Ядерний щит Європи

Вітаємо вас, шановна спільното! У попередній статті про об'єднання Європи та важливість організації спільної оборонної стратегії ми говорили про важелі стримування можливих загроз. Єдиним дійсно робочим варіантом стримування залишається ядерна зброя. Це безумовна гарантія безпеки, яка є привілеєм для обмеженої групи країн.

Набути ядерну зброю і не потрапити під санкції чи атаки світової спільноти практично неможливо. З іншого боку, деякі країни-союзниці США користуються розміщенням американської ядерної зброї на власній території. Такий механізм також є дієвою гарантією безпеки, але існує низка нюансів, які виникають не лише з боку політики чи міжнародного права.

У цій статті ми спробуємо розібратися хто на європейському материку може стати "ядерним гарантом", чим забезпечувати ядерне стримування та як має працювати такий механізм.

Перед основною частиною просимо Вас долучитися до нашого каналу. Тему цієї статті обрали наші патрони, які мають ранній доступ до усіх матеріалів, ексклюзивних постів та обговорень у чаті з авторами. Поставити питання щодо патронату або тексту статті Ви можете через наш бот зворотного зв'язку.

Ядерні гаранти: Франція та Британія

Сьогодні є лише дві країни Європи, які володіють ядерним арсеналом – Франція та Велика Британія. В основі ядерних сил обох держав стоять балістичні ракети підводного базування. І якщо ситуація з Францією доволі стабільна, то щодо Британії виникають певні питання.

Увесь ядерний арсенал Великої Британії розгорнутий на атомних підводних човнах, оснащених міжконтинентальними балістичними ракетами Trident II американського виробництва. Кожна ракета несе 8 бойових блоків типу W-76 потужністю 100 кілотонн. Відповідно до наявної інформації, на озброєнні ВМС Британії перебувають 4 АПЧ типу "Vanguard", кожна з яких мала б нести 16 МБР, проте фактично на кожен човен припадає лише 8 ракет. Інформації щодо розгорнутих боєголовок небагато, але зазначається, що з 225 наявних блоків у бойовій готовності перебуває 120–160 одиниць. Загалом на озброєнні перебуває близько п’яти десятків ракет.

Окрім малочисельності, ядерний арсенал обмежений носіями ядерних боєголовок – американські ракети потребують модернізації, яка дозволить продовжити термін їхньої дії на 15 років. Нинішня політична ситуація у відносинах із США навряд чи несе пряму загрозу для британських МБР, але ігнорування такої залежності може стати ризиком. Інших ядерних засобів ураження на озброєнні Великої Британії немає.

У Франції ситуація виглядає кращою. У 1960 році французи провели перші ядерні випробування в Алжирі. Згодом, у 1966 році, уряд Франції ухвалив рішення про вихід із НАТО. Починаючи з 1960-х років, розпочалася історія активного розвитку ядерної програми країни. У межах розгортання ядерної зброї розроблялися всі типи засобів ураження: авіабомби, балістичні ракети наземного та підводного базування, а також крилаті ракети повітряного базування. Важливо, що розробка цих систем здійснювалася власними французькими силами. Саме незалежність оборонно-промислового комплексу Франції дозволила їй утримувати власний ядерний арсенал із широким спектром носіїв.

Нині у Франції є два основні ядерні «списи»: балістична ракета підводного базування M51 та крилата надзвукова ракета ASMP-A. Щодо їхньої кількості, то інформації також небагато, хіба що відомо, що носіями МБР M51 є 4 АПЧ типу "Triomphant", кожна з яких може нести до 16 ракет. Франція має потужніший і ширший ядерний арсенал, ніж Британія. Водночас основна частина ядерних боєголовок розміщена на морі.

Європейська "американська" ядерна парасоля

На території кількох країн Європи сьогодні розміщена ядерна зброя Сполучених Штатів. До списку таких «щасливчиків» входять Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди та Туреччина. Представлена ця зброя єдиним засобом ураження повітряного базування – авіабомбою B61-12, яких розгорнуто близько сотні.
Такий тип гарантування безпеки для країн-союзниць по НАТО практикується з боку США ще з середини XX століття. При цьому різниця між нинішнім і тодішнім озброєнням значна: якщо колись це були балістичні ракети середньої дальності, то тепер – лише кілька десятків авіабомб на країну.

B61-12 – це найменш небезпечний засіб у ядерному арсеналі США, враховуючи метод його застосування. Літак із цією бомбою фактично має скидати її в безпосередній близькості до цілі, перебуваючи під загрозою збиття. Найближчим часом Сполучені Штати не планують розгортати ядерну зброю в нових країнах. У цій ситуації Європа має розгортати власну «ядерну парасольку» з різними засобами ураження, які могли б покривати широкий спектр напрямків.

Європейська система оборони

Останні події у відносинах між ЄС та США, паралельно з війною в Україні, спонукають Європу переглянути свої погляди на оборону, армію та співпрацю в безпековому секторі. Країни східного флангу НАТО мало вірять у так звану «п’яту статтю», яка мала б гарантувати колективну безпеку та захист у разі нападу на одного з членів. Польща неодноразово висувала пропозицію щодо розміщення американської ядерної зброї на своїй території, але поки немає чітких заяв із боку Вашингтона.

Інша справа – сформувати нову систему оборони в Європі, де ядерна зброя Франції чи Британії стане однією з ключових гарантій безпеки для всієї спільноти. Розширення армії, модернізація техніки, нарощування виробництва в поєднанні з твердими гарантіями від ядерних держав може стати цілком робочим варіантом у новій безпековій архітектурі Європи.

Що ж для цього потрібно? Зрозуміло, що необхідно створити план для посилення власних армій у довгостроковій перспективі з виділенням коштів на роки вперед. Розробка нової техніки, рекрутинг людей, налагодження замкненого виробництва окремих елементів.Якщо ж зупинятися на ядерній складовій, то тут є ряд кроків, які необхідно виконати.

Засоби ураження. Британія має розглянути нові варіанти можливих носіїв для своєї ядерної зброї, зокрема балістичних ракет. Інтеграція французьких БРПЧ M51 на британські АПЧ типу "Dreadnought" навряд чи є можливою, оскільки діаметр тієї ж M51 більший, ніж у "Trident II". Тим не менш, не можна виключати співпрацю у розробці спільної МБР підводного базування. Питання лише в тому, чи вдасться цей проєкт зробити таким же успішним, як умовна крилата ракета "Storm Shadow/SCALP-EG".

Не варто обмежуватися лише балістичними ракетами на АПЧ, оскільки важливо мати більш мобільний комплекс. За основу можна взяти, знову ж, французькі розробки. Зокрема, зараз Франція розробляє гіперзвукову крилату ракету для заміни ASMP-A. Разом із ними країни могли б задуматися про створення балістичної ракети середньої дальності для наземного розгортання, умовно на тому ж ОТРК. Таким чином з'явиться можливість розміщувати ядерну зброю в будь-якому куточку Європи, додатково маючи змогу уражати цілі на дистанції 500-1000 км. Розробку нових ядерних боєголовок теж не обійдуть. І у цьому питанні Франція веде грамотну політику, анонсуючи підготовку до виробництва тритію для нових боєголовок.

Створення такого комплексу вимагатиме будівництво спеціалізованої інфраструктури у інших країнах та нарощування самого потенціалу. Дзеркально випливає потреба у нових комплексах ПРО для захисту цих об'єктів.

Чи є перспективи у такого сценарію?

Виключати варіант із самостійним розвитком "європейської ядерної парасольки" не можна. Це єдиний шлях до повної незалежності Європи в забезпеченні власної безпеки. Якщо така концепція виникне, а рішення буде схвалено, то вся Європа повинна буде долучитися до ініціативи, попередньо затвердивши загальний план з посилення армії та оборонної промисловості.

Франція в цій ситуації виглядає більш готовою та «підкованою». Париж має власні засоби ураження у вигляді балістичних та крилатих ракет, а його промисловість цілком самостійно може подбати про забезпечення ядерною зброєю. Британія ж має співпрацювати з Францією для досягнення того ж рівня.

Ядерна зброя залишається єдиною гарантією безпеки та недоторканності в світі. Сьогодні відмова від цього привілею – це відмова від гарантованого захисту. Росію навряд чи лякає "п’ята стаття" НАТО, якщо в ній зневірені країни-члени самого альянсу. Але чи не буде Москва боятися кількох сотень боєголовок, націлених на неї в Польщі, Швеції чи Румунії...?