Корейська війна та «корейський сценарій»

«Після невдач під Києвом і неможливості повалити центральну владу України, путін змінює головні оперативні напрямки — тепер це південь і схід. Є підстави вважати, що він розглядає «корейський сценарій» для України. Тобто, збирається нав’язати лінію розподілу між неокупованими та окупованими регіонами нашої країни. Фактично, це спроба створити в Україні Північну та Південну Кореї. Адже проковтнути всю державу він точно не в силі»

— начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, бригадний генерал Кирило Буданов.

Вступ

У цій статті ми пригадаємо основні етапи Корейської війни та розглянемо можливий (здебільшого негативний) вплив «корейського сценарію» на долю України.

Після повномасштабного вторгнення та окупації нових територій нашої держави Україні почали пророчити — здебільшого російські ЗМІ — так званий «корейський сценарій». Його сенс полягає в розчленуванні України на дві частини та можливому юридичному закріпленні такого статусу-кво, що нестиме в собі загрози для розбудови держави як регіонального лідера в Східній Європі.

Корейська війна (1950-1953)

Для осмислення «корейського сценарію» варто згадати саму Корейську війну, яка почалася 25 червня 1950 року та була зупинена (не завершена) 27 липня 1953 року. У ній брали участь дві розділені частини однієї Кореї та їхні союзники. За Південну Корею боролася коаліція сил ООН на чолі зі США, а Північну Корею підтримували СРСР і КНР. Остаточну мирну угоду між двома Кореями було підписано в грудні 1991 року, однак сам конфлікт досі вважається «замороженим».

Конфлікт став наслідком Другої світової війни, за результатами якої Корейський півострів був поділений по 38-ій паралелі між окупаційними військами США та СРСР. Американці вважали, що півострів не має великого значення, тому до червня 1949 року вивели звідти 45 тисяч військових. Цим вирішила скористатися Північна Корея, через рік атакувавши Південь. Ключовим фактором для цього рішення стало початкове небажання американців захистити Сеул. Навіть попри це Сталін не бажав брати участь у цьому конфлікті. Він не хотів можливої ескалації між двома наддержавами. Перша Південна Республіка (Корея), визнана в 1948 році, зазнала великих втрат на початку війни. Майже всі її війська були оточені в місті Пусан, подібно до того, як це сталося з англо-французькими військами під Дюнкерком.

Але початкове небажання американців воювати за півострів у 1949 році не означало, що вони «злиють» увесь регіон. Створений у 1947 році підрозділ Ради планування політики (The S/P of State Department) мав на меті формувати стратегію зовнішньої політики США. У січні 1950 року головою цієї Ради замість «миролюбивого» Джорджа Кеннана став «агресивний» Пол Нітце. Новий керівник сформував програмний документ під назвою NSC-68. У ньому було прописано активну мілітаризацію та збройний опір для збереження «вільного» світу від комуністичної загрози. План був представлений президенту Трумену 7 квітня 1950 року та використовувався як основний стратегічний документ до кінця Холодної війни. Саме він став основою для ідеї захисту Південної Кореї. Вашингтон вдався до його реалізації на практиці.

7 липня 1950 року була прийнята резолюція №84 Ради Безпеки ООН, яка проголошувала початок операції із захисту Південної Кореї від вторгнення під егідою США. Резолюція могла бути не прийнята, адже СРСР мав право вето. Але представники Радянського Союзу були відсутні на засіданні через невдалу спробу бойкотувати ООН з 13 січня по 1 серпня 1950 року. Тоді Москва наполягала замінити Тайвань на комуністичний Китай у Раді Безпеки. Це було зумовлено тим, що Мао де-факто переміг у громадянській війні в 1949 році. Після такого провалу радянська делегація намагалася не пропускати засідання Ради Безпеки.

Почалася битва за Пусанський периметр, яка завершилася перемогою об’єднаних сил ООН та південнокорейських військ у вересні 1950 року. 14 жовтня у війну вступають війська КНР. Не треба бути військовим стратегом, щоби розуміти, що США та їхні союзники зупинили комуністичну навалу південніше 38-ої паралелі завдяки кращій технічній оснащеності. Прикладом такої переваги є застосування машин-амфібій у битві при Інчхоні (вересень 1950 року). Утім, спроба захоплення півночі стала для військових ООН складним випробуванням.

Макартур намагався «встигнути до Різдва», плануючи захопити всю територію Кореї до кінця 1950 року. Але він зазнав низку невдач, що призвели спочатку до відступу військ приблизно до 38-ої паралелі, а потім і до його зняття з посади у квітні 1951 року. Ситуація між сторонами склалася патовою, що призвело до переходу конфлікту в «холодну фазу» навесні 1953 року. Тоді ж сталася ще одна подія, яка частково вплинула на призупинення війни, а саме смерть Сталіна 5 березня 1953 року, що тимчасово дестабілізувала СРСР.

На цьому етапі цікаво себе повела новостворена Індія, яка загалом займала позицію «голосу третього світу» та намагалася балансувати між двома великими блоками. Індійським урядом була запропонована резолюція A/RES/610(VII), прийнята 3 грудня 1952 року. Відповідно до неї створили Комісію нейтральних держав із питань репатріації військовополонених. Пізніше саме вона провела операції Little Switch і Big Switch із масштабного обміну полоненими. Прем’єр-міністр Джавахарлал Неру зробив висновки з цієї кампанії. Дії Індії в Кореї стали основою для подальшої індійської зовнішньої політики.

Корейська війна офіційно завершилася 27 липня 1953 року, коли сторони підписали перемир’я в Пханмунджомі та створили демілітаризовану зону.

Корейський сценарій в Україні

Відразу зазначимо, що проводити однозначну аналогію між війнами в Україні та Кореї, а тим більше асоціювати Україну з Південною Кореєю, а Росію й тимчасово окуповану територію України — з Північною, не варто. Така аналогія дуже спрощує світ, що заважає зрозуміти ситуацію, у якій опинилася наша держава. На це є кілька причин:

1. У Корейській війні безпосередню участь брали США та коаліція сил здебільшого західних країн.

2. Різка антикомуністична риторика в часи Трумена та Ейзенхауера (став президентом у січні 1953 року).

3. Вдалий збіг обставин, який допоміг «легітимізувати» війну через ООН.

4. Неможливість використання ядерної зброї Радянським Союзом через його офіційну неучасть у війні та відсутність ядерної зброї в континентального Китаю.

5. У нинішній війні в Україні Росія, яка є ядерною державою, визнає завойовані території своїми, що унеможливлює пряму участь інших ядерних держав, зокрема США.

У нашому суспільстві та «мейнстрімних» медіа створено образ України як демократичного «захисника вільного світу». Відколи було проголошено І Республіку на чолі з Лі Синманом у 1948 році, Південна Корея була авторитарною та однією з найбідніших країн у світі з ВВП на душу населення менш як 200$ у 1960 році. Пізніше того року сталася Квітнева революція, внаслідок якої впав режим Лі та було створено ІІ Республіку Корея, яка проіснувала лише 13 місяців. У травні 1961 року відбувся державний переворот, який утворив ІІІ Республіку на чолі з Пак Чон Хі, що також була авторитарною та антикомуністичною країною.

Перші корейські республіки були однозначно авторитарними, бо насправді світ існував не в дихотомії демократія — авторитаризм, а в парі капіталізм — комунізм, тобто капіталістичні країни необов’язково мали бути демократичними. Така модель відрізняється від тієї риторики, яку проголошує Зеленський, навіть попри те, що виборів у 2024 році, найімовірніше, не буде.

Також варто врахувати соціально-економічний аспект. Якщо буде реалізовано так званий «корейський сценарій», то ми опинимося в діаметрально протилежній ситуації до тієї, у якій опинилася І Республіка. Велика кількість бідного консервативного населення призвела до постійного природного приросту, що надало можливість провести потужну індустріалізацію, підтриману інвестиціями США та Японії. Наприклад, з’явилися багаті родини чеболь, які донині контролюють ключові промислові конгломерати подібно до дзайбацу в Японії. Уже в 1968 році, за часів ІІІ Республіки, було відкрито перше велике підприємство «Поханський металокомбінат», яке згодом переросло в корпорацію POSCO.

Україна не має демографічних ресурсів, а також особливої ​​колективістської соціальної структури для подібних змін. Навіть за умов значних інвестицій проблема не буде вирішена, бо наші західні партнери є постіндустріальними країнами, які вибудовують суспільство споживання. Більшість із них ще не «освіжили пам’ять», як будувати заводи по масовому виробництву зброї та комплектуючих, тому ми постійно читаємо новини про дефіцит ресурсів у сфері ВПК в Європі та США. Враховуючи географічне розташування, ми не можемо використовувати переваги вільної торгівлі морем так само просто, як це робить Південна Корея, через фактичну блокаду. Торгівля сушею не буде достатньо ефективною, адже основний транзитний коридор ішов зі сходу (Росії) на захід (ЄС).

Тепер перейдемо до військово-геополітичної ситуації, яка кардинально відрізняється від того, що відбулося та є в Південній Кореї. Армія США безпосередньо брала участь у Корейській війні. Близько 20 тисяч військовослужбовців США наразі несуть службу в Республіці Корея. В Україні такий варіант із постійним розташуванням американських військових є малоймовірним через пряму участь Росії у війні та за умови, що Київ вважатиме тимчасово окуповані території своїми.

Висновки

Той конструкт, який увійшов в інформаційний простір під назвою «корейський сценарій», насправді не є «корейським», а більше нагадує спробу натягнути сову на глобус.

Ми можемо піти шляхом, який віддалено нагадує «корейський сценарій» (щось подібне пропонував Кіссінджер), щоби зупинити війну й виграти час для розвитку. Але це дасть нашій державі не мир, а лише коротке перемир’я. До того ж ми не знаємо, ким бачать нас американці та європейці — потужним самостійним гравцем чи самою лише сировинною базою.