Червоний дракон: #3 Вісь "Пекін-Москва"

В циклі статей "Червоний дракон" ми висвітлюємо зусилля комуністичної влади Китаю щодо збільшення власного військового потенціалу та перехід КНР від регіонального до глобального військового впливу. В цьому контексті ми хотіли б приділити увагу російсько-китайським відносинам. Питання політичного, економічного та військового співробітництва між Москвою та Пекіном мають довгу історію. Динаміка змін у відносинах між двома країнами за останні двадцять років має показовий характер та наочно демонструє успіхи Китаю в досягненні своїх цілей. Про це докладніше далі у статті. 

Історична довідка

Для початку стисло пригадаємо історію взаємовідносин Москви та Пекіна за останні 80 років. Як не дивно, але більшість часу існування СРСР, дві комуністичні держави мали неприязні відносини, які доходили навіть до відкритої ворожнечі та бойових зіткнень. 

Після свого заснування у 1949 році, КНР досить швидко встановила дружні відносини с радянським союзом. Для Китаю це було вигідно, оскільки міцніша радянська держава надавала своєму "молодшому колезі" значну економічну, промислову та військову допомогу. Проте вже у середині 1950-их ці відносини стали різко погіршуватись. Розкол між країнами збільшувався та ледь не призвів до повномасштабної війни. У 1969 році справа дійшла до військового зіткнення між радянськими та китайськими військами, яке увійшло в історію як "конфлікт на острові Даманський (Чжэньбао)". Напружені відносини між двома комуністичними країнами тримались до середини 1980-х та почали теплішати лише під сам кінець існування СРСР. 

Після ліквідації радянської імперії відносини між Москвою та Пекіном отримали перезавантаження. Вже у 1991 році нова влада рф віддає китайцям острів Даманський. У 1996 році між країнами був укладений перший договір військового співробітництва, який дозволив зменшити військову присутність на спільних кордонах. 

У 2000 році очільником рф становиться владімір путін. І чи не перше, що він робить як президент росії - це намагається поліпшити відносини з КНР. Ці зусилля не були марними: у 2001 році Москва та Пекін підписують договір "Про добросусідство, дружбу та співпрацю". В тому ж році росія доєднується до "Шанхайської організації співробітництва" (ШОС). 

В період з 2004 по 2008 рік Китай та росія вирішують давні прикордонні суперечки на користь китайців. Москва віддає ще декілька сотень кілометрів спірної території. У 2005 році країни провели перші спільні військові навчання "Місія миру". 

З 2000 по 2010 роки товарообіг між рф та КНР збільшився у шість разів, а продаж російської зброї встановив 258% від аналогічного показника попереднього десятиліття. 

"Тепер головним буду я", - Пекін

Зміцнення стосунків триває по сьогодення. Проте в наші дні формат відносин між рф та КНР дещо інший. За останні 30 років Китай з "молодшого партнера", залежного від російських технологій та зброї, трансформувався у "старшого", фактично поставивши Москву в залежність від себе, як в економічній, так і у військово-політичній площині. Разом з цим змінювалась й динаміка ставлення Китаю до свого союзника. З часом, Пекін ставав все менш доброзичливим та робив більше недружніх кроків, які російська влада була вимушена терпіти. Ця зміна сталася не на порожньому місці, а є наслідком колосальних зусиль китайської влади по модернізації власного військово-економічного потенціалу. Далі ми наочно відобразимо динаміку цієї зміни у різних сферах.

Економіка 

Офіційна російська пропаганда усіляко намагається створити уявлення рівноправного партнерства між рф та КНР. Проте за останні 20 років Китай зробив величезний економічний стрибок, який залишив російську економіку далеко позаду. У 2021 році ВВП Китаю був у десять разів більшим за російський. Сьогодні, коли рф знаходиться у затяжному періоді економічній стагнації, Китай продовжує зростати. Згідно з прогнозами, до 2027 року ВВП Китаю стане більшим від російського у п'ятнадцять разів. 

Кремлівські пропагандисти дуже люблять озвучувати загальні цифри товарообігу між КНР та рф, проте в цьому показнику також спостерігається суттєва нерівність. Для Китаю росія є незначним торгівельним партнером, на яку припадає лише 2% загального товарообігу країни. На противагу цьому, для росії Китай є надважливим ринком, на який припадає аж 18% загального товарообігу. 

Ключова "фішка" росії, за яку вона звикла купувати вплив у світі, - нескінченні корисні копалини, для Китаю не має настільки суттєвого значення як прийнято вважати. Китай ніколи не був здатен суттєво компенсувати для рф європейський ринок. До того ж, політика КНР зі зменшення використання викопного палива з кожним роком знижує важливість російських ресурсів. Якщо у 2010 році нафтопродукти та вугілля становили до 87% енергоспоживання, то у 2020 році ця цифра зменшилась до 76% та продовжує зменшуватись на користь відновлювальних джерел енергетики. 

Наука та технології 

Були часи, коли Китай залежав від росії в плані технологій та інновацій. Ще у 2000-х китайці відверто крали російські технології та розробки, на що росіяни заплющували очі. Але сьогодні саме Китай є абсолютним лідером в цьому дуєті в контексті наукового потенціалу. У 2020 році КНР витратив на нові технологічні розробки у 14 разів більше, ніж росія. Ця перевага не лише у сумі грошей - у відсотках від ВВП Китай витрачає на науку вдвічі більше за росію. Фактично, в контексті технологій москва наразі нічого не може запропонувати Китаю. Згідно з Глобальним інноваційним індексом 2021 року, Китай займав 12 місце у світі. У той самий час, росія посідала 45 сходинку, поступаючись В'єтнаму (44) та випереджаючи Індію (46). 

Військові витрати

Військова міць не стала винятком з загальної картини. Легко зрозуміти як просідання в економіці вплинуло на російську армію та оборонну промисловість. У 2021 російська влада витратила на армію приблизно стільки ж, скільки у 2014: близько $64 млрд. Китайське ж зростання оборонних витрат було разючим, про що ми детально розповідали у попередній статті. 

Китайські військові експерти часом відкрито нарікають на свого союзника. Зокрема, важливе питання для КНР - це флот. Саме він є важливим показником для держави, яка прагне змінити військовий статус з регіонального до глобального. Про це ми будемо говорити детально у наступній статті. З погляду китайців, російській флот є застарілим. Враховуючи все це, путін може розраховувати, у найкращому випадку, на допоміжну роль, але аж ніяк не на рівноправне партнерство. 

Торгівля зброєю

Після реанімації відносин між Москвою і Пекіном на початку 1990-х була відновлена й торгівля зброєю, яка стала однією з основ російсько-китайського співробітництва. В період з 1995 по 2005 рік Пекін купив у росії 83% всього імпортованого озброєння. Китай намагався не тільки купляти те, що не міг виробити самостійно, як от сучасні бойові літаки, але й отримувати технології, ліцензійні права та виробничий досвід для створення власного виробництва високотехнологічної зброї. Якщо бажаного не вдавалося отримати легально, китайці вдавалися до крадіжок та шпіонажу.

Згідно з аналізом проєкту China Power, китайські шпигуни та хакери за останні два десятиліття мінімум 21 раз попадалися на крадіжках російських військових технологій. Тільки у 2004 році російська влада засудила сім осіб за шпигунство на користь Китаю. Але це не змінило ситуацію, останній випадок передачі китайцям секретних технологій в аерокосмічній галузі був зафіксований у 2023 році.

Шпіонаж - це не єдиний інструмент китайського співробітництва зі своїм союзником. Поширеною практикою було так зване зворотне проектування. Що це означає можна пояснити простими словами на прикладі російського винищувача Су-27. Китайці домовились з росіянами щодо придбання 200 літаків Су-27, які мали бути виготовлені по ліцензії з російських компонентів. Проте після отримання 95 комплектів літаків та усієї документації, представники ВПС Китаю раптово відмовляються від літака під приводом того, що він їх більше не влаштовує. Але насправді китайці просто вирішили виготовляти неліцензійну копію під назвою J-11 без участі росіян. Схожі схеми китайці провернули з комплексами ППО С-300 та Панцирь. Загалом, китайці скопіювали російське військове обладнання та технології не менше 500 разів. Про це публічно заявили самі росіяни у 2019 році.

Зрештою, всі ці фактори в комплексі мали ефект. Китай поступово ставав все менш залежним від імпорту з росії. В період з 2005 по 2020 рік доля російського озброєння на китайському ринку знизилась з 83 до 40% та продовжує знижуватись. Головним товаром з росії лишаються авіаційні двигуни, але і їх китайці активно намагаються замінити на вітчизняні.

Китай зовсім не цурається вибивати росію з традиційних для неї світових ринків озброєння. Особливо гостро ця проблема постала перед росією після початку повномасштабного вторгнення до України. У 2012 році російська зброя складала майже 30% від загального світового ринку. До 2023 року ця доля зменшилась до 4%. Так, росія фактично втратила такого покупця як В'єтнам. Ця країна тепер озброюється здебільшого китайцями. У тому ж 2023 році КНР займав понад 8% світових обсягів продажу зброї - вдвічі більше за рф.

Російське вторгнення до України, яке пішло далеко не за путінським планом призвело до залежності від виробничих потужностей Китаю. Розвідка США повідомляла, що китайські державні компанії були пов'язані з постачанням до рф товарів подвійного призначення, верстатів, деталей реактивних винищувачів тощо. Це те, що донедавна сам Китай отримував від рф.

Спільні військові навчання

Кількість спільних військових навчань між КНР та рф неперервно зростає, як й інтеграція між збройними силами двох країн. Перші навчання за участю Китаю та росії пройшли у 2003 році та мали назву "Коаліція 2003". У них взяли участь також Казахстан, Киргизстан та Таджикистан. Загальна кількість військовослужбовців становила 1300 осіб. Вже два роки потому Китай та рф провели перші двосторонні військові навчання "Місія миру 2005", в яких взяли участь 10 000 військовослужбовців. З укріпленням двосторонніх стосунків значно збільшувались й кількість та види навчань. У 2009 році країни провели перші військово-морські навчання в Аденській протоці. З 2015 року сторони проводять віртуальні моделювання спільних бойових дій, а з 2019 року військово-повітряні сили двох країн почали проводити спільні патрулювання. Повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року ніяк не позначилось на кількості спільної військової активності. Остання датована липнем 2024 року. Загалом, починаючи з 2003 року, росія та Китай взяли участь у 102 спільних військових навчаннях, більша частина з яких пройшли після 2017 року.

Динаміка змін у відносинах між рф та Китаєм помітна в форматі спільних навчань за останні роки. Армія КНР дедалі частіше займає провідну позицію, а російські збройні сили все більше опиняються в позиції підпорядковування китайцям. У 2021 році сторони провели військові навчання "Захід/Взаємодія 2021". В цих навчаннях російський підрозділ був підпорядкований китайському командуванню, чого раніше не траплялось. Ця нова динаміка має тенденцію на закріплення в міру зростання розриву між військовою міццю КНР та рф. 

Нам треба слабкого союзника

4 лютого 2022 року, усього за декілька тижнів до російського вторгнення, російський диктатор відвідав свого китайського колегу в рамках офіційного візиту. Подейкують, що за зачиненими дверима голова КНР дав зелене світло російській військовій операції проти України. Для широкого загалу була оприлюднена спільна заява двох диктаторів, безпрецедентна за своїм змістом. В ній були присутні такі фрази як "відносини, що не мають кордонів" та "відсутні заборонені сфери співробітництва".  І це виявилось не пустими словами. Навіть сьогодні, коли російська федерація порушила усі можливі правила, звичаї та закони війни, влада Китаю послідовно виступає адвокатом росії, називаючи геноцидну війну розв'язану росією, "українською кризою". Складається враження, що чим більше рф втрачає міжнародного авторитету та чим більше російських танків згорає на українському Донбасі, тим відкритіше Китай та країни його сфери впливу підтримують російську агресію. Цей феномен полягає у специфічних вимогах китайської влади до своїх союзників. 

Політично Китай та рф є країнами у яких панують автократичні режими зі спільними поглядами на світовий устрій. Обидві країни вважають Сполучені штати Америки своїм ідеологічним противником, який загрожує існуванню автократичних режимів по всьому світу. Беззаперечно путін та Сі мають міцні дружні стосунки. Китайський очільник зустрічався з російським колегою 41 раз, у двічі більше ніж з Бараком Обамою, Дональдом Трампом та Джо Байденом разом узятими. Їх особисті відносини полягають у спільному бажанні зберегти свою владу на противагу західним тенденціям до свободи та прав людини. Пекін та москва, об'єднавши довкола себе значну кількість держав з власних сфер впливу, зробили багато для руйнування міжнародного устрою у сфері прав людини. В цьому контексті росія корисна для Китаю як політична сила, здатна впливати на світові процеси, зокрема через своє право вето в радбезі ООН. 

Росія має розгалужену та добре налагоджену мережу загальносвітової пропаганди, яка працює в інтересах Китаю. Масштабні кампанії по дезінформації, брехні та розпалу ворожнечі, направлені на західні країни мають суттєві успіхи. Це, своєю чергою, сприяє зростанню популярності прокитайських та проросійських політиків в цих країнах, що є вигідним для Пекіну.

Китай використовує москву для збільшення власної сфери впливу. Китай дуже вигідно купує російську нафту майже за собівартістю, але куди більше китайців цікавить здатність росії впливати на інші країни за допомогою своїх енергоресурсів. Китайські інтереси протікають туди, де протікає російські нафта та газ. Зробивши росію фактично залежною від себе, комуністична влада Китаю отримала вплив на такі далекі від себе країни як Словаччина, Угорщина або Австрія. Якщо б росія була сильною та рівноправною у дуеті, Китай не міг би цим скористатися. 

Російська армія достатньо слабка, щоб загрожувати Китаю, але достатньо сильна, щоб убезпечити західні кордони країни. Російський вплив на країни середньої Азії допомагає Китаю самому закріпитися в них та прибрати будь-яку загрозу звідти, дозволивши китайській владі зосередитись на інших напрямках. Наприклад, на кордоні з Індією, про який ми також вже розповідали в нашому циклі.  

У висновку можемо стверджувати, що росія є для Китаю цінним союзником. Економічно, політично та військово росія слабкіша за КНР, проте остання не бачить в цьому проблеми. Навпаки, китайська влада, як можна спостерігати, докладає певних зусиль для закріплення цього статусу. Не потребуючи сильного партнера, кого б треба було просити та переконувати, Китай прагне мати контрольовану росію, яка буде перебувати у статусі "молодшого союзника" та не претендувати на місце лідера в авторитарному світі. Російська влада буде робити й надалі титанічні зусилля для посилення враження "рівноправного партнерства". Але ми знаходимось в ситуації, де ослаблення росії є скоріше вигідним для Китаю, який отримує все, що може дати йому росія, нічого не віддаючи натомість. 

У наступній статті ми розглянемо китайський військово-морський флот.

Перша стаття циклу доступна тут - ознайомитись.

Друга стаття циклу тут - ознайомитись.

У автора статті є власний YouTube-канал – підписуйтесь.