Гренландія-51: військова присутність США

Вітаємо вас, шановна спільното! Обрання Дональда Трампа на пост 47-го президента Сполучених Штатів сколихнуло світ ще до інавгурації нового лідера. Використовуючи соціальну мережу "X", новообраний республіканець вирішив вести активну зовнішню політику і розширювати вплив США одразу у трьох країнах: Мексиці, Канаді та... Данії? Об'єктом уваги Трампа став найбільший острів на планеті – "зелена земля", скута кригою, Гренландія.

Насправді, ця територія далеко не вперше фігурує у "вішлісті" Сполучених Штатів, а передують цьому десятиліття політичних процесів, експансії та воєн. Заяви Трампа легко пояснюються через призму історії та інтересів його країни, оскільки питання Гренландії вже виникало раніше.

Чому США намагалися купити Гренландію? У чому полягає стратегічна важливість цього острова, і що отримує від нього Америка? Дати відповіді на ці питання спробуємо в новій статті.

Перед основною частиною просимо Вас долучитися до нашого каналу. Тема цієї статті була обрана нашими патронами, що мають ранній доступ до усіх матеріалів, ексклюзивних постів та обговорення у чаті з авторами. Поставити питання щодо патронату або тексту статті Ви можете через наш бот зворотного зв'язку.

Заморська експансія США та роль Гренландії у ній

19 століття в Америці запам'яталося не лише громадянською війною у Сполучених Штатах, але й придбанням та приєднанням нових земель – Гаваїв, Аляски, Філіппін. Не залишали без уваги і Гренландію, ідею приєднання якої розвивав держсекретар Вільям Сьюард, який у 1867 році досяг успіху в угоді щодо придбання Аляски у Російської імперії. Піднесений цією перемогою, дипломат розпочав роботу з Данією з питання "зеленого острова". Проте вже тоді США зазнали невдачі і до згоди не дійшли.

Попри такий хід справ, скуповування територій продовжувалося: зокрема, у Датського королівства у 1917 році викупили острови у Вест-Індії. Тоді такий крок був вимушеним і диктувався реаліями Першої світової війни, під час якої виникли побоювання щодо інтервенції німців на цих островах та подальшої дестабілізації ситуації в Карибському басейні. Період цього розширення відносять до Заморської експансії США, яка мала на меті нарощування впливу в регіонах Атлантичного та Тихого океанів.

Бажання отримати Гренландію досі не згасало. Більше того – ставало сильнішим. Якщо ми поглянемо на карту, то побачимо, що острів посередині Атлантики може стати вузлом між Європою та Америкою. Враховуючи початок ери авіації та її стрімкий розвиток у 30–40-х рр., створення баз на території Гренландії було перспективним задумом.

Користуючись ситуацією, яка склалася під час Другої світової війни, Сполучені Штати зафіксували Гренландію як стратегічно важливу територію у секторі оборони країни. На той час Данія вже перебувала під окупацією нацистів, але зберігала певну автономність. Попри невизначений статус країни, посол Данії в США Кауфман уклав зі Штатами угоду, за якою американські війська отримали дозвіл на розгортання на острові для його захисту від Німеччини. Після завершення війни війська мали залишити територію датського острова. Відтоді Гренландія перебувала під захистом Америки.

Гренландія дійсно стала важливим логістичним хабом для авіації, оскільки через неї шлях між Старим та Новим світами був коротшим. На початку побудували три аеродроми, на яких забезпечували всім необхідним. Паралельно американці дбали не лише про оборону острова, а й допомагали розробляти родовища корисних копалин, розвивали інфраструктуру місцевих поселень. І так Сполучені Штати поступово вгризалися в Гренландію. Тому, як і очікувалося, після завершення Другої світової, коли постало питання виведення військ, США знову почали розвивати тему купівлі острова, цього разу за 100 млн доларів (1,7 млрд сьогодні). Домовитися знову не вдалося, але контингент військовослужбовців залишався і розширювався.

Після заснування НАТО Сполучені Штати продовжували нарощувати військову присутність у Гренландії, побудувавши там авіабазу "Тулле", нині Пітуффік, яка є найпівнічнішою в розпорядженні Пентагону. Зрозуміло, що у першу чергу її задача полягала у розміщенні там стратегічної авіації, яка могла б швидко атакувати СРСР.

Військові проєкти США в Гренландії

Окрім традиційних військових баз, Сполучені Штати мали декілька військових проєктів, що активно реалізовувалися на Гренландії. Зручне розташування острова грало на руку американцям у Холодній війні, а враховуючи швидкі темпи розвитку міжконтинентальних балістичних ракет, йшлося про перевагу у швидкості нанесення ударів.

Наприкінці 1950-х США почали розгортання бази під ракетні комплекси в рамках проєкту "Крижаний черв'як", який передбачав розміщення мобільних комплексів з МБР. Суть задуму крилася у назві: планувалося створити систему тунелів довжиною в кілька тисяч кілометрів, якими б переміщувалися ракетні комплекси, постійно змінюючи позиції. Кількість ракет мала сягнути 600 одиниць. Початком реалізації стало будівництво бази "Camp Century", що розташовувалася за 240 км від аеродрому Тулле. База мала два десятки тунелів довжиною по 3 км, де розміщували підземне місце для персоналу та військових. Для живлення об'єкта було привезено мобільний ядерний реактор типу PM-2 потужністю 2 МВт, який добре себе показав під час роботи у Гренландії.

Оскільки об'єкт будувався у товщі льодовика, виявилося, що зміна структури та зсув льоду були активнішими, що загрожувало підземним комунікаціям. Проєкт було згорнуто до 1966 року.

База Тулле довгий час була своєрідним передовим рубежем стратегічних сил та протиракетної оборони Сполучених Штатів. Регулярне перебування бомбардувальників B-52 на території аеродрому разом із міжконтинентальними балістичними ракетами мали б досягнути території СРСР першими, ніж інші засоби ураження, завдяки близькому розташуванню. Свого часу летовище приймало та забезпечувало роботу розвідників SR-71 Blackbird.

Відома ця база і за не дуже приємним інцидентом – аварією бомбардувальника B-52 у 1968 році, у результаті якої чотири термоядерні бомби типу B28 спричинили забруднення місцевості.

Сприяє локація бази й передовим засобам виявлення – загоризонтним РЛС. На території авіабази Пітуффік сьогодні розташований радіолокаційний комплекс AN/FPS-132, який дозволяє виявляти ворожі МБР на дистанції до 5000 км. Що цікаво, ця станція забезпечує 10% потреб щодо відстежування ПРО.

Сучасні виклики та інтереси США

Трамп оголосив "золоту епоху" для Сполучених Штатів, і цілком очевидно, що його цікавить експансія. Новообраний президент прагне запам'ятатися як месія для своєї держави після того, як його попередник фактично все загубив.

Варто також окреслити позицію Данії: уряд країни не сприймає заяви США як змістовні і наголошує на виключно економічній та військовій взаємодії на території Гренландії. Місцевий уряд Гренландії висловлює бажання стати незалежною державою і готовий провести відповідний референдум. Що важливо, Копенгаген не заперечує таку перспективу, але відмічає: допустима лише незалежність Гренландії, а не входження до складу США. 90% населення острова складають корінні жителі, тому право на самовизначення у них точно є.

Інше питання – інтереси США. Вашингтон чітко визначає Американський регіон своєю зоною впливу, у якій немає місця Китаю, а тим більше РФ. Панама, частина портів якої де-факто контролюється Китаєм, повертається у поле пріоритетних цілей Сполучених Штатів, які не так давно контролювали Панамський канал, а потім втратили його. А значення цього каналу критичне – це пряме з'єднання між Атлантичним та Тихим океаном, а відповідно і вузол для перекидання флоту.

Ситуація відносно Мексики та Канади має більш економічно-політичний контекст. Депортація мігрантів, введення мита на імпорт з Канади та Мексики у розмірі 25% та інші заяви про "приєднання" країн на правах штатів – популістичні і водночас важливі рішення.

Повертаючись до Гренландії, то скоріш за все, Трамп керується двома головними факторами у питанні контролю над островом – військова значущість та економічний аспект. У загальній картині ядерного стримування та протиракетної оборони, військові бази США, як-от Тулле, стратегічно важливі. Вони дійсно надають ряд вагомих переваг: раннє виявлення МБР, контроль Північного льодовитого океану та інші. Проте чи є потреба приєднувати Гренландію в той час, коли США вільно розміщують там свої війська як на території країни-союзниці по НАТО?

Економічний аспект також цікавий, враховуючи енергетичну політику Трампа. У перший же день після вступу на посаду він зняв заборону на розробку нових нафтових родовищ, більше того, цьому будуть максимально сприяти для посилення США на ринку корисних копалин. Не є секретом, що й Гренландія багата на різні мінерали, руди та горючу сировину. Яскравий приклад – родовища кріоліту, мінералу, який на 13% складається з алюмінію і під час Другої світової був критично важливим для авіабудування. З 2009 року усіма ресурсами острова розпоряджається виключно місцева влада.

Як далі розгортатимуться події трикутника "США – Данія – Гренландія" сказати важко. Очікується, що навіть у цьому році місцева влада Гренландської автономії може провести референдум щодо проголошення незалежності. Та чи потягне новостворена держава усі функції та обов'язки, враховуючи повну залежність від дотацій з Данії – навряд.

Сполучені Штати лише можуть продовжувати розширювати військовий контингент на острові та паралельно інвестувати в розробку тамтешніх родовищ, встановлюючи більш тісні економічні зв'язки. Скоріш за все, Трамп просто піднімає ставки, щоб в майбутньому знизити їх до прийнятних, тоді як зараз користується цим для впливу на виборців та внутрішню аудиторію – громадян США.