Історія становлення української морської авіації
Буремні часи після розпаду СРСР
Історія морської авіації України розпочалася 1992 року. Несподівано, але утворення морської авіації випереджало утворення самих ВМС України, бо перші частини морської авіації, які перейшли під юрисдикцію України, були зараховані не до складу військово-морських сил (ВМС), а до складу військово-повітряних сил (ВПС). Першою такою частиною був 555-й морський вертольотний полк, що стояв в Очакові (командир — полковник Сергій Іващенко). Він склав присягу на вірність Україні 22 лютого 1992 р. 22 квітня цього ж року полк було зараховано до складу ЗС України. Проте Уповільнене розгортання військово-морських сил України спричинило те, що цей полк увійшов до складу ВМС ЗС України лише 28 вересня 1993-го. 22 квітня 1992 р. відбулося складання присяги 33-м центром перенавчання та бойового застосування льотного складу авіації ВМФ ім. Є. М. Преображенського (після цього його очолив полковник Раміль Аміров), до складу якого, крім названого 555-го морського вертольотного полку, входила 316-та окрема протичовнова авіаційна ескадрилья. Саме ці частини згодом, у 1993 році, склали основу морської авіації України. 16 березня 1992 р. було видано наказ про зарахування до ЗС України 299-го корабельного авіаполку, розташованого в Саках (селище Новофедорівка), яким командував полковник Євген Кабуров. Тоді ж він, першим у своєму полку, склав присягу на вірність народу України. 8 квітня склав присягу весь цей полк. 10 квітня 1992 р. присягнув на вірність народу України 1063-й центр бойового застосування корабельної авіації у Саках (начальник центру — полковник Віктор Безногих), до складу якого входив знаменитий тренажерний комплекс НИТКА. До складу центру входив і згаданий 299-й корабельний авіаполк. А ще — 100-й корабельний винищувальний авіаполк (командир — полковник Олег Артем’єв), який було заплановано привести до присяги того ж 10 квітня. Проте під впливом агітаційних бесід політпрацівника Миколи Россоловського особовий склад полку у своїй більшості присяги не склав, через що полк був зарахований до складу ЗС України лише 1993 року під час створення морської авіації України, що негативно позначилося на подальшій долі полку. Отже, першими морськими льотчиками, завдяки яким постала невдовзі морська авіація України, були полковники Сергій Іващенко та Євген Кабуров. Не зважаючи на те, що перші частини морської авіації з’явилися у складі ЗС України ще у квітні 1992 р., організаційно їх було оформлено лише 4 серпня 1993 р., коли начальником авіації, заступником командувача ВМС з авіації, було призначено генерал-майора Миколу Воловіна. А 18 жовтня 1993 р. було створено командування авіації ВМС ЗС України. Цю дату прийнято вважати днем утворення морської авіації України, і саме до цього дня приурочено День авіації ВМС ЗС України. На жаль, ВМС незалежної України не отримали належного розвитку. Це можна сказати і про морську авіацію, бо попередні командувачі ВМС не приділяли великої уваги її розвитку. А один із командувачів, віце-адмірал Володимир Безкоровайний, заявив: «морська авіація є раковою пухлиною на тілі ВМС України». Начальник авіації генерал-майор Микола Воловін виказав крилату фразу, відповідаючи на закид авіації: «Це потрібно не мені і не тобі — це потрібно Україні». А генерал-майор Віктор Титаренко, перший начальник штабу авіації ВМС, рішуче виступив проти такого ставлення до авіації флоту. Він доводив, що морська авіація призначена для виконання специфічних завдань, для яких потрібне спеціальне навчання льотного складу у мирний час у складі ВМС і під одним командуванням; що ВПС не зможуть виконувати функції морської авіації на достатньому рівні.
Структура морської авіації ВМС України
299-й корабельний штурмовий авіаційний полк (інструкторсько - дослідницький) було сформовано на аеродромі Саки у жовтні 1976 року. Основним завданням полку було перенавчання особового складу на нову авіаційну техніку (літаки вертикального зльоту і посадки Як-38) та підготовка її до бойових дій.
В липні 1991 року наказом командувача ВМФ СРСР польоти на Як-38 були припинені, а літаки зняті з експлуатації. На зміну їм приходять Су-25. Полк продовжує виконувати поставлені завдання та розпочинає підготовку екіпажів до польотів з палуби авіаносного корабля на злітно-посадковому комплексі «НИТКА». Наказом Міністра оборони України в березні 1992 року 299-й корабельний штурмовий авіаційний полк (інструкторсько - дослідницький) було включено до складу Збройних Сил України. 8 квітня 1992 року особовий склад полку під керівництвом командира полку полковника Кабурова Євгена Тимофійовича прийняв присягу на вірність народу України. З 12 листопада 1993 року 299 корабельний штурмовий авіаційний полк починає писати свою історію, як складова авіації ВМС України. Нажаль ця історія була невеликою. У квітні 1994 року полк був переформований у 299-й окремий штурмовий авіаційний полк, а 10 червня 1996 року виключений зі складу авіації ВМС України. 1 вересня 2003 року 299-й ОШАП переформований в 299-у штурмову авіаційну бригаду Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, а в травні 2004 року бригада змінює місце постійної дислокації та передислокується на аеродром Кульбакіно на Миколаївщині.
Наказом Міністра оборони України в 1992 року 100-й корабельний винищувальний авіаційний полк було включено до складу Збройних Сил України. Частина особового складу полку, яка не прийняла присягу на вірність народу України, разом з технікою перейшла до Російської федерації. До складу авіації Військово–Морських Сил України 100-й КВАП увійшов у 1993 році під командуванням полковника Артем’єва Олега Петровича. Надалі, з 1993 року до 1996 року, полком командував полковник Телєгін. У 1996 році полк було розформовано.
555-й авіаційний полк (дослідницько-інструкторський) був сформований на підставі наказу Міністра оборони СРСР від 10 червня 1959 року у м. Очаків. Частина підпорядковувалась начальнику 33-го Навчального Центру авіації Військово-Морського Флоту. Основним завданням полку було освоєння нової авіаційної техніки та перенавчання льотного складу авіації усіх флотів СРСР на нову техніку, що надходила на озброєння морської авіації. В залежності від авіаційної техніки та завдань, що виконувалися, полк змінював свою назву протягом років. На момент розпаду СРСР він мав назву 555-й протичовновий вертольотний полк (дослідницько-інструкторський). 22 лютого 1992 року особовий склад полку прийняв військову Присягу на вірність народу України, а 28 вересня 1993 року 555-й протичовновий вертольотний полк (дослідницько-інструкторський) було включено до складу Військово-Морських Сил України. З листопада 1993 року полк включений до складу авіації Військово-Морських Сил України. З грудня 1995 року 555 протичовновий вертольотний полк включений до складу Морської авіаційної групи Військово-Морських Сил України. На підставі Директиви Міністра оборони України 28 грудня 1998 року 555 протичовновий вертольотний полк перейменований у 555 морський вертольотний полк Морської авіаційної групи Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Основні завдання 555 морського вертольотного полку:
-отримання інформації про надводну і підводну обстановку у визначених районах моря;
-стеження за підводними човнами противника та їх знищення;
-пошуково-рятувальні місії ;
-пошук та знищення підводних диверсійних сил та засобів противника;
-забезпечення наведення на корабельні сили противника своїх ударних сил та видача їм цілевказівок;
-повітряна вогнева підтримка військ берегової оборони;
-перевезення й десантування повітряним та наземним способом тактичних десантів;
-пошук та знищення малорозмірних морських та наземних цілей.
За час перебування у складі морської авіації України особовий склад полку брав участь в операціях по перевезенню біженців на території Грузії. Екіпажі гелікоптерів палубного базування Ка-27 на борту фрегата «Гетьман Сагайдачний» з дружнім візитом відвідували Францію та Сполучені Штати Америки (Військово-Морську Базу ВМС США НОРФОЛК). Особовий склад полку приймав щорічно приймав участь у міжнародних навчаннях «Сі-Бриз», «Фарватер Миру», «Козацький степ» та інших. Неодноразово екіпажі полку демонстрували свою майстерність на урочистих заходах, повітряних парадах, надавали допомогу та рятували людей на морі.
555 морським вертольотним полком у складі авіації ВМС України командували:
полковник ІВАЩЕНКО Сергій Яковлевич з 30.07.87р. по 15.04.97р.
полковник ТРОФИМОВ Юрій Михайлович з 15.04.97р. по 11.05.00р.
полковник ЄРЕМЕЄВ Володимир Васильович з 22.06.00р. по 26.12.02р.
полковник МОСКАЛЬОВ Юрій Володимирович з 17.01.03р. по 30.10. 04р.
В жовтні 2004 року 555-ий морський вертольотний полк Морської авіаційної групи Військово-Морських Сил Збройних Сил України був розформований, визначена авіаційна техніка та особовий склад передані на формування морської авіаційної бригади Військово-Морських Сил Збройних Сил України у смт. Новофедорівка Сакського району АР Крим.
316 окрема морська авіаційна ескадрилья.
316-а окрема протичовнова авіаційна ескадрилья сформована у червні 1985 року на підставі директиви Міністра оборони СРСР. Ескадрилья входила до складу 33-го Центру бойової підготовки і перенавчання льотного складу ВМФ (м.Миколаїв). В квітні 1992 року особовий склад 316-ї окремої протичовнової авіаційної ескадрильї склав присягу на вірність Народу України. 23 січня 1996 року ескадрилья увійшла до складу авіації Військово-Морських Сил України. 26 квітня 1999 року 316-а окрема протичовнова авіаційна ескадрилья була переформована в 316-у окрему морську авіаційну ескадрилью Морської авіаційної групи ВМС ЗС України.
316 окремою морською авіаційною ескадрилью у складі авіації ВМС України командували:
полковник СИНЕНКО Леонід Олексійович з 20.04.85р. по 12.08.92р.
підполковник ЄМЕЛІН Володимир Іванович з 12.08.92р. по 27.08.98р.
підполковник МУХІН Олександр Федорович з 27.08.98р. по 05.04.01р.
підполковник АБРАМЧУК Олександр Васильович з 05.04.01р. по 2004р.
У жовтні 2004 року 316-а окрема протичовнова авіаційна ескадрилья Морської авіаційної групи Військово-Морських Сил Збройних Сил України була розформована і припинила своє існування. Особовий склад та авіаційна техніка були передані для формування морської авіаційної бригади.
На підставі директиви начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 06.01.1995 року була сформована 9-а окрема транспортна авіаційна ескадрилья з місцем дислокації в смт. Новофедорівка Сакського району АР Крим. В липні 1999 році на підставі Директиви Заступника Міністра оборони України – Командувача Військово-Морських Сил України 9-у окрему транспортну авіаційну ескадрилью перейменовано в 9-у окрему змішану морську авіаційну ескадрилью.
9 окремою змішаною морською авіаційною ескадрилью у складі авіації ВМС України командували:
Майор САЧЕВСЬКИЙ Степан Федорович з 30.04.95р. по 20.12.96р.
Підполковник ВОЙТЮК Віктор Олексійович з 02.09.97р. по 30.10.04р.
У 2004 року 9-а окрема змішана морська авіаційна ескадрилья Морської авіаційної групи Військово-Морських Сил Збройних Сил України була розформована і припинила своє існування. Особовий склад та авіаційна техніка були передані для формування морської авіаційної бригади.
Всього до складу Морської авіаційної групи входили:
Бойові частини:
555 морський вертольотний полк (м.Очаків) ;
316 окрема морська авіаційна ескадрилья (м. Миколаїв);
9 окрема змішана морська авіаційна ескадрилья (смт. Новофедорівка).
Частини забезпечення:
66 окремий батальйон аеродромно – технічного забезпечення (м.Очаків);
285 окремий батальйон зв’язку та радіотехнічного забезпечення (м.Очаків);
97 комендатура забезпечення (смт. Новофедорівка);
220 вузол зв’язку (смт. Новофедорівка).
Керівництво морської авіації:
Згідно Директиви Міністра оборони України, наприкінці 1995 року Командування авіації ВМС України було переформовано в Управління морської авіаційної групи (МАГ) ВМС ЗС України. Змінився склад авіації вітчизняного флоту, тому були змінені й її завдання. Командиром МАГ ВМС України у 1996 року був призначений полковник Коваль Володимир Іванович. Начальником штабу та першим заступником командира МАГ ВМС ЗС України був призначений полковник Омелаєнко Анатолій Григорович.
На щастя, командуванню МАГ вдалось зберегти морську авіацію як частину ВМС ЗС України. Крім підтримання справності авіаційної техніки та повітряного вишколу льотних екіпажів, особовий склад частин приймав участь у міжнародних навчаннях та миротворчих операціях: вперше виконано польоти на повітряну розвідку корабельних угрупувань Об’єднаних Військово-Морських Сил НАТО в західній частині Чорного Моря. Також вперше в історії держави на військовому параді з нагоди 10-ї річниці незалежності України екіпажі літаків та гелікоптерів авіації ВМС ЗС України продемонстрували свою майстерність над Хрещатиком, апредставники пошуковорятувальної служби здійснили стрибки з парашутом на Північному полюсі.
Морська авіаційна бригада
Згідно Указу Президента України «Про реформування ЗС України» на другому етапі реформування ЗСУ у 2004 році військові частини Морської авіаційної групи ВМС України були розформовані, а на їх базі була створена Морська авіаційна бригада. 8 грудня 2004 року була підписана директива начальника Головного штабу ВМС ЗС України «Про сформування морської авіаційної бригади на фондах Морської авіаційної групи». Вона мала бути військової частиною тактичного рівня та підпорядковуватися командувачу ВМС ЗСУ. Днем створення 10-ї МАБ є 20 серпня 2004 року. 14 жовтня 2008 року морській авіаційній бригаді присвоєно найменування за місцем дислокації: Сакська морська авіаційна бригада. 24 червня 2022 року, згідно Указу Президента України, з метою увічнення пам'яті про Героя України полковника Ігоря Бедзая, його мужність та героїзм, незламність духу, виявлені під час захисту незалежності та територіальної цілісності України, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань особовим складом 10 морської авіаційної бригади Військово-Морських Сил Збройних Сил України, 10 морській авіаційній бригаді Військово-Морських Сил Збройних Сил України було присвоєно ім'я Героя України полковника Ігоря Бедзая та надалі бригада стала іменуватися «10 морська авіаційна бригада імені Героя України полковника Ігоря Бедзая Військово-Морських Сил Збройних Сил України». 2 липня 2023 року 10 морська авіаційна бригада імені Героя України полковника Ігоря Бедзая Військово-Морських Сил Збройних Сил України України указом Президента України Володимира Зеленського відзначена почесною відзнакою «За мужність і відвагу».
Керівництво бригади:
- (2004—2006) полковник Москальов Юрій Володимирович;
- (2006—2014) полковник Хоменко Володимир Володимирович;
- (2014 - 2019) полковник Бедзай Ігор Володимирович;
- (з 2019— по даний час) полковник Олєйніков Ілля Миколайович.
Події після 2014 року
Під час початку окупації Криму, 10-а Сакська окрема морська авіаційна бригада вивела свою техніку під носом у ворога завдяки керівництву частини, а особливо, Ігорю Бедзаю. Злітна смуга аеродрому виходила прямо в море, тому єдиним виходом для військових був ризикований виліт в режимі радіомовчання на материкову Україну. До Миколаєва вдалося перекинути всі дієздатні машини 10-ї Сакської окремої морської авіаційної бригади. Цей вихід став першою перемогою Збройних Сил України в новітній історії.
Так як аеродром в Новофедорівці має стратегічне військове значення, то «зелені чоловічки» з’явилися тут майже одразу. 27 лютого вони приїхали до місця розташування бригади. Свій приїзд вони пояснили тим, що будуть допомагати військовослужбовцям підрозділу охороняти аеродром від проникнення туди бійців «Правого Сектору». В цей же день була оголошена повна бойова готовність військових. Командування флоту, своєю чергою, дало наказ здати зброю: Денис Березовський, командувач ВМС України, перейшов на сторону окупанта. «Зелені чоловічки» у військовій формі без жодних розпізнавальних знаків розмістилися в готелі КБ «Сухой». Як пізніше виявилося,«зеленими чоловічками» були бійці Головного розвідувального управління МО Російської Федерації з міста Самара. Сюди вони прибули зі стрілецькою зброєю на КамАЗах. Вони, не втрачаючи часу, відразу спробували заблокувати КПП у Новофедоровці. ГРУшники почали використовувати місцевих для блокування частини. Спочатку цих невідомих озброєних людей було близько 50 осіб. В бригаді ж кількість особового складу була приблизно 900 військовослужбовців. Дещо пізніше, 2 березня, їм на допомогу прийшов депутат Верховної Ради Криму Валерій Гриневич (співробітники ФСБ Росії затримали його 15 жовтня 2015 року за отримання хабаря в особливо великому розмірі), який разом з місцевими продовжували вмовляти командира бригади скласти зброю і перейти на службу «народу Криму». Вони отримали рішучу відмову. З великими занепокоєнням командири та особовий склад бригади спостерігали за тим, як поступово захоплювався аеродром та військова частина в Бельбеку. Їм стало зрозуміло, що скоро «зелені чоловічки», пропустивши вперед «народ Криму», захопить і їх техніку та склади. Тодішній командир 10-ї бригади Хоменко Володимир Володимирович сильно хворів і помер 6 березня 2014 року. Виконуючим обов’язки командира став заступник командира бригади з льотної підготовки Ігор Бездай. На похорони Хоменка приїхали також представники і ВМС ЧФ Російської Федерації висловити свої співчуття. До речі, військові РФ у своїх приватних розмовах з українськими військовими висловлювали нерозуміння того, що робить їх вище керівництво. Командування бригади чітко розуміло, що якщо дотримуватися команди «тримайтеся» від вищого політичного та військового керівництва України, то можна втратити все. Всі обговорення офіцерів зводилися до того, що потрібно діяти швидко, сміливо та нестандартно. Бо оборона аеродрому у випадку збройного штурму була б нетривалою та безглуздою. Льотчики до останнього сподівалися, що на аеродром скоро прибудуть українські десантники і почнуть зачищати територію, захоплену ворогом, але цього, на жаль, не відбулося. Командир бригади самостійно прийняв відповідальне рішення перебазувати техніку підрозділу на інший аеродром в континентальній частині України. Але постала серйозна проблема: куди ж саджати літаки та гелікоптери?. Добре проаналізувавши всі варіанти, прийняли рішення летіти в Миколаїв, де аеродром відповідав вимогам військової авіації та знаходився відносно недалеко. О шостій ранку 3 березня Ігор Бедзай повідомим своїм офіцерам, що він остаточно прийняв рішення вивести бойову техніку бригади. Цей план не було доведено до вищого військового керівництва, повідомили лише заступника командувача ВМС з авіації, але не зазначаючи деталей операції. Командир та офіцери не хотіли витоку інформації. Було зрозуміло, що за ними ведуть спостереження та прослуховують. Всі, хто був задіяний в операції, посилено готувалися до ефективного її здійснення. Початок був запланований на 13:00, адже в цей час російські загарбники обідали, тому трохи послабляли свій контроль за аеродромом. Перед льотчиками було багато незрозумілого та небезпечного: як відреагують спецпризначенці, які оточили аеродром, яка буде реакція українського командування, чи не будуть вважати їх зрадниками, чи не піднімуть у повітря росіяни своїх перехоплювачі? Але рішення було прийнято, і наказ командира необхідно було виконувати. Погода в цей день була чудова для вильоту, закінчувалися останні приготування. Всі вели себе так, ніби нічого не відбувається, всі працювали в штатному режимі. Ворог нічого не підозрював. Для того, щоб досягти повного ефекту несподіванки, було вирішено, що гелікоптери мають злітати з місць стоянки, а літаки вже зі злітної смуги. Запустили двигуни, командир зібрав льотчиків і побажав успішного завершення операції.
Першими у повітря знялися гелікоптери, за ними АНи, а от у амфібії Бе-12 могли виникнути проблеми, адже російські спецназівці почули ревіння моторів та вискочили на злітну смугу, але вже було пізно. Вся літаюча техніка бригади вже була над морем. Вся операція із виведення техніки з аеродрому в Новофедорівці зайняла 5 хвилин. Це було справжнім шоком для російського військового керівництва. Їм було важко в це повірити: у них з-під носа вийшов десяток українських літаків та гелікоптерів. Летіли пілоти дуже низько, щоб у росіян не було можливості їх визначити та перехопити. Також зберігалось повне мовчання у радіоефірі. Як виявилося пізніше, росіяни все ж вислали два Мі-24, але українські льотчики застосували інтенсивні радіоперешкоди, через що погоня росіян не вдалася. На аеродромі залишився лише один гелікоптер, який тільки-но вийшов з капітального ремонту, але згодом забрали і його. Після цієї вдалої операції спецназівці РФ отримали наказ стріляти. Приїхали також бойовики з Чечні, які розповіли, що сюди вони приїхали по Дмитра Яроша та Сашка Білого з «Правого Сектору», і що вони скоро будуть в Києві. Їх завдання було охороняти летовище і всі в’їзди/виїзди з нього. Але це вже не мало жодного сенсу: техніка вся була переведена, а українські військовослужбовці не мали наміру зраджувати державу. 17 березня кадирівців змінили бійці морської піхоти РФ разом з бойовою технікою. Почали захоплювати адміністративні об’єкти, вже був захоплений штаб Військово-Морських Сил ЗСУ. Командування бригади здійснило спробу поспілкуватися з вищим керівництвом держави але окрім порожніх обіцянок і магічного слова «тримайтеся» не почули нічого.
Після проведення незаконного референдуму про статус Криму, до бригади прибуло командування Чорноморського Флоту Російської Федерації і почало проводити перемовини про здачу, заявляючи при цьому, що українські військовослужбовці знаходяться в Криму незаконно. Керівництво бригади вкотре відповіло рішучою відмовою покинути частину. 22 березня до місця розташування бригади під’їхали автобуси з «жителями Криму». Дещо пізніше стало відомо, що вони всі з Росії, і не розуміють де знаходяться. Росіяни пішли на штурм, використовуючи як живий щит «корєнних житєлєй Криму». Там же стояли й російські ЗМІ на випадок, якщо українські військові почнуть стріляти в «бєзоружних людєй». Таким чином вони почали захоплювати адміністративні будівлі на аеродромі. Військовослужбовці 10-ї МАБ оборонялися як могли, але на аеродромі було дуже багато місць, звідки можна було проникнути на територію. Сили сторін були явно нерівними. Командир прийняв рішення здати зброю під спільну охорону. Арсенал зброї охороняли представник від бригади та російський військовослужбовець. Росіяни були вражені непоступливістю українців; у приватних розмовах вони зізнавалися, що чекали на те, що українські військові вже чекатимуть їх з піднятим російським прапором, а не захищатимуться так вперто. До того ж, вони жалілися, що не всі кримчани їх підтримали. Після того як на вищому державному рівні було погоджено вихід особового складу бригади на материкову частину України, військові почали збиратися до перебазування на нове місце, до Миколаєва. Виїжджали на власному транспорті, велику допомогу їм надали волонтери Ганна Сандалова і кінорежисер Олег Сєнцов. 6 квітня біля КПП частини стояли російські морські піхотинці, і між ними та українськими військовослужбовцями виникла словесна суперечка. Росіяни викликали озброєний підрозділ, який влаштував гонитву за українцями. Вже в гуртожитку майор Станіслав Карачевський був вбитий пострілами впритул, а ще одного українця, Артема Ярмоленка, взяли в полон. Після цього інциденту почалися інтенсивні переговори з російською стороною щодо передачі цього військового. Сім’я вбитого Станіслава Карачевського виїхала до України. Без батька залишилися двоє дітей: син та дочка. Росіяни пропонували їм тут залишитися, дати найкращі умови, але вдова була рішучою.
Волонтери істотно допомогли бригаді облаштуватися на новому місці. Місцеве населення теж радо зустріло військовослужбовців 10-ї МАБ. Підрозділ почав відновлювати свою боєздатність за великої допомоги волонтерів Юрія Бірюкова та Неллві Стельмах. Поступово була перевезена на нову базу техніка, яку не забрали відразу з Криму. Необхідно зазначити, що бригаду залишило близько 70% особового складу, але процес відновлення йшов дуже швидко, оскілька велика кількість людей йшла записуватися служити в цю військову частину.
Подальше життя бригади
У 2017 році під час святкування Дня Флоту над Одесою виконував демонстраційні польоти вертоліт-амфібія Мі-14ПЧ (протичовновий) з бортовим номером «35 жовтий», який близько 10-и років знаходився в очікуванні ремонту на стоянці у Новофедорівці (Автономна республіка Крим), а після окупації Криму був автотранспортом у напів розібраному стані доставлений на аеродром Кульбакіно (м. Миколаїв), де базується 10-та МАБ.
Згодом в бригаду були передані Ка-226 та Ан-2, який необхідний для тренувань особового складу.
В 2019 році ДП «Авіакон» намагався освоїти ремонт Ка-27, але ремонт виявився дуже складним, особливо, якщо враховувати той факт, що українські підприємства ніколи не займалися гелікоптерами Камова.
Згодом, в листопаді 2019-го року, в бригаду було передано модернізований Мі-14ПЧ. Окрім ремонту, на гелікоптері встановлені сучасний радіозв’язок та навігаційне обладнання.
Обладнання, яке було встановлено на гелікоптер:
- метеолокатор Honeywell RDR 2100
- багатофункціональна апаратура навігації та зв’язку Garmin GTN-750
- навігаційний індикатор Garmin GI-106B
- авіаційні шоломи THL-5NV
- курсовертикаль Sandel SG102-200
- новими системами внутрішнього зв’язку (разом з підсилювачем та абонентським апаратом)
- сигналізатор обледеніння
- компас NV2C
- спеціальні антени
Також в бригаду почали поставляти Мі-8МСБ-В.
В 2020-му році Ан-26 Б/Н 10 був помічений з авіабомбами типу ФАБ, ймовірно, під час непублічних навчань.
В 2020-2021 роках почергово були модернізовані, а, скоріше за все, капітально відремонтовані, обидва Ан-26.
Довоєнні перспективи та плани щодо розвитку морської авіації
Акціонерне товариство «Мотор Січ» заявило, що переробить гелікоптер Мі-2 у морську версію на замовлення Міноборони України. Про це написало видання Defense Express з посиланням на заступника Міністра оборони України Олександра Миронюка. Він призначений для посилення морської авіації ВМС ЗС України, а також для озброєння корветів за турецьким проєктом Ada. Роботи відбуватимуться у декілька етапів: спочатку, до кінця 2021 року, очікується отримання гелікоптера для базування на суходолі. На ньому мають бути замінені всі аналогові системи на цифрові. До 2023 року мали створити гелікоптер для корвета, що передбачало встановлення механізму складання лопастей, щоб він зміг розміститися у ангарі корабля. «Передбачалось його виконання у двох версіях – пошуково-рятувальній та протичовновій», – розказав заступник Міністра оборони України Олександр Миронюк. Тобто, на кінцевому етапі розробки Міністерство оборони України ставить перед запорізьким підприємством завдання по створенню заміни для радянських гелікоптерів Ка-27. Ситуація є відверто комічною та абсурдною.
Мі-2МСБ - це хороший навчальний вертоліт, але намагатися зробити з нього бойовий чи морський - це абсурд. На щастя, проект, швидше за все, «загнувся».
У кінці 2021-го року Командувач ВМС України контрадмірал Олексій Неїжпапа заявив,що ВМСУ прагнуть замінити гелікоптери Камова повністю.
«Будемо шукати рішення щодо заміни вертольотів палубної авіації. Це дуже важливо. Адже на сьогодні в ВМС є вертольоти серії Ка («Камов»), ще радянські. Усі запчастини цих вертольотів виготовляються тільки в РФ. Тож ми ведемо роботу щодо заміни цієї платформи Ка на іншу. Розв’язати це питання треба, адже в перспективі ми матимемо чотири корвети і фрегати, тож потреба в палубній авіації у нас велика», – сказав Неїжпапа.
На запитання журналіста, чи це буде якась Західна платформа, командувач відповів:
«Є два варіанти. Мова про вітчизняну та іноземну – тобто або самим будувати, або закупити чи отримати вертольоти від наших партнерів. Думаю, доцільніше буде взяти іноземну. Адже якщо брати вертольоти для сухопутних військ, для забезпечення, то мова йде про десятки й сотні машин. А вертольоти палубної авіації – це до п’яти-шести. Тобто розробляти окремий вертоліт, палубний – це не дуже доцільно з економічної точки зору. Однак це рішення буде приймати Міністерство оборони».
Повномасштабна війна
10-та МАБ зустріла війну, як і всі інші авіаційні частини, з попередньою передислокацією на запасні аеродроми/точки для запобігання ракетному удару та задля збереження техніки. Проте згодом, у травні 2022 року, захищаючи Україну загинув льотчик, колишній командувач 10-ї МАБ та заступник Командуючого ВМС з авіації, полковник Ігор Бедзай. Будучи заступником командувача з авіації та старшим інспектором-льотчиком Командування ВМС, він завжди вилітав на виконання надскладних завдань. Так сталося і 7 травня 2022 року, коли він замінив собою в екіпажі молодого пілота, у якого в лютому народилася дитина. Під час здійснення пошуково-рятувальних заходів у районі гирла річки Дунай, завдяки майстерності Ігоря Бедзая, після двох пострілів гарматою з ворожого винищувача Су-30, вертольоту вдалося вивернутися. Проте випущена з цього ж літака керована ракета Р-73 уразила Мі-1,4 і він з п’ятьма українськими військовими на борту впав на території Одеської області..
Вічна пам’ять справжньому офіцеру.
Трохи пізніше, в листопаді 2022, з’явилася інформація про бажання Великої Британії передати Україні вертольоти WS-61 Sea King. У грудні Міністерство оборони Великої Британії повідомляло, що Королівські Військово-морські сили провели навчання 10 екіпажів гелікоптерів Sea King для Збройних Сил України. І в січні 2023 Олексій Рєзніков офіційно повідомив про прибуття першого борта в Україну.
Наразі це єдиний новий тип вертольотів, який отримала Україна за півтори року повномасштабної війни.
Висновки
Ми бачимо, що історія української морської авіації була дуже складною. На жаль, до 2023 року вона дійшла далеко в не найкращому своєму стані, як і вся морська компонента ЗСУ. Сподіваємось, що в майбутньому авіація ВМСУ не буде забута, як це було після здобуття Незалежності, і ця сфера буде активно розвиватися, бо якщо Україна хоче впливати на світ, мати суверенітет та бути дійсно незалежною, то без флоту та морської авіації цього неможливо досягти. Слава Україні!
Дякую, що дочитали до кінця.
Якщо є бажання підтримати, то ось реквізити.
Джерела:
Обговорення –