Як адаптувати посольську роботу до викликів сьогодення?

З появою перших держав, міст-полісів, у світі виникли «дипломатичні відносини». Чи виникає «щось» без раціонального «навіщо»?. Напевно, ні. Виникнення «чогось» завжди обумовлено «чимось». Це «чимось» і є темою статті.

Як посольства, найвища форма дипломатичного представництва, мають ефективно просувати інтереси країни? Який для цього існує інструментарій? Чому підхід до роботи посольства та посла має змінитися відповідно до історичного етапу цифровізації, поширення соціальних мереж і відповідної громадської культури? Чому дипломатична робота має мати числові показники ефективності?

Про дипломатичні представництва

Перші дипломати з’явились із виникненням самої державності. У Месопотамії, Стародавньому Єгипті, Давній Греції та Римі були «посланці», які передавали інформацію, узгоджували питання торгівлі, миру та війни. Звісно, ці відносини не регулювалися міжнародними договорами, а базувалися на традиціях і звичаєвому праві. Перші ж інституціоналізовані дипломатичні представництва, захищені законами, почали з’являтися наприкінці XIII століття. В епоху Відродження остаточно сформувалися перші дипломатичні представництва — консульства, а дипломатична служба стала професійною.

Сьогодні найвищий рівень дипломатичного представництва — це посольства, а найголовніший дипломатичний представник — посол. Якщо раніше «посланці» вирішували питання миру та війни, торгівлі та міжнародних відносин, а відокремлена голова посла часто слугувала за «відповідь», то які можливості в послів сьогодні?

Існує така річ як «посольське право», що узагальнює всі міжнародно-правові акти та документи, які визначають статус і регулюють діяльність дипломатичних представництв та їх співробітників. У відповідність міжнародному «посольському праву» приведено й національні законодавства. Наприклад, в Україні діє Закон «Про дипломатичну службу».

У розділі 1 статті 6 «Основні завдання органів дипломатичної служби» та у статті 7 «Основні функції органів дипломатичної служби» закріплено засади дипломатичного представництва, а отже, з цього можна вибудувати більш-менш універсальний підхід «індикаторів ефективності». Ми не будемо перелічувати всі пункти цих статтей, звернемо увагу лише на ті, що необхідні для статті:

• вивчення та аналіз політичного й економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяльності міжнародних організацій;
• забезпечення державних органів інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики України;
• забезпечення єдності зовнішньополітичного курсу держави;
• поширення інформації про Україну закордоном;
• забезпечення та координація діяльності з торговельно-економічних питань, що здійснюється закордонними дипломатичними установами України.

Про дипломатію України

Забезпечення єдності зовнішньополітичного курсу держави — основа дипломатичної роботи.  Це комплексна стратегія, яка містить у собі відповідь на запитання «Чого ми хочемо від країни, де відкрито дипломатичне представництво?». Для цього потрібно розуміти загальну стратегію розвитку (економічного, міжнародно-політичного, культурного) країни.

Наприклад, у міжнародно-політичному векторі розвитку ми хочемо стати частиною ЄС і НАТО. Очевидно, що для реалізації цієї стратегії нам необхідні якісні дипломатичні відносини з відповідними країнами, тобто щонайменше наявність посольства та посла.

А тепер увага: Україна не має посла в Бельгії, Нідерландах, Норвегії, Люксембурзі, Ліхтенштейні та Чехії. Щодо ситуації з Чехією, одного з ключових наших партнерів, красномовно висловився президент Петр Павел, який прокоментував відсутність українського посла так: «Дипломатичні канали відкриті, але досить порожні».

Загалом Україна не мала послів у 106 країнах світу станом на 17 березня 2023 року.

Для чого взагалі потрібен зовнішньополітичний курс? Бо він визначає напрямок роботи посольств та ефективне використання ресурсів країни на утримання мережі посольств. Відповідаючи на запитання «Що ми хочемо?», маємо знати, де потрібна наша першочергова присутність і якими будуть наші подальші цілі.

Про зовнішньополітичний курс держави

З початком повномасштабного вторгнення потрібно було вибудувати новий зовнішньополітичний курс країни. На думку автора, він мав би складатися з кількох пріоритетних напрямків:

• Військово-технічна співпраця. Максимальне розширення можливостей надання Україні військово-технічної підтримки.
• Економічний. Забезпечення сталості торгово-економічних відносин на основі визначених пріоритетів на час війни та період відбудови відповідно до економічної стратегії.
• Політичний. Забезпечення підтримки України в міжнародних інституціях (ЄС, НАТО, інші пріоритетні об’єднання).
• Мінімізація впливу Московії. Особливо на ті регіони, де Україні важливо псувати плани ворога, задавати альтернативний «дискурс».

Ресурси нашої країни обмежені як кадрово, так і фінансово, охопити все й усіх ми не можемо, але якщо якась країна підпадає під більшу частину переліку наших пріоритетних напрямків, то не має бути такого, що там відсутній посол або навіть посольство. Якщо Бельгія, Нідерланди, Норвегія та Чехія відповідають нашому інтересу у військово-технічній (так), економічній (так) і політичній (ЄС та НАТО — так) співпраці, а також мінімізації впливу Московії (так), то там має бути вища форма дипломатичного представництва — посольства. Ми повинні визначити пріоритетність країн за відповідністю нашим критеріям (інтересам) і загальному зовнішньополітичну курсу країни.

Пріоритетність країни не визначається тим, куди поїхав голова МЗС. Голова МЗС має бути в тих країнах, які визначені пріоритетними.

Інформаційне суспільство та посольства. Нові підходи та стандарти

Як ви уявляєте роботу посольства? Якась поважна людина з краваткою ходить кабінетом і чекає миті, щоби відповідно до законів «захистити інтереси українців на території іншої країни»?

Ми живемо в кардинально іншому інформаційному суспільстві. Підхід до роботи посла в Стародавній Греції відрізнявся від підходу послів інших епох. Кожна епоха видозмінювала його відповідно до викликів і реалій. Не можна будувати дипломатичну роботу виключно на номенклатурному підході часів Радянського Союзу.

В інформаційну епоху робота посольств має бути відповідною. Ось кілька прикладів посольських завдань: «вивчення та аналіз політичного та економічного становища країни», де знаходиться посольство; інформування про нашу країну (формування її іміджу); забезпечення та координація діяльності з торговельно-економічних питань.

Тобто роль посольства стала значно ширшою порівняно з класичною. Інформаційна робота не має закінчуватися на заявах у соцмережах. Посольство — це повноцінний аналітичний центр. І ви дуже здивуєтесь, коли дізнаєтеся стандартний штатний розклад посольства та службові обов’язки його працівників.

Посольство у сучасних реаліях має бути аналітичним центром,  «інфлюенсером», генератором контенту та цілою піар-кампанією для формування відповідного іміджу власної країни, що дуже важливо у світі популістичних тенденцій.

Як мають діяти диппредставництва в нових реаліях? Впроваджувати рекламну кампанію, організовувати виступи, готувати ролики про події, шукати інфлюенсерів. Не чекати ініціатив діаспори, а постійно залучати її до них.

І ці заходи мають бути гнучкими.

1. Корегувати піар-кампанію відповідно до національних особливостей конкретної країни, а не запускати один ролик на всі країни ЄС, який крутиться з початку війни перед переглядом фільму і вже більше дратує умовного німця, ніж формує потрібну громадську думку (ефект перенасичення).
2. Проводити глибинні соціологічні «власні» дослідження, щоби розуміти приховані контексти формування громадської думки.
3. Структурувати хаотичні заходи на підтримку України в єдину лінію — бути штабом. Якщо коротко, то, крім посла, має бути піарник із відповідним штатом, який буде забезпечувати правильну вибудову громадської думки з ключових для нас питань. А вона впливатиме на умовного Шольца під час прийняття рішень. Після війни той самий «штаб» має працювати над формуванням громадської думки щодо відбудови України, а далі як рекламно-туристичні агенції для відновлення туризму й іміджу безпечності нашої країни. Показником ефективності його роботи буде реальний відсоток підтримки України, а не паперові звіти про проведення «консультацій», які найчастіше не несуть ніякої користі.

Тож у сучасному розумінні посольство має поєднувати представницькі функції з маркетинговою роботою. Сьогодні свою країну в політичній, економічній, туристичній і культурній площинах потрібно вміти презентувати. І найкраще це робити зсередини, розуміючи національний контекст.

Визначення ефективності дипломатичної роботи

Ефективність роботи посольства має визначатися відповідно до державного зовнішньополітичного курсу. Якщо під час війни ключовими є військово-політична підтримка, інтеграційне залучення до ЄС та НАТО та нівелювання пропагандистського впливу Московії, то індикаторами ефективної роботи посла будуть:

• рішення національного уряду та місцевого самоврядування щодо підтримки України;
• підтримка інтеграції в НАТО та ЄС;
• ефективність кроків, направлених на нівелювання московської пропаганди (пересічна громадська думка).

Звісно, у кожній країні різний контекст, і отримати підтримку в Польщі простіше, ніж, скажімо, в Австрії, але залежно від поставлених завдань у межах визначених пріоритетів зовнішньополітичного курсу країни кожен посол (посольство) формує перспективний план, на основі якого затверджуються індикатори ефективності.

Наприклад, нам потрібне покращення громадської підтримки в Австрії. Тоді найпростіший алгоритм такий:

• на початковому етапі проводиться соціологічне дослідження та фіксуються результати громадської думки;
• розробляється перелік заходів, направлених на зміну громадської думки;
• моніторяться результати й корегується (за потреби) план дій.

Ефективність роботи посольства та посла має оцінюватися з фіксацією «до» та «після». Причому показники ефективності мають сформувати самі кандидати на посольську посаду; завдання держави — затвердити найперспективніші.

Що це все дасть українцю?

Посольська робота — це не «тепле» місце, де має зустрічати свою пенсію високопосадовець чи людина, якій треба відсидітися в комфортній «інформаційній тиші» після скандалу. Посольська робота — це повноцінний менеджмент, де людина має поєднати три ключові блоки:

1. Представницькі функції та захист інтересів українців на території іншої держави.
2. Аналітичний центр як місце збору найбільш об’єктивної інформації та розробки перспективних планів поглиблення економічно-політичних зв’язків для презентації нашому уряду.
3. Піар-центр як відповідь на виклик сучасного інформаційного суспільства та популістичних тенденцій.

Переосмислення посольської роботи має привести до підвищення ефективності, що критично необхідно як у сучасних реаліях (посилення підтримки України), так і в майбутній період відбудови. Ми маємо розуміти, що мейнстрим «Україна» не буде вічним. Його потрібно постійно актуалізовувати й водночас максимально використовувати (поки є така можливість).

Інвестиції, вигідні міждержавні домовленості, підтримка інтеграційних намірів не виникають просто так, над ними працюють і початковий етап цієї праці — саме посольська робота. Урядовці ж здебільшого «фіналізують».

Підсумовуємо

Першочергово наша країна має розробити чіткий зовнішньополітичний курс. На його основі сформувати пріоритети для роботи послів.

Кандидати в посли мають розробляти перспективний план відповідно до курсу країни з максимально можливою спроможністю зафіксувати показники ефективності.

Підхід до роботи посольства має бути видозмінений відповідно до розвитку інформаційного суспільства та суспільних реалій і поєднувати у собі функції представництва, аналізу та популяризації.

Ваш «Полігонавт», засновник аналітичного телеграм-каналу Resurgam.