«Кухар» заварив кашу. П'ять висновків за підсумками спроби військового перевороту в росії

Надвечір 23 червня 2023 року Євген Пригожин виступив із заявою, у якій звинуватив МО рф у ракетному ударі по тиловому розташуванню ПВК «Вагнер». Цей епізод став приводом для військового заколоту, який хоч і тривав недовго, а все ж залишив після себе багато важливих, навіть доленосних наслідків не тільки в самій росії, але й за її межами. Про них ми сьогодні й поговоримо.

Демонстрація слабкості «колективного путіна» всьому світу

Система «сдержек и противовесов», вибудувана путіним протягом багатьох років, вочевидь дала збій. Кремлівський режим, який власна пропаганда демонструвала внутрішньому та зовнішньому споживачу як абсолют влади й контролю, вмить постав як квола зграя старих боягузів, нездатна впоратися з бандитами, яких сама й спонсорувала. Мало того, що було взагалі допущено виникнення самого військового заколоту, так ще й його придушення перетворилося на посміховисько. Міністр оборони рф Шойгу та НГШ рф Герасімов не виконували свої прямі обов’язки, повністю абстрагувавшись від боротьби із заколотом проти себе самих. Внаслідок цього зупинити військовий бунт банди Пригожина зміг не Кремль, а президент країни-васала Лукашенко (що робить ситуацію ще більш іронічною). Виявилося, що центральна влада в росії відсутня, країна керується безініціативними імпотентами.

Варто відзначити, що в росії можуть ув’язнити за пост із хештегом «#замир», проте за збиття кількох військових авіаційних бортів та вбивства російських військовослужбовців невимушено амністують і відправлять відпочити закордон.

Треба зауважити ще одну беззаперечну істину. Бунт Пригожина змусив путіна зізнатися в брехні. Роками президент росії переконував і росіян, і лідерів інших країн, що російська держава не пов’язана з діяльністю Пригожина. Тепер путін відверто каже, що на роботу «Вагнера» виділяли десятки мільярдів бюджетних коштів. Таке самовикриття навряд чи сприяє іміджу сильного та далекоглядного лідера нації не лише всередині країни, але й за її межами.

Згадаймо очевидний приклад зневаги до Кремля в контексті повернення до України п’яти легендарних командирів-оборонців Маріуполя. Попри попередні домовленості між путіним та Ердоганом, за якими бійці мали перебувати в Туреччині до завершення бойових дій, наші герої вже вдома та рвуться в бій. Що це? Це не лише перемога української дипломатії, а дещо набагато більше. Після бунту Пригожина 23-24 червня, образ могутнього Кремля в очах світу остаточно розсипався, тож це повернення стало очевидним наслідком тих подій. Тепер легко можна дурити карлика, не дотримуватися з ним угод, відверто сміятися з нього та користуватися його слабкістю. Крім чергових дежурних заяв «нас снова обманули», путін майже ні на що не здатен. Не гріх процитувати самих росіян — навіть вони зрозуміли, що їм «поводили по губам».

Сама вертикаль влади дала серйозний збій. Безумовно, Пригожин не був одинокий у своєму виступі. За ним стоять впливові люди з російської політичної еліти. В самому російському суспільстві «кухаря» неодноразово називали людиною братів Ковальчуків. Без їхнього дозволу ніякого заколоту не сталося б. Самі Ковальчуки є членами сумнозвістного кооператива «Озеро», що об’єднує найближче оточення путіна. Це свідчить про дуже серйозний конфлікт у коридорах Кремля. Президент росії дійшов до того, що вже не може контролювати навіть своє найближче коло «друзів».

Виявлення неспроможності військово-політичного істеблішменту росії реагувати на виклики в середині держави

Під час швидкоплинного заколоту підрозділи ПВК «Вагнер» всього за кілька годин після заяви Пригожина про «марш справедливості» захопили місто-мільйонник Ростов і стрімко просунулися на відстань 200 км від Москви. У самому місті на Дону без жодного пострілу був захоплений штаб південного військового округу (ПВО) разом із заступником міністра оборони Шойгу генералом Євкуровим і першим заступником начальника ГРУ ГШ рф генералом Алексєєвим.

Менш ніж за добу озброєні до зубів бунтівники  майже без опору подолали тисячу кілометрів у напрямку столиці росії. Ця цифра приголомшує передусім тим, що крім розриття та перекриття цивільними машинами автодоріг, Кремль ні на що не спромігся. Так, на в’їздах до столиці встановили блокпости, обладнані мішками з піском та стаціонарними АГС, і була спроба налякати Пригожина авіаційною присутністю над колонами «вагнерівців». Але в першому випадку на таку перешкоду умовний танк (яких було кілька в колоні) навіть не звернув би уваги, просто переїхавши цей оборонний рубіж, а в другому авіаційна присутність закінчилася для путінського режиму втратою семи військових бортів, зокрема гордості росії вертольота Ка-52 та повітряного пункту керування Іл-22М, яких на озброєнні ПКС рф не більше 12 одиниць. До речі, з початку повномасштабного вторгнення це одні з найбільших втрат ворога за добу.

Окремо зауважимо некомпетентність і бездіяльність розвідувальних спецслужб рф, які проспали загрозу військового перевороту, адже виступ «вагнерівців» готувався задовго до 23 червня.

Так загалом бунт пройшов безрезультатно для його організаторів, однак він показав слабкості Кремля. Дії ПВК «Вагнер» продемонстрували відсутність у рф військових тилових ресурсів, а росгвардія експонувала свою повну непрофесійність у запобіганні внутрішній загрозі.

«Єдність» російської армії та народу проти внутрішнього ворога

«Уважаемые товарищи! Ваша решимость и мужество (маються на увазі силові структури — прим.), так же, как и консолидация всего российского общества, сыграли огромную, определяющую роль в стабилизации обстановки», – сказав путін на прес-конференції за підсумками військового заколоту в країні.

У чому саме проявлялася ця «єдність», про яку постійно торочить російський президент, невідомо. Інтернетом шириться чимало відео, де росіяни ледве не з хлібом та сіллю зустрічають «вагнерівців», а не російських військових, яких загалом майже не було видно та чутно протягом усього заколоту.

Також не було зафіксовано якихось цивільних виступів проти дій бунтівників. А фраза одного з мешканців Ростову («Парни мы вас понимаем, но причем здесь Ростов?!.. Идите в Москву разбираться») свідчить про що завгодно, але не згуртованість суспільства у важкий час.

Що казати, якщо донька кремлівського міністра оборони того самого дня, коли почалися цікаві події в країні, відправилася «с рабочим визитом» у Дубаї, а президентський борт вилетів за маршрутом Москва–Санкт-Петербург.

Звернімо також увагу на аналіз ГУР МО України секретних даних МВС рф. Під час заколоту власник «Вагнера» Євген Пригожин мав підтримку населення 17-ти із 46-ти регіонів росії, а російський диктатор владімір путін — 21-го. Найнижча підтримка президента була зафіксована в Дагестані. Навіть завжди лояльний до «діда» Санкт-Петербург був прихільніший до бунтівників. Тож фактично половина росії не підтримувала «бункерного» під час одного з найсерйозніших викликів у сучасній історії цієї країни.

Про яку єдність може йти мова, якщо діючий генерал ГШ ЗС рф Алексєєв на вимогу очільника ПВК «Вагнер» віддати йому Шойгу та Герасімова відповів «Забирайте», а головнокомандувач ПКС росії генерал Суровікін і його заступник генерал Юдін опинилися в «Лєфортово», де їх допитували як співучасників заколоту 23-24 червня. До речі, цей Суровікін є почесним членом ПВК «Вагнер» ще з 2017 року та й загалом усім давно відомо про його наближеність до Пригожина.

Цікаво, де була «згуртованість» силовиків, коли колони «вагнерівців» безперешкодно перетинали російський кордон через КПП «Новошахтинськ», КПП «Волошино» та КПП «Бугаївка»? З боку більшості офіцерів середньої та вищої ланки вона більше нагадувала так званий «італійський страйк».

У цьому контексті слід згадати і «Маріупольського м’ясника» генерала Мізінцева, лояльного до лідера заколотників. Саме його Пригожин нещодавно пропонував на посаду міністра оборони рф. Цей генерал вважається протеже колишнього очільника МО генерала Сердюкова. Саме при ньому Мізінцев очолив центральний командний пункт ГШ ЗС рф. На цій посаді він продовжив працювати й після відставки Сердюкова, однак в команді Шойгу закріпитися не зміг. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну та захоплення Маріуполя його спершу відправили займатися матеріальним забезпеченням армії, а у квітні цього року, схоже, взагалі звільнили зі служби, після чого він «неофіційно» став заступником командира «Вагнера». Генерал, який останні 10 років обіймав одну з ключових позицій у генштабі, безперечно, зберіг вплив і зв’язки з тими офіцерами, кого він сам привів чи підвищив. Не виключено, що репутація Мізінцева серед цих людей зіграла свою роль у безкровному захопленні штабу ПВО у Ростові. Згадаймо ще й чисельні відео рядових російських військових на підтримку виступу Пригожина, що також не додає балів твердженню «армія з президентом».

Нещодавнє звернення звільненого з посади командуючого 58-ї загальновійськової армії ЗС рф генерал-майора Попова до своїх екс-підлеглих прямо свідчить про внутрішню нелояльність певного кола військових до вищого командування. Протиріччя між апаратом МО рф та армією загострюється та може вилитися в набагато серйозніший конфлікт, ніж у Шойгу та Пригожина.

З приведених вище фактів стає очевидно, що ніякої «єдності» та «самопожертви» в збройних силах рф не було й близько. Квінтесенцією єдності силових структур і народу став інцидент у м. Морозовск Ростовської області. У день заколоту місцеві «гаишники» за додаткову плату пропускали цивільні автомобілі на перекриті дороги. «Великая россия» у всій своїй красі.

Пригожин в Україні – все

«ПВК "Вагнер" більше не братиме участь у бойових діях на території України. Це найефективніший підрозділ рф, який міг досягати успіху за будь-яку ціну», — відповів керівник ГУР України Кирил Буданов на запитання про наслідки заколоту.

І дійсно, як заявляють офіційні представники росії та Білорусі, домовленості між Лукашенко та Пригожиним містять пункт, за яким «вагнерівці» передислоковуються на територію нашого північного сусіда. Мережею навіть розповсюджуються супутникові знімки, на яких показано нове місце дислокації найманців — військовий польовий табір під Осіповичами (330 км від українського кордону), приблизно на 8–10 тисяч осіб. До речі, саме стільки «музикантів» брало участь у заколоті.

Додамо, що днями було зафіксовано велику колону ПВК з військовою технікою, яка перетинала білорусько-російський кордон. Заяви про те, що «Вагнер» передасть усе своє важке озброєння збройним силам росії стали не більше ніж грою для збереження лиця путінського режиму.

У нашому суспільстві поширюється думка, що «вагнерівців» свідомо перекинули до Білорусі для подальшої атаки на північ нашої країни. Важливо розуміти, що угруповання в 10 000 найманців не є достатнім для початку активних наступальних дій у регіоні зі складною місцевістю, підготовленою ешелонованою обороною та без елементу несподіванки, і все ж воно може відволікти певну кількість українських підрозділів для підсилення ОК «Північ» та ОК «Захід» у прикордонних областях.

Тим паче складно зараз уявити «вагнерівців» на фронті в Україні після їхнього походу на Москву. Банда «кухаря» продемонструвала військово-політичному керівництву рф, що в будь-який момент може знятися з позицій та оголити частину фронту, поставивши російське військове угруповання в дуже скрутне становище.

Звісно, «вагнерівців» ми ще побачимо на теренах нашої держави, але не в складі «фірми» Пригожина, а в лавах ЗС рф. А це різні речі.

Командирами ПВК «Вагнер» здебільшого є найкращі військові кадри в російській державі, які мають колосальний військовий досвід. Яким професійним солдатом не був би «вагнерівець» у структурі армії росії, усі його навички часто не застосовуватимуться вповні через бюрократію, безініціативність командування різних рівнів, гірше постачання порівняно з ПВК та обмежену свободу дій.

Не виключений варіант, за якого ПВК «Вагнер» відтепер зосередиться на африканському континенті та в Латинській Америці. На цих територіях досі є стійкі зв’язки та бізнес-проєкти Пригожина.

Зміни в силових структурах росії

Головною вимогою Пригожина до влади було зміщення зі своїх посад міністра оборони рф Шойгу та начальника ГШ Герасімова. Зараз точно невідомо, про що домовився керівник «вагнерівців» із кремлем, але Шойгу та Герасімов залишилися на своїх місцях. Ба більше, на зустрічі путіна із силовиками вже після закінчення заколоту Шойгу теж був присутній, що стало доволі показовим публічним свідченням довіри президента росії.

Зараз важко уявити офіційну відставку когось із керівництва силових відомств, адже це суперечитиме словам путіна про «блискучу» роботу всіх силовиків під час спроби військового перевороту. Тим паче прибирати лояльних до діючого режиму псів — занадто сміливий крок для такого боягуза, як президент рф.

З іншого боку, не виключено, що Шойгу та Герасімов все-таки втратили своє «місце під сонцем». Зокрема, поширюється інформація, за якою фактичне керівництво військовими операціями рф в Україні наразі здійснює командувач ПДВ Теплинський, який у військах має репутацію здібного командира та беззаперечний авторитет. У російському інформаційному просторі цього десантника називають одним із найвідоміших «антигерасимівських» командирів через те, що наприкінці лютого він начебто висловив невдоволення нинішнім військовим командуванням безпосередньо путіну. Тож не дарма зараз поширюється інформація, ніби пара Шойгу-Герасімов веде зачистку оточення Теплинського (зокрема відомо про звільнення командира 106-ї ПДД генерал-майора Селиверстова та командира 7-ї ДШД генерал-майора Корнєва), щоби послабити його позиції.

Останнім часом було також багато розмов щодо губернатора Тульскої області Олексія Дюміна. Раптова поява в медійному просторі цієї людини може бути пов’язана з інформацією про «неофіційне» зайняття ним посади міністра оборони росії.

Що ми знаємо про Дюміна? У 2012 році — заступник начальника управління Служби безпеки ФСО росії. У 2014 році — заступник начальника ГРУ, командувач ССО росії. Саме він здійснював командування спецоперацією з анексії Криму «зелеными человечками». З 2015 року — начальник Головного штабу сухопутних військ. У грудні 2021 року, вже на посаді губернатора, закритим наказом отримує звання генерал-полковника.

Саме йому приписують одну з ключових ролей у зупинці колон «вагнера» внаслідок перемовин із Пригожиним. У цей момент Дюмін робив те, що повинен був робити «діючий» міністр оборони.

На фоні заколоту в росії зараз ідуть серйозні зачистки нелояльних до Кремля силовиків на всіх рівнях, що на деякий час може спричинити певний хаос серед еліт силового блоку.

Тому не буде зайвим трохи зупинитися на ще одному рішенні «колективного путіна» — передати росгвардії важке озброєння. Якщо раніше воно могло викликати невдоволення інших силових відомств, то зараз ситуацію зі спробою перевороту використано для озброєння федеральної служби внутрішніх військ рф, що відкриває додаткові можливості для їх залучення. Танки й артилерію насамперед отримають бригади оперативного призначення.

У найближчому майбутньому ми дізнаємось, які наслідки заколот Пригожина матиме для нашої держави. Але вже зараз стає зрозуміло, що після подій 23-24 червня путінська росія вступає в новий для себе етап. Етап гострих публічних протиріч, небувалої роздробленості у вищих ешелонах влади та відсутності повного контролю над армією.

Сподіватися на чергову громадянську війну в росії можна, але насамперед треба разраховувати на власні сили! Тож донатимо на ЗСУ, не розганяємо зраду та віримо в Перемогу!