Китайська експансія Африки: як китайські «приватні» охоронні фірми модернізують досвід «Вагнера»
Що ви чули про китайські «приватні» армії? Вони існують та не існують одночасно, залишаючись в режимі повної інформаційної тиші. На відміну від сумнозвісного «Вагнера», це є елементом китайської стратегії, про яку ми поговоримо далі. На кінець 2023 року «приватний» охоронний сектор Китаю майже у 4 рази перевершив за чисельністю збройні сили московії та у сотню разів - всі разом узяті недержавні збройні формування рф. Станом на кінець року, у Китаї зареєстровано 5 000 охоронних фірм, в яких працюють 4,3 млн співробітників, переважно колишніх військовослужбовців НВАК (Народно-Визвольна Армія Китаю) і Народної поліції. Лише двадцять фірм мають ліцензію від уряду Китаю на діяльність закордоном. Але вони, своєю чергою, мають до 3200 місцевих охоронних підрядників, локалізованих у «китайській зоні економічного інтересу» закордоном. Ми вважаємо, що настав час трохи пролити світло на повзучу китайську експансію в Африці методом залучення незвичних збройних формувань.
Китайська економічна та політична експансія Африки
Для початку пропонуємо розглянути декілька графіків, щоб зрозуміти масштаб економічної експансії Африки Китаєм.
З 2013 року Китай активно почав вкладатись в «інвестпроєкти» Африки в рамках свого величезного проєкту «Один пояс, Один шлях». Різке збільшення китайських компаній, капіталу та громадян в Африці створило необхідність забезпечити безпеку та захист активів, таких як шахти, газові проєкти, залізниці, судноплавні шляхи тощо.
Цю роль було покладено на приватний сектор охоронних фірм (приватних армій), що є прямим продовженням військової машини Китаю, але візуально та політично не так пов’язаним з Пекіном. Відсутність зв'язків з Пекіном є важливим моментом в збройній експансії Африки. Вже через 5 років (у 2018 році) після початку активної китайської експансії Африки, там діяло понад 10 тисяч китайських компаній у різних галузях: від видобутку нафти та алмазів до залізниць та портової інфраструктури. Загальна кількість китайських громадян на континенті сягнула позначки у понад 1 млн осіб.
Китайці врахували радянський досвід в Африці й побудували свою унікальну систему експансії, яка будується на кількох відмінностях від радянської/московської моделі. Далі наведені основні характеристики такої моделі:
1. Не купляти режими, а підпорядковувати ключові галузі економіки та критично важливу інфраструктуру. московія робить ставку на «купівлю» місцевого диктатора і максимальну консервацію його влади. Для цього правителю виділяються кошти, озброєння і найманці. Реалізується військова операція держпереворотів (чим й займався «Вагнер»), що дає швидкий короткостроковий результат. Проте авторитарний режим необхідно постійно підтримувати, щоб не стався опозиційний відкат, який може зруйнувати московські плани, і потребуватиме нових операцій з держперевороту. Китай діє по іншому. Він робить ставку на викуп ключових галузей економіки та контроль критичної інфраструктури.Тому Китаю все одно хто буде при владі. Китай має контроль над всіма необхідними важелями для контролю над будь-якими правителем. Саме такий підхід забезпечує більшу ефективність китайської експансії, на відміну від російської/радянської.
2. Не втручатись у місцеві війні/розбірки. Якщо москва вимушена постійно підтримувати свого диктатора, то Китаю майже байдуже на потенційного правителя, бо він все одно буде залежати від економічних галузей, які контролюють китайські компанії. І звісно, навіть місцеві активісти з автоматами калашникова розуміють наслідки від агресії у бік китайських інвестицій. Кінець-кінцем, москва тягне в Африку важке озброєння, продає/роздає його за копійки, а китайські ПВК часто не мають навіть стрілецької зброї. Згідно з китайським законодавством, приватним охоронним компаніям заборонено носити зброю як на території країни, так і за її межами. За деякими винятками.
3. Тиша. Про китайські приватні армії в Африці максимально мало інформації. Вони зберігають повну тишу на відміну від московських колег. Чому? Бо у китайців нема потреби встрягати у військові дії, щоб зберегти конкретного диктатора при владі. Всі попередні відмінності породжують останню особливість — дії чужими руками.
4. Працювати чужими руками. Як було зазначено на початку, лише 20 «приватних» фірм мали ліцензію на здійснення охоронної діяльності закордоном. Насправді важко об’єктивно знайти інформацію про кількість саме китайців в приватних охоронних фірмах, які мають діяльність в Африці, але, ймовірно, ця кількість не надто велика.
Річ у тім, що китайські приватні фірми, в основному, представлені «інструкторами», які забезпечують рекрутинг та навчання місцевого населення. Понад те, китайці роблять ставку на «місцеві охоронні субпідряди», коли місцеву фірму (китайську, але юридично місцеву) наймають на виконання охоронних завдань. До речі, такій фірмі дозволено мати зброю, якщо це узгоджується з місцевими законами. Тому, якщо китайцям десь силою й доводиться щось робити чи захищати, то фізично, інформаційно та юридично у цьому беруть участь місцеві фірми. Тоді у медіа це не «китайський вагнер», а «місцеві розбірки». Це дозволяє китайцям максимально перебувати в тіні. У «Вагнера» в Африці теж є власний рекрутинг, але кістяк та основна ударна сила – це московитські найманці. З усього вищесказаного випливає те, що китайський бізнес або найманець має в африканській спільноті «нейтральний» чи, навіть, «позитивний» статус, тоді як вагнер і московія мають статус кровних ворогів серед місцевих опозиційних кланів, які вони винищували задля збереження влади лояльного до москви диктатора.
Масштаби китайських приватних армій в Африці
Як було зазначено раніше, визначити реальний об’єм китайських приватних армій в Африці доволі важко. Причина полягає у тому, що складно відрізнити китайську ПВК від місцевих афільованих охоронних фірм. Оцінити масштаби китайських приватних охоронних фірм на континенті намагався Африканський центр стратегічних досліджень. Знайти вичерпну інформацію їм майже не вдалось. Проте якісь крихти даних вони все ж здобули. Так, стало відомо, що «Beijing DeWe Security Service» і «Huaxin Zhong An Security Group» наймають 35 000 підрядників у 50 країнах Африки, Південної Азії, Близького Сходу та Китаю для діяльності переважно на території Африки. У Overseas Security Guardians і China Security Technology Group працюють 62 000 співробітників у тих самих регіонах (Африка, Південна Азія, Близький Схід). Наприклад, у Кенії компанія DeWe найняла близько 2000 «підрядників із безпеки» (місцевих осіб), щоб захистити залізницю стандартної колії Момбаса-Найробі-Найваша, що є лише одним із сотні проєктів, що реалізуються в країні». Африканський аналітичний центр дійшов до наступного висновку: «Китай не хоче, щоб його постачальників послуг безпеки порівнювали з московською тіньовою групою Wagner Group або розформованою американською охоронною фірмою Blackwater. Але це реальна небезпека. Крім того, контракти на охорону в Китаї супроводжуються багатьма ризиками, пов’язаними з деякими китайськими державними підприємствами, включаючи брак прозорості, слабкий національний контроль, неправомірний вплив на еліти режимів та соціальну напруженість».
Чому китайські охоронні фірми не є «приватними»?
Згідно з китайським законодавством, підприємство з трьома чи більше працівниками має створити у своїй структурі партійну організацію. Керівники державних підприємств є не лише довіреними членами партії, а й секретарями відповідних внутрішніх партійних організацій. Охоронні фірми мають належати принаймні на 51% державі.
Кожна китайські приватна армія має власну «спеціалізовану» галузь, за якою вона закріплена:
- Пекінська служба безпеки DeWe захищає проєкти природного газу, які належать переважно китайській Poly-GCL Petroleum Group Holdings;
- Охоронна корпорація Shandong Haiwei Security Group спеціалізується на захисті гірничовидобувної промисловості дорогоцінних та рідкоземельних металів;
- China Overseas Security Group - конгломерат із п’яти китайських охоронних фірм захищає інфраструктурні проєкти в рамках «Один пояс — Один шлях». Мова про портову інфраструктуру, залізниці, склади.
Присутність, спеціалізація та потенційна кількість китайських ПВК зведена у наступній таблиці:
Що буде далі?
Останні роки велике китайське будівництво «Один пояс, Один шлях» почало пробуксовувати через глобальні та внутрішні проблеми. Зменшення економічної діяльності Китаю в Африці, зменшує і відповідну присутність «приватних» армій.
Ще варто зазначити, що китайський план далеко не ідеальний в тому аспекті, що кабальні кредити, які африканські уряди понабирали в Китаї, спричиняють потужні макрофінансові кризи в африканських країнах. З одного боку, це надає Пекіну можливість неабиякого впливу на місцеву політику, але з іншого - примушує постійно вкладатись в африканські уряди, щоб підтримувати їх банальну життєдіяльність. Хоч Китай і грає на корупційних схильностях африканських урядів, але це змушує його додатково витрачатися через корупційні ризики, які він розуміє, але ігнорує, бо це є елементом входу Китаю в регіон. Тому КНР знаходиться у ситуації, коли вона створила собі не інвестиційних партнерів а «кредитоманів».
Другий подих
Варто зазначити, що послаблення московії через війну в Україні, часткове знищення структури «Вагнера» та беззуба політика Франції в Африці (Буркіна-Фасо, Малі, Нігер) тепер дозволяють Пекіну додатково змінювати геополітичний контур Африки. Китайська експансія Африки отримує друге дихання. У 2023 році Європа та Японія окреслили план протистоянню Китаю, але чи вистачить цього? Наразі тихий, непомітний, але величезний китайський спрут ще більше присмоктується до африканського континенту, поки світова увага максимально прикута до безпрецедентних безпекових викликів в Україні та Європі.
Текст підготував автор телеграм-блогу Resurgam.