Leopard 1 — німецький бестселер

Історія основного бойового танка Leopard 1 починається в 1947 році з доленосних геополітичних і стратегічних змін у житті всього світу та Німеччини зокрема. Залізна завіса розділила Європу навпіл. В одну мить німецька армія з головного ворога людства, якого треба повністю й назавжди роззброїти, стала першою лінією оборони як для НАТО, так і для країн Варшавського договору. Відтак процес пішов у зворотному напрямку — країни Заходу почали терміново відбудовувати знищену ними ж Західну Німеччину та вливати мільярди доларів у розвиток економіки, дозволили німцям створити нову армію (нечувана ще декілька років тому річ) і спроєктувати власний сучасний танк, використовуючи ще свіжий досвід німецького танкобудування часів Другої світової війни.

У середині 1950-их років економіка Західної Німеччини відновилася достатньо для того, щоби почати проєктування нової бойової машини. Проте наслідки війни в Європі ще були відчутні, фінансування нового проєкту коштувало для однієї країни забагато. Тому німці вирішили об’єднатися з французами, учорашніми ворогами. Ті якраз зазнали невдачі зі своїм АМХ-50, тому відчайдушно прагнули цієї співпраці. Спільний проєкт досить швидко виріс в ідею єдиного європейського танка, яким будуть озброєні всі країни Старого Світу. Це дозволило б замінити американські танки та зменшити залежність від США. Крім Франції та Німеччини, до проєкту, нині відомого як «Євротанк», приєдналась Італія.

«Євротанк» офіційно стартував у листопаді 1956 року з такими проєктними вимогами:

1. Максимальна вага — 30 т.
2. Питома потужність не менше 30 к.с./т.
3. Захист від хімічної, біологічної та ядерної зброї.
4. Оснащення гарматою калібру не менше 105 мм.
5. Значний запас на модернізацію.

У Франції проєкт віддали компанії АМХ. Натомість у Німеччині провели конкурс під внутрішньою назвою Standart-Panzer. Розробкою зайнялися три різні групи, які отримали назви Arbeitsgruppe А, В та С відповідно. Кожна група зобов’язалася представити по два прототипи до 1960 року.

Команду А очолила Porsche, команду В — Rheinmetall, а команду С — компанія Borgward. Під час першого етапу учасники представили своє бачення нового танка. Prototype A (Porsche) і Prototype В (Rheinmetall) представили в 1960 році. Вони були схожі візуально й технічно та мали незначні розбіжності в деталях. Загалом прототипи відповідали конкурсним вимогам з єдиним винятком щодо маси танка. Розробники прямо заявили, що ліміт у 30 т нереальний, тому замовнику нічого не залишалося, крім як прибрати цю вимогу.

Prototype C кардинально відрізнявся від конкурентів своїм футуристичним дизайном. Проте компанія Borgward не змогла вчасно створити прототипи, тому вибула з конкурсу та в 1961 році припинила своє існування. Так у фіналі залишилися прототипи А та В.

Для другого етапу конкурсу Porsche і Rheinmetall мали виготовити 26 та 6 поліпшених прототипів відповідно. Чому саме така пропорція не зовсім зрозуміло, цілком можливо, що симпатії військових і політиків вже були на боці Porsche. У 1961 році компанія виконує завдання та стає переможцем конкурсу. Rheinmetall за той самий час змогла побудувати лише два прототипи з шести замовлених.

У тому-таки 1961 році Porsche отримує замовлення на перші 50 танків нульової серії, а в 1963 році Standart-Panzer Prototype A Ph.II офіційно стає переможцем конкурсу та приймається на озброєння під назвою Leopard, продовжуючи традицію німецького танкобудування називати танки котячими іменами.

Перш ніж продовжити нашу розповідь, слід розказати, чим закінчився спільний франко-італо-німецький проєкт «Євротанк». Досить швидко з нього вийшла Італія, яка вирішила, що простіше та дешевше буде дочекатися готової пропозиції та закупити серійні танки. Не довгим було й співробітництво між Францією та Німеччиною. Німці вважали, що новий танк має бути стандартизований за правилами НАТО та сумісний з американськими боєприпасами. Французи навпаки прагнули військової незалежності від альянсу. Країни не змогли домовитися, тому ФРН вийшла з проєкту, який автоматично припинив існування. Французи використали напрацювання «Євротанка» для створення свого АМХ-30. Отже, «француз» і Leopard 1 є дальніми родичами, досить схожими візуально та концептуально.

Виробництво Leopard 1 тривало з 1963 по 1985 роки. Усього було зібрано 4744 танки та 1741 бойову й інженерну машину на його базі. Танк за час виробництва змінив шість основних моделей та отримав чимало оновлень і модернізацій. Ми розглянемо загальну будову танка та пакет цифрової модернізації Leopard 1А5, але спершу не буде зайвим пригадати всю історію розвитку цієї машини та контекст, у якому Leopard 1 ніс службу.

Leopard 1 пішов у серійне виробництво як танк класичного компонування, з місцем водія спереду, бойовим відділенням посередині та моторно-трансмісійним відсіком у кормі танка. Його маса залежно від моделі становить від 40 до 42,5 т. Екіпаж чотири людини. Башта перших танків була литою, проте досить швидко замінена на зварну. Броня танка сталево-катана гомогенна (RHS) з максимальною товщиною 35 мм (корпус) і 70 мм (башта). Габарити: висота — 2,39 м, ширина — 3,37 м, довжина (з гарматою) — 9,54 м. Машина здатна подолати траншею шириною 3 м, вертикальну перешкоду висотою 1,15 м та 30-градусні косогори.

Одразу кидається ввічі бронювання на рівні сучасного бронетранспортера. Щоби пояснити, чому Leopard фактично не має броньового захисту, треба трохи заглибитися в історію танкобудування.

Протягом усієї історії танка як виду озброєння відбувається безперервне змагання, у якому ніколи не буде переможця. Це протистояння броні та снаряда. Завдяки цій глобальній битві танки за роки Другої світової війни пройшли шлях від машин розміром із великий автомобіль та з бронею в декілька міліметрів до величезних монстрів, у яких тільки гармати важили більше, ніж танки початку війни. Проте в якийсь момент європейці вирішили, що снаряд остаточно переміг. З появою кумулятивних боєприпасів, здатних пробивати понад 250 мм сталі, здавалося, що не було сенсу робити танки з більшою товщиною броні. Такий танк став би заважким для тодішніх двигунів і занадто вразливим для авіації. Німці не хотіли повторювати власні помилки, тому прийняли свідоме рішення зробити танк із бронею від осколків та куль в обмін на підвищену мобільність і маневровість. Слід відзначити, що в 1963 році слабке бронювання Leopard не вважалося суттєвим недоліком. Набагато більше уваги приділялося захисту від зброї масового ураження, застосування якої у війні між НАТО та СРСР не викликало сумнівів.

Leopard 1 озброєний англійською гарматою Royal Ordnance L7 калібру 105 мм довжиною в 52 калібри. У Німеччині випускалася по ліцензії. Гармата компактна, що дозволяє розміщати її в досить тісних баштах, має прекрасні показники точності та швидкострільності (10 пострілів на хвилину), а також високу початкову швидкість снаряда (1800 м/с). L7 стала бестселером. Так чи інакше гармата встановлювалася на такі бойові машини (список неповний):

Centurion (з Mk.VII), Leopard 1, M1 Abrams, M60, M47, M48, M1134 Stryker, Stingray, K1, Merkava (Mk.I-II), Tiran-5, Shot, Magach-3, OF-40, Pz.61, Pz.68, Type 74, Strv 103, Type 59, Type 85.

L7 вироблялася за ліцензією в США, Швеції, Німеччині, Південній Кореї, Туреччині й Аргентині. Копії виготовляли в Китаї та Ірані. Гармата може стріляти майже будь-якими боєприпасами калібру 105 мм, зокрема підкаліберними (APDS), протипіхотними (APERS-T), підкаліберно-опереними (APFSDS), кумулятивними (HEAT), осколковими (HE), бронебійно-фугасними (HESH) тощо. Боєзапас танка складає 55 снарядів: 13 у башті та 42 в корпусі. Боєприпаси до цієї гармати або аналогів вироблялися масово по всьому світу. Завдяки сучасним якісним танковим боєприпасам гармата L7 має високі показники бронебійності, що не поступаються радянській гарматі калібру 125 мм. Потрібно визнати, що недооцінювати гармату L7 не варто. Це хороша та перевірена зброя.

Додаткове озброєння складається з двох кулеметів калібру 7,62 мм — одного спареного з гарматою та другого над люком командира.

Серцем танку є багатопаливний десятициліндровий двигун MB 838 CaM 500 об’ємом 37,4 л і потужністю 830 к.с. Питома потужність складає 19,6 к.с/т. Ширина трака — 550 мм. Двигун може працювати на бензині, дизелі та навіть авіаційному паливі. Місткість паливного бака — 985 л, яких вистачає на 600 км ходу по трасі та 450 км бездоріжжям.

Двигун поєднаний з автоматичною коробкою передач 4H250 виробництва фірми ZF Friedrichshafen із чотирма передніми та двома задніми передачами. Підвіска торсіонна з телескопічними амортизаторами, по сім опорних і чотири підтримувальні катки з кожного боку. Максимальна швидкість танка складає 68 км/год.

Для самозахисту танк обладнаний вісьмома димовими гранатометами. Також машина вкрита спеціальною фарбою, яка ускладнює виявлення танка інфрачервоними приладами нічного бачення. Зниження теплового випромінювання забезпечується суміщенням вихлопних газів двигуна з потоком повітря від системи охолодження.

Розрізняють такі основні моделі танка Leopard:

Leopard 1 (1965-67) — базова модель.

Leopard 1А1 (1967-72) — встановлено теплозахисний кожух на ствол гармати, бортові протикумулятивні екрани та стабілізатор озброєння. Також змінено конструкцію гусениць і додано обладнання для підводного водіння.

Leopard 1А1А1 — посилено броньовий захист башти та маски гармати.

Leopard 1А2 (1973) — додатковий захист башти, удосконалена система захисту від зброї масового ураження, модернізація приладів спостереження командира.

Leopard 1А3 (1973-74) — заміна башти на більш простору й захищену, з рознесеною бронею та клиноподібною маскою гармати.

Leopard 1А4 (1974) — встановлення нової системи керування вогнем і панорамного прицілу командира з незалежною стабілізацією поля зору.

Leopard 1А5 (1986) — детально нижче.

Leopard 1А6 — нереалізований проєкт оснащення Leopard гарматою калібру 120 мм.

Остання версія танка А5 вийшла вже після того, як Leopard був знятий із виробництва. Це модернізаційний пакет, який мав подовжити термін служби Leopard поруч із танками третього покоління, що якраз почали з’являтись у 80-их роках. Комплект передбачав встановлення електрогідравлічного стабілізатора та нової системи керування вогнем від​ Krupp-Atlas Elektronik із тепловізійною системою. Балістичний комп’ютер вираховує швидкість цілі, боковий вітер, дальність до цілі, температуру повітря, атмосферний тиск, власну швидкість танка та знос каналу ствола. Навідник має два приціли: основний EMES 18, сумісний із лазерним далекоміром, і допоміжний телескопічний шарнірний приціл FERO-Z12. Танк може вести вогонь у темний час доби на відстані до 2000 м. Приціли оснащені автоматичними шторками проти засліплення від пострілу вночі. За потреби командир може прийняти керування гарматою на себе.

З виходом оновлення наявні танки німецької армії підтягувалися до рівня актуальної версії. До рівня А5 було модернізовано щонайменше 1300 танків, які зараз знаходяться на зберіганні. Деякі країни-імпортери вносили свої правки в конструкцію танка. Наприклад, версія Нідерландів називається Leopard 1V та є еквівалентом 1А4.

Отже, Leopard 1 був прийнятий на озброєння в 1963 році. Фактично, він виконав одне із завдань проєкту «Євротанк», ставши найбільш поширеним танком країн НАТО та колективного Заходу часів Холодної війни. Leopard експортувався в Австралію, Бельгію, Італію, Канаду, Норвегію, Нідерланди, Данію, Туреччину, Грецію, Кіпру (реекспорт), Ліван (реекспорт), Чилі, Еквадор (реекспорт) та Бразилію. Спеціальні й інженерні машини на базі Leopard 1 поставлялися до Естонії, Фінляндії, Індонезії та України (СЗУ Gepard). За часів Холодної війни танк стояв на кордонах із країнами радянського блоку, готовий до Третьої світової війни, яка, втім, так і не почалася. Тому Leopard 1 не встиг взяти участь у військових конфліктах. Але це лише питання часу. Зовсім скоро Leopard 1 зіткнеться в бою з радянськими танками, тобто станеться те, для чого його й створювали. Про це поговоримо далі.

На момент появи Leopard 1 у світі прийняли на озброєння такі танки:

СРСР: Т-10 (1954), Т-62 (1961), Т-64 (1963), Т-72 (1973).

США: М-103 (1958), М-60 (1959)

Великобританія: Conqueror (1955), Centurion Mk.10 (1959), Chieftain (1965)

Франція: АМХ-30 (1967).

Помітно, що Leopard з’явився в період, коли важкі танки закінчували своє існування, а їм на заміну поступово приходив новий клас — основний бойовий танк. Також впадає в очі те, що більшість радянських танків, прийнятих на озброєння одночасно з Leopard, досі знаходяться в строю та беруть участь у війні в Україні з обох боків. Як і Leopard, вони суттєво модернізовані в порівнянні із серединою 60-их років.

Звісно, Leopard 1 — старий танк, з цим ніхто не буде сперечатися. Але основний бойовий танк української армії Т-64 прийнятий на озброєння в тому ж 1963 році, що й Leopard. А версія танка Т-64БВ фактично є тотожною Leopard 1А5. Тому ми можемо вважати, що українська армія в гіршому випадку просто отримає ще один старий танк на додачу до Т-64.

Армія рф має на озброєнні танки радянського виробництва та їх російські модернізації. У них є один танк умовно третього покоління, а саме Т-90М, решта машин — більш-менш успішні модернізації радянських танків другого покоління, тобто мають позначку 2+ (як Leopard 1А5) або 2++. Дедалі частіше на полі бою можна зустріти ровесників Leopard, танки Т-62 та Т-72, які були зняті зі зберігання та майже не модернізовувалися. Спробуємо порівняти можливості танків, проаналізувавши фактори поля бою та те, як вони впливатимуть на протистояння німецьких і радянських танків.

Отже, спершу негатив. Leopard 1 втратив свою початкову перевагу в мобільності. Дійсно, на початку існування Leopard 1 легко обганяв Т-62 та Т-72. Завдяки вдалій підвісці, потужному двигуну (питома потужність 19,6 к.с/т) і низькому тиску на ґрунт (0,88 кг/см2) німець обходив першу ітерацію Т-72, який також важив 41 т, проте міг розігнатися щонайбільше до 45-50 км/год. Моторно-трансмісійний відсік Leopard 1 проєктувався більшим ніж потрібно на випадок встановлення потужнішого двигуна в майбутньому. Проте цього не сталося. Натомість російські танки за цей час посилили свою потужність. Т-72 змінив двигун з В-46 потужністю 780 к.с на В-84-1 (840 к.с) і В-92С2Ф (1130 к.с.). Танк Т-72Б3 зрівнявся з ходовими характеристиками Leopard 1. Тому швидкість і маневровість німецького танка, яка вражала у 60-их роках, сьогодні не виділяє його з-поміж інших танків-учасників війни.

Бронювання танка Leopard 1 не витримує жодної критики. Попри всі намагання його посилити, воно залишається на вкрай низькому рівні. Товщина броні корпусу настільки мала, що на нього не можна встановити динамічний захист, бо він при спрацюванні проломить метал усередину танка. Поєднавши цей недолік із втратою переваги в маневровості, ми отримуємо доволі складний у застосуванні танк.

Тепер до позитиву. Попри менший калібр, ніж у російських танків, гармата L7 залишається грізною зброєю. Сучасні боєприпаси до неї цілком здатні знищувати російські танки. Leopard 1 може стріляти спеціальними протипіхотними боєприпасами й англійськими бронебійно-фугасними (HESH), добре підхожими для знищення фортифікаційних споруд. Також Leopard суттєво переважає за швидкострільністю. Добре навчений екіпаж може випускати по 10 снарядів на хвилину, тоді як його російські опоненти роблять по 6–8 пострілів. Додавши до цього сучасну систему керування вогнем і можливість ведення бою вночі, ми отримаємо конкурентну машину з високими шансами на перемогу у двобої.

До позитиву можна віднести масовість танка у світі. Тільки в Німеччині на зберіганні знаходиться 1225 танків Leopard 1 (або має знаходитися). Усього було випущено понад чотири тисячі машин. Це важливий аспект для армії, яка потребує постійного поповнення в танках і запчастинах до них. До того ж на базі Leopard створена самохідна зенітна установка Gepard, яку Україна використовує вже доволі давно, тож певні логістичні й технічні напрацювання вже мають бути.

Однак слід розуміти: жодна людина у світі не може спрогнозувати результат очного протистояння між Leopard 1 і, скажімо, Т-72Б3, бо цього ще ніколи не ставалося за всю історію. Відповідь на це запитання прийде до нас згодом, коли Leopard 1 опиниться на фронті.

Leopard 1 досі перебуває на озброєнні країн НАТО, Греції та Туреччини, а також Бразилії та Чилі, не найбідніших країн світу. Це не знятий зі зберігання Т-62, бойова користь якого фактично нульова. Українська армія переробляє трофейні Т-62 в інженерні танки, бо використовувати їх за призначенням практично неможливо. Але російська армія використовує. Чому? А все тому що зазнали величезних втрат у бронетехніці, мають для нього боєприпаси, логістичні можливості й навчені екіпажі. Будь-який танк краще, ніж ніякого. Україна також зазнала значних втрат і продовжує втрачати танки, бо це війна. І вибір у нас доволі простий: брати Leopard 1 або залишити частину військ без танків.

Чи хороший танк Leopard 1? Його популярність у світі говорить сама за себе. Як він покаже себе в українській армії? Побачимо. Чи потрібні нам танки Leopard 1? Так, дуже потрібні. Якнайбільше та якнайшвидше.

Команда Військового Віщуна дякує вам за прочитання статті. Якщо у вас виникнуть запитання або зауваження, залиште їх у коментарях, і ми постараємося на них відповісти.