Як успіхи ЗСУ підсилюють геополітичні втрати Московії та змінюють політичний ландшафт цілих регіонів. Міфологізація як інструмент отримати бажане

Незалежно від останніх новин з фронту, фактом залишається те, що Сили безпеки й оборони України продовжуть успішно вигризати територію, окуповану московитами. Кожен успіх на фронті віддаляє Московію від задоволення її геополітичних амбіцій в регіоні та вагомо змінює процеси як в Східній Європі, так і світі.

Чому про це важливо говорити? Якщо Україна в майбутньому претендує хоча б на регіональне лідерство, рішення складається з ряду компонентів: економічних, політичних і психоемоційного сприйняття. Серед психоемоційних факторів є визнання позитивної «ролі лідера» у процесах. Тому про Україну в міжнародній чи регіональній трансформації важливо говорити не для того, щоб задовольнити власне Его. Створення образу потрібно для відповідного визнання світовими лідерами та формування субʼєктності й особливості української позиції для загальної політики. Впроваждення дипломатично-політичної позиції «Win-win».

Прикладом психоемоційного сприйняття є образ США як «світового копа» чи більш масовий кіношний варіант феномену «американської мрії». Або в  протиставлення образу індивідуалістичного американського лідерства йде китайське бачення колективістської відповідальності громадян «social credit».

Також можна віднести до психоемоційного сприйняття лідерства московійську спекуляцію темою Другої світової війни та насадженням  у зовнішній простір саме її домінантну роль у перемозі над нацизмом. Окрім пропаганди внутрішньої, це явище направлене й на аудиторію інших країн, щоб монополізувати значення перемоги, яке в свою чергу трансформується в «образ лідера». Саме на цьому образі московія й грала, що призвело до формування психоемоційного сприйняття федераціі як лідера (сила зброї «другої армії світу» та історична значущість).

ЗСУ повністю знищила цей елемент лідерства, принизивши московську зброю й танкові кулаки, продемонструвши світові, хто нацисти (точніше - рашисти) ХХІ сторіччя. Це стало причиною (точніше, однією з причин!) розвалу «московського лідерства» та відмови сприймати рашистів лідерами у цілих субрегіонах колишнього політичного впливу. Звісно до цієї причини потрібно додати політичні, економічні, військові нюанси. Але говорити, що лідерство, як явище, формується виключно економічними показниками, є помилкою. До прикладу, московська бензоколонка, яка не входила навіть у топ-10 економік світу. Проте хочемо того чи ні, до широкомасштабного вторгнення цей фактор відігравав значну роль в регіональній політиці (Кавказу, Близького Сходу й навіть Європи), що й формувало образ певного лідера.

Тож у статті хочу обговорити як успіхи ЗСУ вплинули на зміну політичного ландшафту. На що необхідно звернути увагу, щоб розпочати вибудовувати необхідне сприйняття за межами України «нашого значення» для формування «емоційної складової» лідерства України.

Перша теза.

Успіх ЗСУ — вирішення  довготривалих конфліктів.

Московія напряму має цілий ряд територіальних конфліктів, які вона прямо режисує (Нагорний Карабах, Придністров'я, Абхазія та Південна Осетія, ряд країн Африки), або опосередковано (фінансування, військово-політична підтримка праворадикальних рухів, у тому числі й у Європі). До опосередкованого впливу на конфлікти, навіть у тій же Європі можна назвати фінансування сепаративних рухів у Каталонії, Шотландії, Північній Ірландії. Що до ролі московії в рухах за незалежність Каталонії та Шотландії, то це окрема об'ємна та цікава тема, яка охоплює питання від європейської корупції до методів прихованого впливу.

Два довготривалих конфлікти близькі до завершення — Нагорний Карабах та «сербське питання».

Нагорний Карабах. Новина останніх днів, що лідери Вірменії та Азербайджану проведуть перемовини в Брюсселі, а до цього заяви прем'єр-міністра Пашиняна про те, що його уряд «повністю визнає територіальну цілісність Азербайджану» й закликає до підписання мирного договору.

Але пройдемось у реверсному напрямку подій. А було наступне:

• Європейський Союз створив спеціальну цивільну місію у Вірменії для урегулювання конфлікту, яку очолила Німеччина.
• Раніше Пашинян звернувся до ЄС у пошуку сили, яка врегулювала б загострення.
• До цього у ЄС неодноразово наголошувалось про важливість стабільності на Кавказі та побудові транспортного коридора TRACECA.
• До цього московія відмовилась втрутитись на прохання Вірменії щодо врегулювання чергового загострення.

І тепер питання: московія просто відмовилась, чи не мала сил та засобів задовольнити запит Пашиняна?..

Факт, що найбільш боєздатну частину підрозділів протягом року москва перекидала з Кавказу в Україну. На тлі близькості відносин Азербайджану і Туреччини та слабкості власних сил, московія не мала військово-політичної можливості щось зробити, окрім як дарувати «каблучки» під час чаювання в ОДКБ. Єдиним альтернативним рішенням для Вірменії було шукати союзників на Заході, які мали би контакт з Азербайджаном та Туреччиною. Також спільні інтереси стабілізації для всіх сторін — трансазійський коридор на якому може заробляти Вірменія, Азербайджан і Туреччина, а ЄС отримає доступ до потрібних ресурсів. Наскільки такий розвиток подій був би реальним, якби не успіхи ЗСУ та опір українців?..

Тому наша дипломатія та пропаганда має акцентувати увагу на тому, що успіхи ЗСУ — шлях до стабілізації цілих регіонів. Неважливо, відбувається це прямо чи опосередковано, але має формуватись уявлення у європейців та світу, що події в Україні в центрі стабілізації процесів. Вимальовується бачення держави як політичного суб'єкта,що є подією, яка безпосередньо впливає на ситуацію в інших регіонах.

Сербія. За подібною аналогією розвивались події під час сербсько-косівського загострення. У московії не вистачало ресурсу реагувати на виклик, відбулась квола спроба закинути «невідомих чоловічків», яких президентка Косово пов'язала з представниками ЧВК «Вагнер», але на цьому все. Сербія розглядає можливість доєднатись до всіх санкцій ЄС, тож ввела кримінальне покарання для сербських найманців у ЧВК «Вагнер» та ще багато чого, про що можна почитати в окремих оглядах, як цей. Сербія інтегрується у ЄС й процес внутрішньо прискорюється на тлі зменшення впливу московії. Вступ Сербії в Європейський Союз (який прогнозовано має бути у 2025-26 рр.) має означати завершення територіальних питань, претензій та конфліктів, навіть історичні протиріччя з Хорватією зараз намагаються врегулювати. Чи вплинула Україна (опосередковано) на пришвидшення всіх цих процесів, а не стагнацією, якою роками займалась москва задля своєї вигоди? Безумовно, що так.

Варто зазначити потенційне вирішення Придністровського конфлікту, Південної Осетії та Абхазії, якщо грузинський уряд схаменеться, то отримаємо пояс стабільності від Балкан до Кавказу. А що несе в собі стабілізація окрім відносного спокою? Це зменшення контрабанди зброї та наркотичних засобів, де квазіутворення є потенційними прокладками, зменшення міграційних хвиль, зменшення європейських видатків на гуманітарні місії й багато чого ще.

Друга теза.

Україна сприяє завершенню будівництва «пояса демократичного стримування».

Від 50-60-тих рр. минулого сторіччя євроатлантисти розробляли теорію «експорту демократії» у культурно-політичному вимірі та «пояс стримування» - у безпековому. З самого початку мова йшла про Радянський Союз, але зараз ціль цієї теорії трансформується у стримування осі Москва — Пекін — Пхеньян. Окрім того, що опір України — це кейс протистояння потужній авторитарній країні зі значним ресурсом, це ще й стимул до об'єднання та інтеграції. Послаблення московії наближує й затягує цей пояс стримування. До цього московська метрополія в імперському варіанті намагалась створити буферний шлейф, щоб відсунути "демократію" безпосередньо від своїх кордонів «Білорусь — Молдова — Україна — Кавказ» і далі. Зараз цей пояс руйнується й демократичний вплив буде завершувати експорт демократії у Східній Європі та на Кавказі, що на довготривалий термін зажене обтертого ведмедя у свій барліг. Додайте, що до європейської частини демократичного поясу додається розбудова союзницької мережі США,  Австралія, Океанія, Філіппіни, Тайвань, Японія, Південна Корея. На тлі загроз й часу, який дав опір України, багато суперечностей між демократичними союзниками залагоджено (Південна Корея та Японія, Філіппіни та Тайвань), що об'єднує їх в єдину систему.

Третя теза.

Україна відсуває терміни Третьої світової.

Наміри військово виясняти відносини напряму залежать від того наскільки серйозною та значущою буде поразка московії. Поразка має бути цілковитою, без жодних «але» —  тільки це убезпечить Китай чи Північну Корею від подібних намірів. Саме безальтернативність поразки, без жодного «збереження обличчя» для бункерного має бути прикладом. В іншому випадку замороження, або частковий успіх України не буде значущою перепоною для наміру «спробувати». Для авторитарно-волюнтаристських систем рішення приймаються не на основі системного аналізу, а саме на основі приватного одноосібного судження, керуючись «своєю» інформаційною бульбашкою. Тому поразка москви має бути таким «Александрійським маяком», який сигналізує про наслідки.

Як це зробити?

Ми маємо три тези (ідеї) на основі яких маємо створювати інформаційні компанії та нашаровувати «міф про визначальну роль України» у процесах. Чи робимо ми щось для цього? Так, але це поки має безсистемний характер й найчастіше пов'язане не з стратегічним баченням та відповідною роботою, а поточними потребами (ввести санкції, запросити танки й літаки).

Що нам дасть "міфологізація образу України"?

У довготривалому значені — це психоемоційна складова для формування лідерства України.

У короткостроковій перспективі — це інструмент для отримання додаткової військово-фінансової підтримки, через:

• Формування стратегічної зацікавленості у союзників переговорною позицією «win-win», або «win-T-win»(результат з відкладеними наслідками для однієї зі сторін)

• Спрощення для союзників. Національні уряди так чи інакше моніторять електоральне погодження рішень по Україні. Міфологізація/міф - один з найпростіших способів комунікації з великими масами, що вплине на відповідний рівень підтримки України та його корекцію. Передвиборча програма в Європі йде від початку широкомасштабного вторгнення і європейці мають обирати варіант підтримки України.

• Ставлення запобіжника від половинчатих рішень. Пишу в контексті, що формуватиме саме європейську потребу, а не наше бажання повноцінної поразки московії без жодних Стамбул-1.*

Кінцевим продуктом має бути тренд України. В основі тренду завжди лежить якийсь міф, або серія міфів. Сьогодні Україна має всі інструменти та можливості для міфологізації власного образу, але поки весь інструментарій використовуються ситуативно для досягнення тактичного результату (отримання чогось), а не стратегічного (створення образу). Цілісний образ в Європі більше створено довкола Президента України ніж країни, як держави. Хоча відповідний результат теж непоганий, бо Президент за правильних умов транслює образ України, проте це не закріпить ярлик як на державі.

Перемога лежить у площині військового успіху ЗСУ, але повноцінна та беззаперечна перемога лежить у тій реальності, де ми скористались найбільшою кількістю можливостей як держава, свободу якої вибороли захисники своїми потом та кров'ю.

Ваш «Полігонавт», засновник аналітичного телеграм-каналу Resurgam