МіГ-29 ВПС Польщі та Словаччини: перші винищувачі НАТО в українському небі

На початку березня в українському інфопросторі знову почалися розмови про передачу літаків радянського зразка Україні. Чесно зізнаюся — я ставився до них скептично, тому що минулого року передача літаків також активно обговорювалась, але ніяких конкретних кроків у цьому напрямку зроблено не було. Щоправда, влітку Польща оголосила, що передала ВПС України всі наявні запчастини для літаків, які за неперевіреними чутками все ж були літаками. Також наприкінці весни — початку літа в мілітарних телеграм-каналах з’явилися фото ракет класу «повітря – повітря» середнього радіуса дії Р73, які без жодних анонсів передала Чехія. Після цього новин про передачу авіаційного обладнання чи літаків більше не з’являлось, а були лише думки різних медійних осіб про те, що рано чи пізно літаки будуть передані.

18 березня 2023 року віз нарешті зрушив із місця — було оголошено про передачу до кінця серпня 13 словацьких МіГ-29, а саме 11 літаків і 2 корпусів без двигунів. Зі сторони Польщі нам також будуть передані МіГ-29 (загалом близько 13 бортів), отримані від Німеччини після розпаду радянського союзу. Перші 4 літаки в стані бойової готовності передаються негайно, ще десяток відправиться в Україну згодом. Про решту польських МіГ-29 наразі мова не йде, оскільки корейські FA50 і американські F16 ще не надійшли до Війська Польського для заміни радянських винищувачів.

Тепер, коли загальна ситуація зрозуміла, можемо поговорити про стан і можливості літаків, які ввійдуть до складу ВПС України в межах першої за рік повномасштабної війни передачі «західних» літаків.

МіГ-29СД (АС за класифікацією Словаччини)

UPD: Після написання статті з’явилась інформація, що передані Словаччиною літаки, на жаль, будуть із числа МіГ-29А (9-12), які країна отримала від ЧРСР. Літаки цієї версії розглядаються в другій частині статті, де йде мова про винищувачі ВПС Польщі.

Почнемо з хороших новин. ВПС Словаччини отримали МіГ-29С від рф у 1990-х роках як плату за борги. Версія 9-12С прослужила з 1994 року аж до виведення з експлуатації 1 вересня 2022 року. До речі, поява цього літака пов’язана з відомою шпигунською історією наприкінці існування СРСР, після якої конструкторське бюро «МіГ» терміново розробило модифікацію для покращення характеристик наявних бортів.

Головною відмінністю від звичайного 9-12Б є модернізована РЛС Н-019М, у якій покращили завадостійкість і додали можливість слідкувати та працювати одночасно по двох цілях, щоправда, лише за умови, що вони будуть рознесені по азимуту 8 градусів одна від одної або ж перебуватимуть на одному азимуті на відстані понад 10 км. Заявлена максимальна дальність виявлення цілей для цієї РЛС — 100 км, але лише якщо це бомбардувальник типу Б52, Б1 тощо. Для захисту літака перед кілями встановили систему відстрілу теплових пасток і дипольних відбивачів (шматочків фольги, які збивають наведення ракети з радіолокаційною ГСН).

Наступними нововведеннями стали встановлення нових ракет класу «повітря – повітря» РВВ - АЕ та збільшення тягооснащеності з 2100 кг до 4000 кг шляхом зміцнення корпусу літака.

Ззовні 9-12С відрізняється від звичайного 9-12Б збільшеним гаргротом, у якому встановлено додатковий 240-літровий захищений паливний бак.

Усі літаки 9-12С в середині 2000-х років пройшли модернізацію до стандартів НАТО силами Letecke Opravone Trencin спільно з «МіГ». Серед цілей капітального ремонт, окрім збільшення терміну експлуатації до 2035 року та ресурсу до 4000 годин, була зміна стандартних систем літака на нові. За основу для модифікації взяли МіГ-29СД, розроблений для ВПС Малайзії.

Основні відмінності літака МіГ-29СД від МіГ-29С:

·       встановлено систему дозаправлення в повітрі з легкознімною штангою-паливоприймачем зліва в носовій частині фюзеляжу;

·       змінено системи вимірювання рівня палива, радіонавігації та світлотехніки для підтримки стикування та процесу дозаправки;

·       встановлено засоби радіонавігації, ропізнавання та зв’язку західного виробництва;

·       встановлено РЛПК-29МЕ з РЛС Н019МЕ «Топаз», що дає змогу застосовувати ракети «повітря – повітря» середньої дальності Р77;

·       РВВ-АЕ (Р77) вирізняється підвищеними характеристиками, а саме дальністю польоту та АРГСН;

·       максимальне бомбове навантаження збільшено до 4500 кг;

·       ресурс літака збільшено до 4000 год, ресурс двигунів — до 2000 год;

·       натівська класифікація цілей «свій – чужий» без звернення до наземного центру управління (винищувачі МіГ-29 ВПС держав, які не входять до НАТО, із самого початку мають таку можливість, але не в повітряному просторі НАТО);

·       сумісність із системами супутникової навігації NAVSTAR (GPS), радіонавігації TACAN, ближньої навігації й управління посадкою;

·       істотне збільшення обсягу навігаційної інформації, доступної в польоті, завдяки додатковому комп’ютерному обладнанню (РКІ-монітору);

·       робота в радіомережах управління авіацією НАТО, а також взаємодія з пунктами УВС держав НАТО завдяки додатковому радіозв’язковому обладнанню;

·       польоти міжнародними трасами з проблисковими маяками, що відповідають вимогам НАТО/ICAO;

·       визначення місцезнаходження літака, покинутого льотчиком;

·       додатковий обчислювальний комплекс для навігації та впізнання.

Р77

Згадана вище РВВ-АЕ (або Р77) — це російська ракета з активною радіолокаційною ГСН, що стала відповіддю американському АІМ120, яка своєю чергою перевершувала наявні радянські ракети. Розробки станції для радянської ракети велися з 1982 року, коли стало відомо, що відповідні конструкторські роботи ведуться в США. Результатом стала створена у 1987 році АРГС 9Б-1348, яка вироблялася на київському заводі «Радар» аж до розпаду срср.

Ракета масою 175 кг розвиває швидкість 4 Ма (4900 км/год). БЧ ракети важить 22 кг і складається зі стрижнів, які після підриву утворюють своєрідне кільце, що при розширенні «розтинає» ворожий літак. Стерна зберігають ефективність на кутах атаки до 40° і мають велику жорсткість, що позитивно позначається на процесі управління.

Особливістю боєприпасу є унікальні для ракет «повітря – повітря» розкривні ґратчасті аеродинамічні стерна на хвості з малим опором і стабільним шарнірним моментом у всьому діапазоні швидкостей, висот і кутів атаки при беззривному обтіканні, які були розроблені й виготовлялися КБ «Луч».

Ці ракети (якщо вони, звісно, ще залишилися в Словаччині) можуть суттєво посилити можливості ВПС України.

МіГ-29А (9-12А)

Завершивши з оглядом словацького МіГа, розгляньмо МіГ-29А ВПС Польщі, які раніше експлуатувалися Німеччиною та були передані Війську Польському у 2004 році. Виготовлені у 1988 році для ВПС НДР, МіГ-29А відрізнялися від МіГ-29 лише спрощеними РЛПК-29EА та ОEПрНК-29E із системами РЕП та можливостями радара (три режими роботи замість 5 на радянських літаках у встановленого на 9-12А Н-019Е). Наслідком такого спрощення систем стала неможливість використовувати новітні радянські ракети «повітря – повітря».

Після падіння берлінської стіни й об’єднання двох німецьких республік, продовжилась експлуатація радянських винищувачів, які отримували тільки позитивні відгуки від німецьких пілотів. Єдині нарікання викликали велика прожерливість двигунів літака та його обмежені можливості проти повітряних цілях. Власне, у цьому й полягає нюанс тепер уже польських винищувачів: рівень бортового радіоелектронного обладнання (БРЕО) залишає бажати кращого. Ще однією проблемою є стан бортів — усі 13 літаків зберігаються на балансі 23-ої авіабази тактичної авіації та вже в момент передачі залишилися радянськими літаками на межі свого експлуатаційного ресурсу. Єдине, що в них було модернізовано — інтегрування в систему НАТО шляхом зміни радіообладнання та навігаційних систем.

Зважаючи на неоднорідність «радянщини» в Польщі, варто звернути увагу на МіГ-29, отримані від радянського союзу в 1989 році. У 2014 році ці літаки пройшли програму модернізації компанії Wojskowe Zakłady Lotnicze (спільно з Ізраїлем).

Як повідомляється, у цій модифікації винищувача була змінена вся навігаційна апаратура. До складу БРЕО літака МіГ-29 введено мультиплексний канал інформаційного обміну (шина стандарту MIL STD 1553B), аналогічний до встановленого на МіГ-29СД. Окрім цього, на літаку встановили нову систему навігації та дводіапазонну радіостанцію. Найбільш помітна зміна в кабіні пілота — новий дисплей HUD 5x4.

Перспективи літаків

Зважаючи на стан ВПС України, передача «радянщини» напрошувалася якщо не з початку повномасштабної війни (тоді всі борти винищувальної та штурмової авіації були підняті в повітря та завдяки цьому вціліли), то з осені точно. За даними Oryx, станом на березень 2023 року Україна втратила 18 МіГ-29 при наявних 40 одиницях у 2022 році. Країни Заходу могли передати раніше згадані літаки за першої нагоди та відповідно до запиту України. Утім, цього не сталося, і заявлені винищувачі надійдуть до ВПС лише через деякий час (орієнтовно за 2 місяці). Цей час знадобиться для відновлення бойових кондицій винищувачів. З цього випливає логічний і доволі невтішний висновок — літаками на Заході ніхто не займався, рішення про них лежали у довгих шухлядах чиновницьких кабінетів.

До того ж 13 МіГ-29 (9-12А), навіть за умови їх передачі, не будуть тотожні МіГам ВПС України, тому що це старі експортні моделі радянських літаків. Західні країни ОВД отримували спрощені версії, які попервах у 1990-х роках, може, й не надто критично відставали від радянських моделей, але до 2023 році катастрофічно відстали в технологіях. Ще одна ложка дьогтю — технічний стан МіГ-29. Якщо в Словаччині винищувачі проходили процес подовження терміну експлуатації, то частина польських літаків із часів НДР уже тоді потребувала планових ремонтів, а їх ресурс добігав кінця у 2010-х роках.

Ситуація в України теж не надто оптимістична — наймолодшому нашому літаку щонайменше 30 років, їх ресурс теж добігає кінця. Усе це можна знову ж множити на вік БРЕО, яке вже в часи своєї появи відставало від західного: як вже згадувалося раніше, радар МіГ-29 може відстежувати лише дві цілі, тоді як американці могли бачити 10 і працювати по 8 з них на відстані 80 км. Скільки б американці не передавали AGM88, JDAM та AIM120, через небажання передавати Україні свої літаки потрібної ефективності це не матиме. Таке озброєння має використовуватися з прицільними контейнерами, за допомогою яких AGM88 або JDAM наводитимуться на ціль у повітрі, а не попередньо програмуватимуться на землі. Кооперація з літаками ДРЛВ дала б змогу повною мірою використовувати переваги ракет Р77 або АІМ120, а не бути обмеженими дальністю дії радара у 80 км — і це тоді, коли російські літаки здатні вражати наші винищувачі з відстані понад 120 км завдяки досконалішому обладнанню.

Підсумовуючи вищесказане, слід розуміти, що кардинально ситуацію ці літаки не змінять — вони покликані закрити «дірку». Утім, попри все новина про можливість отримати 30 літаків є позитивною. Сподіватимемося, що Захід рано чи пізно наважиться передати літаки власного виробництва. Схоже, перші кроки для цього вже зроблені.

Команда Військового Віщуна дякує вам за прочитання статті. Якщо у вас виникнуть запитання або зауваження, залиште їх у коментарях, і ми постараємося на них відповісти.