Мир на Кавказі: геополітичний перелом та програш московії

Історичний контекст

Тридцятирічний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах став однією з найдовших «заморожених війн» пострадянського простору. Після розпаду СРСР у 1990-х роках регіон перетворився на арену кривавих боїв. Близько 30 тисяч загиблих, сотні тисяч біженців, повністю зруйновані міста – така ціна першої війни.

У 2020 році Азербайджан за підтримки Туреччини провів блискавичну «44-денну війну», повернувши більшість втрачених територій. А у 2023-му Баку остаточно ліквідував сепаратистські утворення в Карабасі. Для вірмен це стало драмою, але водночас поставило крапку в збройному протистоянні. Відтоді переговори тривали з перервами, але головне – без жодної участі росії, як традиційного «арбітра».

Роль США у врегулюванні

Вашингтон сьогодні зміг запропонувати сторонам те, чого москва не спромоглася за десятиліття: реальну дорожню карту миру.

США взяли на себе роль, яку раніше традиційно намагалася виконувати росія, але провалилася. Якщо москва використовувала конфлікт як інструмент шантажу, то Вашингтон підійшов з позиції вирішення проблеми, а не її заморожування.

По-перше, Сполучені Штати запропонували майданчик довіри. Білий дім став місцем, де сторони могли вести діалог без тиску кремля й під гарантіями західних партнерів.

По-друге, США пов’язали мир із економічними перспективами. Вашингтон наполіг, що домовленості не мають бути лише про припинення вогню чи визначення кордонів, а й створення спільної дороги, залізниці та комунікацій.

Замість пустих балачок – конкретний інфраструктурний проєкт, який об’єднує. «Ми будуємо шлях миру, який стане мостом між народами і дверима до процвітання», — заявив один із радників Білого дому.

Цей підхід зняв частину ворожості між Єреваном і Баку, адже обидві сторони отримують вигоду від проєкту TRIPP.

По-третє, Америка виступила гарантом безпеки нових домовленостей. Угода у Вашингтоні фактично означає: якщо одна зі сторін порушить зобов’язання, вона ризикує втратити не лише транспортний коридор, а й політичну та фінансову підтримку США та союзників.

Президент Трамп особисто модераторував переговори, прийнявши у Білому домі Пашиняна та Алієва. Американська дипломатія зробила акцент на спільних економічних інтересах обох країн і розвитку всього регіону.

Нарешті, США продемонстрували приклад ефективної дипломатії швидкої дії. Лише за кілька місяців інтенсивних переговорів вдалося досягти того, чого не могли досягти протягом трьох десятиліть. «Америка довела, що навіть найскладніші конфлікти можна вирішувати не силою, а дипломатією», — підкреслює експерт з міжнародних відносин Томас де Ваал.
Окремо хочеться висловити сподівання, що цей приклад не обмежиться лише Кавказом і вже найближчим часом ми побачимо позитивні ініціативи США щодо встановлення справедливого миру в Україні.

Майбутній коридор TRIPP

Ключовим елементом домовленості є транспортний коридор TRIPP (Trump Route for International Peace and Prosperity). Він має з’єднати Азербайджан з власною територією Нахічеванню і далі з Туреччиною через південь Вірменії. Для Єревана це шанс перетворитися на транзитний вузол: мільйони доларів від перевезень, нові логістичні хаби, робочі місця. Для Баку — безпечний шлях до Туреччини та далі до ЄС без залежності від Ірану та росії.
Проєкт передбачає не лише дороги й залізницю, а й можливість будівництва енергопроводів та оптоволоконних ліній. Фактично, TRIPP може стати «кавказьким шовковим шляхом», що інтегрує регіон у світову економіку.

Приниження росії

Москва десятиліттями маніпулювала карабахським конфліктом, аби утримувати і Вірменію, і Азербайджан у залежності. Але після Вашингтонської угоди кремль втратив ключові інструменти.

Російські миротворці більше не потрібні. Їхня бездіяльність у 2023 році стала очевидним провалом. Вірменія вже звернулась з відповідною вимогою.

Мінська група ОБСЄ щодо мирних ініціатив, де рф мала вагу, також фактично припинила існування. Транзит через російську територію втрачає привабливість, адже товари тепер підуть новим, вигіднішим маршрутом через Вірменію та Туреччину.

Фактично москва втратила будь-який вплив на Кавказі, а відносини з Баку та Єреваном досягли найгіршого рівня за всю історію. Чому так сталося?

Вірменія роками вважала росію своїм гарантом безпеки. Але у вирішальні моменти москва щоразу залишала союзника напризволяще. У 2020 році кремль «заплющив очі» на наступ Азербайджану. У 2023-му, коли Баку за один день узяв Карабах, російські «миротворці» просто відступили. «Росія нас зрадила», — прямо заявив прем’єр Нікол Пашинян. Відтоді Єреван активно зближується зі США та ЄС. У столиці дедалі частіше лунає гасло: «Наше майбутнє – в Європі, а не в Москві».

Останні події лише поглибили кризу у відносинах між Азербайджаном і росією. Символом стала трагедія з «Боїнгом», коли російські військові обстріляли азербайджанський цивільний рейс. Загинули 38 людей. 6 лютого 2025 року в Баку заявили, що готують позов до міжнародного суду проти Росії у зв’язку з цією катастрофою.

Крім того, Азербайджан дедалі більше орієнтується на Туреччину та Захід. Його експорт нафти і газу йде до ЄС, а не до росії. В результаті інтереси Баку та москви тепер радше конфліктують, ніж збігаються.

Азербайджан і Україна

Для України цей процес має особливе значення. Азербайджан послідовно підтримує Київ: постачає пальне, гуманітарну допомогу, обладнання для енергетики. Баку голосує проти росії в ООН і відкрито позиціонує себе як партнер України. «Українці й азербайджанці знають ціну війни і ціну свободи», – зазначив президент Ільхам Алієв. Це партнерство зміцнює наш тил і демонструє: навіть у пострадянському просторі країни можуть робити вибір не на користь москви.

Азербайджан не лише активно підтримує Україну, але і протистоїть агресії росії, яка руйнує інфраструктуру в Україні — включно з об’єктами SOCAR.

Після чергових обстрілів російськими силами нафтових об’єктів SOCAR в Одеській області — зокрема нафтового термінала та газової компресорної станції — президент Ільхам Алієв заявив:
«Під час телефонної розмови з президентом Зеленським обидві сторони засудили навмисні авіаудари Росії по нафтових об’єктах, що належать SOCAR, а також по газовій компресорній станції. Ми впевнені, що це не завадить енергетичній співпраці між Азербайджаном і Україною.»

Це вже друга атака на державну компанію Азербайджану за останні тижні. москва діє свідомо й демонстративно, всупереч інтересам Баку, і це чітко бачить увесь світ.

Саме тому сьогодні триває активне поглиблення політичного союзу між Україною та Азербайджаном. Спільна енергетична та гуманітарна підтримка, а також єдина позиція проти одного агресора зміцнюють нашу стратегічну кооперацію.

Висновки

Вашингтонська угода – це не просто дипломатичний документ.

Це переломний момент для Кавказу і серйозне приниження для кремля. росія втрачає контроль над регіоном, де десятиліттями диктувала умови. США стають головними архітекторами нової реальності. Вірменія й Азербайджан починають мирну еру співіснування, а Україна отримує додаткових союзників. Весь світ бачить черговий та важливий доказ: вплив московії слабшає всюди.

Автор: Ілля Котов, кандидат наук з державного управління, експерт з публічної політики