Молдова перед вибором: чому парламентські вибори в Кишиневі мають значення для Києва?

Парламентські вибори в Молдові, які відбудуться вже 28 вересня, можуть здатися локальною подією. Але в умовах гібридної війни, яку росія веде проти всього демократичного світу, вибори у відносно невеликій країні на південному заході від нашого кордону стають частиною великої геополітичної шахівниці.

Молдова – парламентсько-президентська республіка. Це означає, що саме парламент формує уряд та подальшу внутрішню і зовнішню політику. Тож навіть при наявності проєвропейського президента, але без підтримки майбутнього парламенту, стратегія Майї Санду ризикує бути заблокованою. Політична конфігурація після виборів визначатиме не лише внутрішні реформи, а й зовнішньополітичний вектор Молдови. А це, в свою чергу, має прямий вплив на стабільність Чорноморського регіону, безпеку енергетичних маршрутів та єдність у протидії російській агресії. Як завжди, москва розглядає Молдову плацдармом для впливу в регіоні. Ставка не лише на контроль над внутрішньою політикою сусідньої держави, а й на майбутній тиск на Україну та Європу через південний фланг.

Під прикриттям «інформаційної боротьби» кремль намагається нав’язати молдавському суспільству наративи з недовірою до Заходу, розчаруванням у реформах і ностальгією за «стабільним минулим». У цьому сенсі Молдова стає ще одним полем битви між демократією і реваншистським авторитаризмом.

Кремль збирає уламки: хто стоїть за проросійськими силами?

Після заборони проросійської партії «Шор» Конституційним судом, політичне поле Молдови не очистилось. Сьогодні кремль активізував нову тактику – не створювати нові бренди, а об’єднувати старі. Відбулося об’єднання проросійських партій на чолі з тим же Ілоном Шором у блок «Перемога», якому вже відмовлено в реєстрації на виборах. Все настільки не приховано, що навіть з’їзд партії відбувся у москві. Це є прямим підтвердженням того, що вибори в Молдові стали частиною кремлівських спецоперацій. москва не приховує наміру «повернути» Молдову у свою орбіту через маріонеткових політиків, мережі фінансування та активізацію інформаційного впливу.

Для кращого розуміння: Ілан Шор — молдовський аналог Віктора Медведчука. Обидва фігурують у резонансних кримінальних провадженнях і виступають ключовими провідниками інтересів росії. У Молдові Шор застосовує інструменти гібридного впливу: організацію протестних акцій, дестабілізаційних кампаній, участь в інформаційних операціях та підкуп через російське фінансування.

Також паралельно укріплюється колишній президент та соціаліст Ігор Додон. Його участь у виборчих блоках здатна легітимізувати нові проросійські сили, надавши їм імідж «традиційної опозиції». Нещодавно Додон провів перший спільний мітинг у Кишиневі.

26 липня перед Національним театром опери та балету відбувся мітинг блоку, до якого увійшли проросійська «Партія соціалістів», «Партія комуністів», рух «Серце Молдови» під проводом Ірини Влах та «Майбутнє Молдови». Ігор Додон особисто виступив, звинувативши чинну владу у встановленні диктатури, передачі країни під зовнішнє управління Брюсселю, Вашингтону та Лондону, а також у «знущанні над людьми». Його промова відтворювала звичний набір меседжів: дискредитація ЄС, критика президентки Майї Санду, пропагування «нейтралітету», маніпуляції темами бідності та війни в Україні.

Варто пам’ятати, що саме через подібні наративи росія роками готувала ґрунт для дестабілізації в Україні. Тепер цей сценарій адаптується до молдовського контексту. У свою чергу президентка Молдови провела засідання Ради безпеки та окреслила основні методи, за допомогою яких Росія спробує втрутитися у виборчий процес. Серед них – кампанії з дезінформації, кібератаки на цифрову та критичну інфраструктуру, використання церкви та залучення “лідерів думок”, спрямованих проти європейського курсу країни. Станом на зараз уже розпочалася активна боротьба між проєвропейськими політичними силами та сателітами москви, на кону якої не лише влада, а й свобода та загальне майбутнє Молдови.

Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, якби парламентські вибори в Молдові відбулися найближчим часом, розподіл голосів виглядав би так:

• «Дія і солідарність» (партія Майї Санду) – 28,9%
• Партія соціалістів (експрезидент Ігор Додон, проросійський курс) – 13,6%
• Блок «Альтернатива» (заявляє про підтримку європейського курсу) – 7,7%
• «Наша партія» (Ренато Усатий) – 6,1%

Інші політичні сили не подолали б прохідний бар’єр, у тому числі вищезгаданий проросійський блок "Перемога" з 4,6%.

В іншому опитуванні на початку лютого йому прогнозували 9,1%.
8% респондентів сказали, що не пішли б голосувати, а понад 25% — що не визначились або відмовились відповідати.

Придністровський фактор: від замороженого конфлікту до активної загрози.

Придністров’я, хоча й формально не бере участі в парламентських виборах, залишається важливим фактором. На тлі спроб росії дестабілізувати ситуацію в регіоні, будь-яке ослаблення прозахідного курсу Кишинева буде шансом для москви активізувати свій вплив у невизнаному анклаві та на кордоні з Одещиною.

Самопроголошене утворення вже давно перетворилося на «сірий коридор» для російських спецслужб, брудних грошей, контрабанди та військової присутності. Збереження статусу «замороженого конфлікту» максимально вигідне москві. Водночас не можна виключати, що у разі перемоги проросійських сил Придністров’я спробують «інтегрувати» у політичний ландшафт Молдови на умовах кремля. Це становитиме не лише загрозу для суверенітету країни, а й серйозний виклик усій системі регіональної безпеки.

Вибори як другий референдум щодо європейського майбутнього

Для молдовського суспільства майбутні вибори – це не лише змагання політичних сил, а й фактично черговий референдум щодо стратегічного курсу держави. Вибір стоїть між продовженням інтеграції до Європейського Союзу з проведенням системних реформ та поверненням до сфери впливу росії. Чинна президентка Майя Санду та її команда наразі утримують проєвропейський вектор. Однак для закріплення реформ потрібен стабільний парламент із чіткою проєвропейською більшістю.

Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, жодна з політичних сил не здобуває одноосібного контролю над законодавчим органом.

Тому 28 вересня для Кишинева стане моментом історичного вибору, співставним за значенням із референдумом про вступ до ЄС. Йдеться про визначення майбутнього держави з вільною економікою, незалежним правосуддям і гарантованими правами людини. Європейський курс базується на співпраці, єдності та спільних цінностях — саме тому він викликає відверте роздратування Кремля, який не зацікавлений у вільній і демократичній Молдові.

Український національний інтерес: безпечний тил і стабільні партнери

Для Києва майбутні вибори в Молдові – це про безпеку, тил і зовнішньополітичну стратегію. Україна не може допустити дестабілізацію з південного напрямку та отримати на кордоні нову Білорусь. Для України стабільна, проєвропейська Молдова – додатковий союзник у регіоні, логістичний хаб, точка спокою на півдні та партнер у боротьбі з окупантами.

Проросійський уряд у Кишиневі може відновити тісну співпрацю з кремлем і дати “зелене світло” для більш активного використання Придністров’я, як плацдарму для тиску на Україну. Це означає ризики для Одеської області, від диверсій до спроб блокувати транспортні маршрути.

Молдова зараз рухається синхронно з Україною до ЄС. Якщо владу перехоплять проросійські сили, вони можуть заморозити або зірвати спільні ініціативи: транспортні коридори, енергетичну інтеграцію, прикордонну співпрацю. Це уповільнить наш прогрес і позбавить Київ важливого союзника в регіоні.

Особливо важливим є збереження співпраці в питаннях енергетичної безпеки, контролю кордонів, обміну розвідданими та координації в міжнародних організаціях. Адже у часи великої війни кожен друг та партнер на вагу золота. Тому парламентські вибори в Молдові – це не лише про Кишинів. Це про Київ, про Одесу, про всю Україну. Це ще один наш фронт – політичний, але не менш важливий, ніж військовий.

Автор Ілля Котов, кандидат наук з державного управління, експерт з публічної політики