NASAMS: основа української ППО майбутнього

Роль ЗРК у Російсько-українській війні є дуже значною. Наземні зенітні ракетні комплекси та мобільні вогневі групи – кістяк української ППО. В країнах НАТО знищенням ворожої авіації, вертольотів, БпЛА та крилатих ракет займаються винищувачі. Концепція проста і геніальна водночас: літак - це автономна бойова одиниця з власним засобом виявлення - бортовою РЛС та засобом ураження – ракетою класу повітря-повітря. Один винищувач може нести 6-10 ракет з дальністю ураження від 20-30 км (AIM-9/IRIS-T) до 105-180 км (AIM-120/Meteor). Сам літак має відносно великий радіус дії (500-1000 км), що надає можливість захищати значний простір. В таких країнах як Швеція, Фінляндія та Польща часто відпрацьовують зліт та посадку винищувачів з автомобільних шосе. Переваг у такого підходу багато і вони досить суттєві, але для ефективного захисту та експлуатації винищувачів потрібні потужні бетонні ангари, відповідна інфраструктура, спеціалісти з обслуговування та досвідчені пілоти. Проте, усі країни НАТО обирають авіацію. Окрім вартості, проблемами такого підходу є питання часу реагування літаків та їх відносно обмежений ресурс. До того ж деякі об’єкти потребують цілодобової охорони – ті ж самі аеродроми, де й базуються винищувачі. Саме виконанням цих задач і компенсацією зазначених недоліків і займаються ЗРК на Заході.

Якщо ми розглянемо різні західні ЗРК 70-90-их років, то побачимо наступне: Hawk — не дуже мобільний, має декілька РЛС і невеликий боєкомплект; Patriot – дорогий та більш орієнтований на протиракетну оборону, хоча й здатен вражати аеродинамічні цілі на великих відстанях, близько 100-160 км. Crotale – ЗРК для прикриття підрозділів сухопутних сил, доволі обмежений у дальності. Цілком логічно, що в 90-их роках країни НАТО задумалися про створення нових ЗРК, які були б уніфікованими, простими у виробництві та дешевими. В цей час було створено такі ЗРК як IRIS-T, RBS-23, Crotale-NG. Тоді ж світ побачив американо-норвезький ЗРК NASAMS – один з найцікавіших комплексів нашого часу.

Фактично, NASAMS – це перший ЗРК, в якому реалізували концепцію незалежних вогневих одиниць в складі модульної батареї. Для того, щоб зрозуміти, про що йде мова, розберемо 2 приклади:

• Батарея (або ж дивізіон) ЗРК другої половини 20-го століття складається з ряду елементів: пускові установки, транспортно-заряджаючі машини, РЛС, командні пункти, автомобілі з допоміжним обладнанням та інше. Зазвичай у складі комплексу є одна або декілька РЛС, від яких залежить кожна пускова установка. Введення у склад комплексу більшої кількості РЛС неможливе, через їх складність та високу вартість. У випадку ураження наявного радара зі складу комплексу, ЗРК залишається без “очей”, що повністю унеможливлює його роботу. Авжеж класно, коли ви купуєте потужну, але дорогу і громіздку РЛС з радіусом дії у 300-500 км. Однак, декілька протирадіолокаційних ракет, таких як американські HARM, можуть все зіпсувати. Окрім цього, складові такого комплексу розташовуються неподалік одна від одної. На практиці, подібний підхід ми можемо побачити на радянських ЗРК С-300.

• В ЗРК NASAMS підхід інший. Розробники відійшли від старих схем та концепцій і зіграли на живучості та простоті комплексу. Батарею з 6-12 пускових, поділили на взводи по 2-3 ПУ, кожен з власною РЛС. Взводи розташовуються на дистанції у 5-10 км один від одного. Для максимальної оптимізації та уніфікації, усі складові комплексу легко монтуються на різні шасі. В якості ракет використовують авіаційні AIM-120, AIM-9 та їх модифікації. Управління комплексом здійснюється з єдиного командного пункту, екіпаж якого не перевищує 8 осіб.

Окрім позитивного економічного ефекту, подібний підхід створює цілий ряд переваг на полі бою. Розосереджений на великій площі комплекс доволі складно виявити та уразити. Навіть у випадку знищення якоїсь його частини (однієї ПУ чи РЛС), ЗРК продовжить свою роботу. Крім того, подібне розосередження дозволяє прикривати більші площі, не збільшуючи кількість систем ППО. І це лише верхів’я айсбергу того, що реалізували американці та норвежці у цьому виробі.

Історія створення ЗРК NASAMS

Розробку комплексу було розпочато у 1989 році та закінчено у 1993, разом з полігонними випробуваннями. 80% компонентів цього ЗРК існували ще до його створення, як окремі елементи. Цей підхід дозволив значно зменшити вартість розробки, виробництва та експлуатації комплексу. Основним засобом ураження є ракета класу “повітря-повітря” AIM-120 AMRAAM виробництва американської компанії Raytheon. Випробування показали високу ефективність нового комплексу і можливість протидіяти крилатим ракетам. Починаючи з 1994 року, ЗРК знаходиться на озброєнні ВПС Норвегії.

Модифікації ЗРК NASAMS

Модернізаційний потенціал був закладений з самого початку і згодом дав можливість покращувати комплекс без надлишкових витрат та додаткових складнощів.

NASAMS-1

Перше покоління ЗРК NASAMS – це базова система даного сімейства комплексів ППО. В якості РЛС використовується AN/MPQ-64 Sentinel. До складу батареї входить 3 взводи (9 ПУ). Управління здійснюється системою управління вогнем C4I FDC, яка об’єднує усі елементи в єдину мережу. Виробництво NASAMS-1 тривало з 1994 до початку 2000-их у Норвегії. Пізніше, під час експлуатації в рамках NORSOL (інтеграція станції управління ARCS до складу комплексу), NASAMS отримав можливість взаємодіяти з шведськими ПЗРК RBS-70 та 40 мм автоматичною гарматою Bofors L70.

NASAMS-2

Думки про модернізацію ЗРК NASAMS-1 почали з’являтися в 2000 році, а в 2006 році підприємство Kongsberg Defence & Aerospace випустило нову версію комплексу – NASAMS-2. В цій версії почали використовувати нові канали передачі даних – загальні для всіх країн НАТО Link 16 та Link 11. Завдяки новим каналам мережа координації розширилася і дозволила обмінюватися інформацією з літаками, кораблями та іншими наземними системами. На додачу, NASAMS-2 отримав оновлену РЛС AN/MPQ-64F1 Improved Sentinel зі збільшеною дальністю виявлення цілей. Окрім РЛС, для наведення ракет почали використовувати ОЛС MSP500 виробництва Rheinmetall. Для розширення можливостей ЗРК, було збільшено кількість взводів в батареї до 4 (сумарно 12 ПУ, 4 радари, 4 ОЛС).

NASAMS-3

Третє покоління. У квітні 2019 року модернізована система NASAMS-3 стала на озброєння ВПС Норвегії. Цей варіант було вперше застосовано військовими на практиці під час навчань Silver Arrow. NASAMS-3 оснащений новим командним пунктом FDC (Fire Distribution Center).

У новому ЗРК були зацікавлені і Сполучені Штати, які вклали чимало коштів та надали багато технологій. Модернізована пускова установка Mk 2 отримала можливість запускати ракети AIM-9X Sidewinder та AMRAAM-ER. AMRAAM-ER – це нова ракета, що збільшує максимальну дальність ураження цілей до 40-50 км.

Що ж до РЛС, то NASAMS-3 може використовувати як і попередню AN/MPQ-64F1, так і нову GhostEye (LTAMDS). У парі з новою РЛС, третє покоління системи також може використовувати оновлену ОЛС AN/AAS-52.

Склад комплексу ЗРК NASAMS

Найменшою незалежною бойовою одиницею ЗРК NASAMS є взвод. Його цілком може вистачити для прикриття військового об’єкту чи навіть невеликого містечка.

Структурні одиниці комплексу:

Взвод

• 2-3 ПУ, 1 РЛС, 1 ОЛС
• Пункт управління вогнем
• Машини обслуговування

З взводів формується батарея, яка може забезпечувати контроль повітряного простору над більшими площами.

Батарея

• 9-12 ПУ, 3-4 РЛС, 3-4 ОЛС
• Пункт управління вогнем
• Машини обслуговування

Архітектура комплексу побудована так, аби забезпечити високу живучість усієї системи. ПУ, РЛС та пункт управління знаходяться на відстані декількох кілометрів один від одного. Тому, коли розраховуємо площу, яку буде захищати NASAMS, важливо розуміти, що комплекс – це не одна матеріальна точка, а ціла мережа. Виходячи з цього, якщо брати батарею з 12 пускових, ми отримаємо коло радіусом не 30-50 км, а зону площею до 9 тисяч км2. Це дуже приблизні і дещо ідеалізовані дані, але навіть з 9 пусковими, можна захистити місто з населенням у 300 тисяч осіб.

Пункт управління вогнем

Пункт управління вогнем або ж командний пункт. Він призначений для приймання, обробки та відображення інформації про цілі ЗРК. У якості джерел інформації слугують як і РЛС та ОЛС зі складу комплексу безпосередньо, так і інші засоби розвідки, що під’єднані до єдиної системи інформаційної обізнаності. Це можуть бути літаки ДРЛВ, винищувачі, інші наземні РЛС, ОЛС та менш традиційні засоби розвідки. Після отримання цілевказівок, командний пункт має пріоритизувати цілі та розподілити їх між ПУ.

Радіолокаційна станція

РЛС у сучасній архітектурі системи ППО відіграють ключову роль у виявленні, визначенні типу та відстеженні повітряних цілей. Для ЗРК NASAMS США та Норвегія обрали AN/MPQ-64 Sentinel з дальністю у 40 км (а після модернізації у 75 км). Даний радар був спеціально розроблений для нового ЗРК. За його основу була взята контрбатарейна РЛС AN/TPQ-36 Firefinder. Для забезпечення спостереження за повітряним простором, антена радара обертається зі швидкістю 30 обертів на хвилину. Для енергозабезпечення РЛС використовується 10 кВт генератор на шасі позашляховика HMMWV. Хоча сам радар частіше використовується у причіпному виді, деякі країни монтують його на самохідне шасі для збільшення мобільності. Пізніше даний радар пройшов модернізацію, збільшив радіус виявлення цілей до 120 км та отримав назву РЛС AN/MPQ-64F1 Improved Sentinel. На цей час розглядають його заміну на новітню американську РЛС GhostEye (LTAMDS) з орієнтовною дальністю близько 300 км.

Оптико локаційна станція

Як було уже зазначено, РЛС – ключовий елемент системи ППО, що дозволяє виявляти, відстежувати та ідентифікувати об’єкти у повітряному просторі. Проте, у них є один значний недолік – у процесі своєї роботи вони випромінюють доволі специфічні радіохвилі, які неможливо замаскувати. Наслідком цього стає те, що вони є доволі вразливими для ворожих протирадіолокаційних ракет. Частково компенсувати цю проблему можуть ОЛС. Не дивлячись на те, що вони мають нижчу дальність виявлення цілей, дані станції нічого не випромінюють, в результаті чого їх неможливо вразити ПРР, чи виявити засобами радіоелектронної розвідки. Як було зазначено, вперше ОЛС з’явилася у NASAMS-2, це була ОЛС MSP500 виробництва Rheinmetall. Пізніше, уже в комплексі NASAMS-3 з’явилася більш досконала ОЛС AN/AAS-52.

Пускова установка

Пускова установка максимально проста: 6 універсальних пускових контейнерів, у які можна встановлювати різні типи ракет, на поворотній платформі, що здійснює наведення по вертикалі та горизонталі. ПУ повністю автономна, а управління нею здійснюється дистанційно, як по кабелю, так і по бездротовому зв’язку. Перезаряджання пускової відбувається розрахунком з 3-4 осіб.

Пускова установка монтується на різноманітні колісні (Iveco, Scania P113, Sisu, Mercedes-Benz) шасі. Це доволі зручно для замовників, оскільки вони можуть обрати шасі під свої потреби та побажання. При розгортанні у бойове положення ПУ комплексу знімають з самохідних шасі та розташовують на землі.

Зенітні ракети

Завдяки уніфікованості пускової установки та усього комплексу, NASAMS може використовувати декілька типів ракет. До них належать:

• AIM-120
• AIM-9X
• AMRAAM-ER

AIM-120 AMRAMM

AIM-120 (A/B) - авіаційна ракета класу “повітря-повітря”. Розробка ракети розпочалася наприкінці 70-их років, коли потрібно було замінити застарілі AIM-7 Sparrow. Випробування стартували на початку 80-их років, а у 81-у було залучено 15 винищувачів F-16, які слугували платформами для тестів. Особливістю ракети є її головка самонаведення – активна радіолокаційна (АРЛ ГСН). Головна перевага такої ГСН – це повна автономність ракети. Для того, щоб вразити умовну ціль, AIM-120 треба лише дати базові похідні параметри цілі, після чого більшу частину своєї траєкторії вона летітиме за інерціальною та супутниковою навігацією, а наприкінці захопить ціль за допомогою головки самонаведення. Захоплення цілі радіолокаційною головкою самонаведення відбувається на дистанції до 20 км, після чого здійснюється її активне супроводження.

Модифікацій у ракети багато: A, B, C (-4, -5, -6, -7) та D. Перші версії ракети (від A-до С-4) оснащались двигуном WPU-6/B, який дозволяє ракеті долати відстань у 70 км за умови пуску з літака, а новіші версії (від С-5) оснащуються потужнішим двигуном, який значно збільшує дальність пуску (до 120 км). Бойова частина - уламково-фугасна масою 20 кг.

NASAMS - не перший ЗРК, що використовує ракети AIM-120. Починаючи з 1995 року, армія США проводила випробування модернізованих пускових установок MIM-23 Hawk та ЗРК CLAWS на шасі автомобіля HMMWV, що призначалися для Корпусу Морської Піхоти. У квітні 2001 року, компанія Raytheon отримала контракт на розробку та виробництво CLAWS. Система мала замінити уже знятий з озброєння ЗРК Hawk у 2007 році, але за рік до цього програма була скасована.

AIM-9 Sidewinder

AIM-9X Sidewinder - це авіаційна ракета класу “повітря-повітря” малого радіуса дії. Про неї, як і про AIM-120 потрібно розповісти окремо. Зазначимо основне: ракета оснащена тепловою (інфрачервоною) ГСН, яка хоч і дешевша за АРЛ ГСН, але є не менш ефективною. Sidewinder добре підходить для перехоплення різноманітних крилатих ракет. До речі, AIM-9 у складі ЗРК NASAMS можна порівняти з німецьким ЗРК IRIS-T SLS, який теж використовує звичайну авіаційну ракету з ІЧ ГСН.

AMRAMM-ER

AMRAAM-ER – це гібрид двох ракет. Ця ракета є комбінацією твердопаливного двигуна Mk134 ракети RIM-162 з ГСН та БЧ від AIM-120, що дозволило створити перехоплювач з дальністю ураження до 40-50 км. NASAMS з ракетами AIM-120/AIM-9 добре справляється з перехопленнями різних аеродинамічних цілей, але характеристики які має ракета при запуску з землі значно нижче параметрів при авіаційному запуску. Новий двигун Mk134 дозволяє частково нівелювати падіння радіуса дії. Дані ракети також використовуються у ЗСУ.

NASAMS, який не NASAMS

У мережі можна зустріти інформацію про існування версії ЗРК NASAMS на гусеничному шасі. Насправді це дещо інший ЗРК. Комплекс виконаний на німецькому шасі норвезького виробництва ACSV G5. На самохідній вогневій установці змонтовано контейнери для 4 ракет IRIS-T з дальністю ураження цілей до 12 км. Для виявлення цілей та наведення використовується данська РЛС XENTA-M з радіусом дії до 75 км.

NASAMS в Україні

У липні 2022 року США вперше оголосили про передачу 2 двох батарей ЗРК NASAMS, пізніше було заявлено про план надати ще 6 комплексів. 25 вересня того ж року, президент України заявив, що перший ЗРК NASAMS надійшов на озброєння ЗСУ. Станом на жовтень 2022, на території України було 2 комплекси. Окрім США (8 батарей), за весь час повномасштабного вторгнення ще низка країн повідомляли про передачу цих систем:

• Канада - 1 батарея
• Норвегія - 2 взводи та 2 ПУ
• Литва - 2 ПУ

Відео з роботою розрахунку ЗРК NASAMS на території України, вперше було опубліковане в квітні 2023 року. Виходячи з попередніх фото та відеоматеріалів, можна зробити висновок, що він раніше призначався для однієї з арабських країн.

6 серпня 2023, до Дня Повітряних Сил України, з’явилося відео роботи пускової установки NASANS вже у зеленому камуфляжі. До того ж з неї здійснювався пуск далекобійної ракети AMRAAM-ER, що теж були передані Україні.

Висновки

ЗРК NASAMS сміливо можна віднести до найкращих комплексів ППО у світі. Архітектура даного ЗРК відповідає сучасним реаліям та потребам армій більшості країн. NASAMS – це еталон концепції новітніх ЗРК з відкритою архітектурою. Якщо порівнювати комплекси, які розроблялися приблизно в той самий час з NASAMS (наприклад IRIS-T), то можна помітити багато спільних рис, але при цьому перевага американо-норвезького комплексу буде доволі помітною. Це і більша номенклатура ракет, і відносна простота, значно вищий ступінь уніфікованості. Якщо розглядати NASAMS як заміну для ЗРК минулих поколінь (Hawk, Бук та інші) – він однозначно матиме кратну перевагу в усьому.

В умовах сучасної російсько-української війни, NASAMS разом з іншим системами західного зразка займає важливу нішу в ППО України, замінюючи собою радянські ЗРК Бук-М1 та інші комплекси. Сама ідея використання авіаційних ракет класу “повітря-повітря” як “поверхня-повітря” є рентабельною та економічно вигідною, оскільки не потрібно витрачати гроші на розробку нових ЗКР. Крім цього, у сучасних військових конфліктах важливо мати розгалужену систему ППО та ПРО з незалежними та автономними елементами. У випадку з NASAMS, ми маємо декілька взводів з власними засобами виявлення, які можуть доповнювати або навіть заміняти один-одного. На початку повномасштабного вторгнення, однією з ключових задач ворога було ураження усіх українських РЛС, які забезпечували роботу українських ЗРК. Усі комплекси залежні від цілевказання радарів. Окрім того, зенітні ракети радянських ЗРК оснащені напівактивними ГСН, що потребують постійного супроводу цілі радіолокаційною станцією. NASAMS з ракетами AMRAAM позбавлений усіх цих проблем, оскільки радарів в комплексі декілька, а самі ракети мають активні голівки самонаведення.

Уніфікація, простота та надійність – запорука успішності будь-якого зразка озброєння. Авжеж, можна купувати морально застарілі системи з купою непотрібних компонентів і п’ятиметровими ракетами. Але чи є сенс? NASAMS обирають усі: Австралія, Угорщина, країни Близького Сходу і навіть президент США. Декілька пускових установок цього комплексу охороняють небо над Вашингтоном. Ціна варіюється в районі 300 млн за батарею: 9 ПУ, 3 РЛС, пункт управління та певна кількість ракет. Вірогідність ураження цілі типу крилата ракета - 90-95%. Один постріл – одна збита ціль. Ціна такої системи цілком виправдана, враховуючи ще й те, що українські військові задоволені нею повністю.