Наслідки російсько-японської війни і її відношення до сьогодення

«Що нам маленька Японія, в порівнянні з нашою імперією вона — ніщо»

Знайома фраза? Такі настрої панували в російській імперії на початку війни з Японією в 1904 році. Росія вважалась провідною імперією, учасницею Європейського концерту балансу сил, а тодішня міжнародна система була заснована на принципах існування «неосяжної та сильної російської імперії». «Ми з царем творимо історію і доля знаходиться в наших руках» — Вільгельм II, німецький імператор перед російсько-японською війною. Росія вірила у свою абсолютну перевагу — японські «жовті вискочки» не наважаться вступити в конфлікт з «сильнішими білими європейцями». Проте 8 лютого 1904 року Японія таки оголосила війну російській імперії. Війна завершилася поразкою росії — нищівний програш, коли майже весь флот втрачено, а міжнародний авторитет знищений на довгі роки. Отже, у цій статті обговоримо небезпеку недооцінювання сили суперника й як російська імперія так і не навчилась на своїх помилках.

Причини поразки росії у війні

Основною причиною, як і зазначено вище, був ефект неочікуваності. Через своє шовіністичне бачення Азії як недорозвиненого регіону, не здатного конкурувати з «провідними» силами Європи, росія очікувала швидку перемогу у війні. Іншим важливим фактором була підтримка Великої Британії, яка стояла на боці Японії. Цей фактор заважав іншим країнам підтримувати росію, бо деякі з них боялися війни з Британією в результаті такої залученості.

Важливим фактором поразки була також різниця в стратегіях армій. Японська — розуміла важливість поєднання флоту і наземних угруповань, а також важливість невеликих стратегічних перемог над грандіозними масштабами російських ідей. Японія тримала всі кораблі під рукою, в той час, як кораблі російської імперії були розкидані по всьому світу. Коли втрата форту Порт-Артур російськими силами стала очевидною, командування все рівно відправило більшу частину Тихоокеанського флоту назад, де кораблі майже повністю знищили. Основним завданням флоту було завдати найбільшої шкоди японським кораблям перед їх можливим знищенням для того, щоб підкріплення прибуло вчасно й відновило контроль росії над морем. Остання помилка стала для флота роковою.

Варто не забувати про некомпетентність імперської армії, бо куди ж без неї?!.. Коли російський Тихоокеанський флот не зміг адекватно протистояти японським кораблям, на допомогу відправили Балтійський флот. Але навколосвітня подорож не задалась ще з самого її початку, — в Північному морі британські риболовецькі судна були сприйняті російськими моряками як японські торпедні кораблі й був відкритий вогонь. В результаті обстрілу мирного судна 3 людини загинуло, розгорнувся скандал. Через Суецький канал не змогли пройти всі кораблі імперського флоту і багатьом довелося пливти навколо Африки. Окрім такого надзвичайно довгого маршруту не всі порти хотіли приймати російські кораблі,— частково через вищезгаданий скандал й через нейтральність до конфлікту. В результаті російський флот все-таки доплив до місця призначення — через багато місяців важкої подорожі, з нищівним моральним станом усього екіпажу. Попри повне знищення Тихоокеанського флоту, який вони збиралися «підкріплювати», попри жахливу подорож та повну зневіру командування й екіпажу в успіх місії, команди розвертатися не надійшло. В битві з японським флотом Балтійське підкріплення було майже повністю знищено, російською стороною було втрачено 5000 убитими, японською — не більше 200 моряків. Флот російської імперії перестав існувати, і війну фактично було програно. Від збитків, завданих такою самогубною і некомпетентною тактикою, російська імперія так і не змогла оговтатися.

Внутрішньо та зовнішньополітичні наслідки російської поразки

Наслідки поразки у війні були катастрофічними для імперії, і стали початком її кінця. В 1905 році відбулися спроби революції, що змусило царя піти на поступки народу. Але ці поступки, які називалися «Найвищим маніфестом», кардинальним чином нічого не змінили й лише розгалужували гілку виконавчої влади в державі. Окрім цього було послаблено російський контроль над Польщею, в якій імператор був змушений тримати армію у кількості 200 000 осіб для того, щоб вгамувати польську непокору.

Але переважним чином поразка росії у війні з Японією вплинула на її розпад у 1917 році. Німеччина, яка на початку війни з Японією говорила про святість російського царя, після поразки відчула слабкість. Начальник німецького генштабу Альфред фон Шліффен після поразки росії розробив план, за яким планувалося німецьким авангардом спочатку знищити французькі війська, а потім основними силами перейти в наступ на російську імперію. Основною причиною такої смілості і авантюризму Німеччини стала поразка росії у війні. І хоча Шліффен недооцінив можливості французької армії, росію все ж вдалося перемогти. Через невирішені соціальні питання, бідність, поганий стан армії та невдоволення царським урядом, піднялася серія національних і антицарських повстань, за результатами яких владу в росії здобули комуністи. 3 березня 1918 року російська імперія вийшла з війни.  Загалом частку територій більшовицьким бандитам вдалося окупувати знову, але остаточно було втрачено Фінляндію, Польщу, Бесарабію, Литву, Латвію та Естонію.

Чи навчилася Московія на своїх помилках?

Як ми можемо побачити — ні. Попри зміну своєї назви 3 рази за останні 100 років, імперська сутність росії нікуди не зникла. Більшовики захопили владу і фактично, з невеликими змінами, перейшли на царську систему правління, де можновладець при повній підтримці церкви керує державою, втілюючи свої імперські амбіції. Те ж саме сталося і після встановлення російської федерації, тільки наразі копіювання путіним Петра I лише посилилося, він вже відкрито порівнює себе з ним. Такою незмінною залишається рашистська імперська сутність, коли більшість населення живе в жахливих умовах, але вірить у великого царя, який відновить минулу велич росії та покаже Заходу «хто тут головний». З 1917 росія не полишала спроб повернути втрачені території, напавши на Фінляндію, Польщу, анексувавши країни Балтії, створивши Східний блок. Але в 1991 році всі ці намагання було втрачено, разом із великою купою нових територій.

Висновок

Російсько-японська війна показала, що головне не розмір країни й кількість армії, а професіоналізм і моральний дух. Поразка росії у війні не була вирішальним фактором у занепаді російської імперії, але була одним з основних його показників. Це був початок кінця, а поразка в російсько-українській війні стане його продовженням. Проте не все так очевидно. Запеклі бої із російськими окупантами продовжуються, перемога нам ще не гарантована. Нам, українцям, не потрібно повторювати російські помилки і недооцінювати свого ворога, бо війна триває. Кацапи не збираються здаватись, адже для них ця війна є можливо останньою можливістю відновити імперію. Задля досягнення своєї цілі вони роблять усе, — від обстрілів мирного населення, до погроз світові ядерним армагеддоном. Для перемоги над такими покидьками ми маємо не падати духом й підтримувати Збройні сили України. Історія, правда і весь цивілізований світ стоять на нашому боці. Переможемо!