Об'єднані Штати Європи

Вітаємо вас, шановна спільното! Події останніх тижнів перевертають світ та буденність, дивуючи, а іноді й лякаючи країни євроатлантичного регіону. Якщо раніше ми обговорювали експансіоністські інтереси Трампа щодо Гренландії, то тепер доводиться аналізувати незрозумілі дії та заяви всієї команди президента Сполучених Штатів. Швидкість розгортання подій просто вражає: протягом лютого відбулися перші перемовини між США та росією за три роки повномасштабної війни, у Мюнхені оголошено про розкол між Європою та Штатами, а угода про рідкоземельні метали вже набуває образу чергової "пастки" для України. Закиди Трампа в бік Зеленського, максимально агресивний діалог з Європейським Союзом та щоденні погрози... Світові ЗМІ вже встигли назвати Сполучені Штати "союзником" РФ і фактично виключити їх зі списку партнерів України.

Епопеєю став візит президента України до Вашингтона, де відбулася зустріч із Трампом і... завчасно завершилася. Словесні атаки віцепрезидента Венса, перебивання один одного та запитання "про одяг". У той момент, коли обидві сторони очікували змістовних перемовин та підписання угоди про рідкоземельні метали, Володимир Зеленський покидає Білий дім і змінює план візиту. Палка суперечка показала сутність нової адміністрації президента США, але головне – Трамп не союзник Європи та України.

Який сигнал отримала Європа? Чому Мюнхенська безпекова конференція фіксує початок нової ери для європейських країн? Які рішення має схвалити ЄС для посилення власних позицій та стримування РФ? Про майбутнє Європи, пріоритети розвитку її армії та ОПК, а також об’єднання навколо нових загроз – будемо говорити у цій статті.

Перед основною частиною просимо Вас долучитися до нашого каналу. Тему цієї статті обрали наші патрони, які мають ранній доступ до усіх матеріалів, ексклюзивних постів та обговорень у чаті з авторами. Поставити питання щодо патронату або тексту статті Ви можете через наш бот зворотного зв'язку.

Мюнхенська конференція: холодний душ для Європи

Почати варто саме з такої події, як Мюнхенська безпекова конференція. Головним представником США став віцепрезидент Джей Ді Венс — людина, яка ще під час виборів викликала багато негативних емоцій та побоювань. У своєму виступі на конференції він вирішив "пройтися по Європі": звинуватив її в бездіяльності, назвав мігрантів головною загрозою для ЄС, заявив, що європейці відійшли від "спільних цінностей". Головним потрясінням стало те, що Венс навіть не згадав про головне питання – війну росії проти України, яка розгортається за кілька тисяч кілометрів від Мюнхена, на тому ж континенті, про який говорить американець.

Виступ Венса не стільки обурив більшу частину європейців, скільки налякав своєю прямотою й агресивністю. Варто визнати, що проблеми, названі ним, дійсно існують, але ігнорування війни в Україні та вкидання необґрунтованих зауважень показали Європі справжнє обличчя одного з очільників США.

Висновок зробили всі, і прозвучав він так:

"Ми повинні продемонструвати набагато більше сили. Європа не тільки хоче сидіти за столом переговорів, а й повинна розробити власний план безпеки для України" — Крістоф Гойсген, голова Мюнхенської безпекової конференції

Європа не зможе розраховувати на допомогу з боку США у разі загострення конфлікту з РФ. Єдиним і правильним варіантом дій залишається посилення власної обороноздатності. Але якою буде позиція Штатів щодо України та війни, розв’язаної росією?

На тій же конференції обговорювали угоду щодо видобутку рідкоземельних мінералів України з США. Вже тоді проєкт самого договору не задовольнив Україну. Лише після зустрічі президента Зеленського з міністром фінансів стало зрозуміло, що ми плануємо відстоювати свої інтереси та гарантії безпеки, і лише розмова з Трампом дозволить або підписати угоду, або відкласти її. За інформацією ЗМІ та високопосадовців, перед самою зустріччю 28 лютого договір був готовий і вже чекав на підписантів у сусідньому кабінеті Білого дому, але сталося те, що сталося.

Результат зустрічі Трампа та Зеленського виявився набагато цікавішим, ніж очікувалося: якщо частина українців уже встигла поховати себе, то Європа та свідомі люди побачили справжнє обличчя нового політикуму Сполучених Штатів. Абсолютна підтримка президента України з боку європейських лідерів, активізація самої Європи та прозріння. Якщо раніше ще були надії, що всі ці ігри Трампа та Венса — це частина тактики для досягнення "чогось позитивного", то за кілька годин стало зрозуміло: ніякої тактики, ба більше — стратегії, не існувало. Трамп та Венс фактично транслювали російські наративи та намагалися або заперечувати дійсне, або просто гіперболізувати ситуацію. Для них мирний процес та укладення перемир'я — це звичайна угода. Трамп вважає головним ворогом Штатів саме Китай, і тому, повертаючи Росію у політичний та дипломатичний процес, він намагається вплинути на російсько-китайські відносини. Проте такі очікування явно упереджені, оскільки Трамп точно не розуміє всю геополітичну картину. Просте пояснення: усі ці роки Китай та РФ зближувалися, налагоджували тісний контакт та розвивали економічні відносини на всіх рівнях.

4 березня, після низки публічних заяв як з боку американських, так і українських політиків, у ЗМІ почала ширитися інформація, що Трамп зупинив надходження усієї військової допомоги Україні. Назвали такий крок "тимчасовим заходом", який точно має на меті одне – примус України до входження у процес мирних перемовин. Паралельно увесь американський політикум натякав та й прямо говорив про те, що президент Зеленський має вибачатися за інцидент у Білому домі. Результатом є вечірній пост президента:

Хочу ще раз наголосити, що Україна прагне до миру.

Ніхто з нас не хоче нескінченної війни. Україна готова якнайшвидше сісти за стіл переговорів, щоб наблизити надійний мир. Ніхто не хоче миру більше, ніж українці. Ми з моєю командою готові працювати під сильним лідерством Президента Трампа, щоб досягти тривалого миру.

Ми готові працювати швидко, щоб закінчити війну, і першими етапами можуть стати звільнення полонених, негайне перемир’я в небі: заборона ракет, далекобійних дронів, бомбардувань енергетичної та іншої цивільної інфраструктури – і негайне перемир’я на морі, якщо Росія зробить те ж саме. Потім ми хочемо дуже швидко пройти всі наступні етапи й разом із США домовитися про сильну остаточну угоду.

Ми дійсно цінуємо те, як багато Америка зробила, щоб допомогти Україні зберегти суверенітет і незалежність. І ми пам’ятаємо той переламний момент, коли Президент Трамп надав Україні «джавеліни». Ми вдячні за це.

Наша зустріч у Вашингтоні, у Білому домі, в п’ятницю пройшла не так, як передбачалося. Прикро, що так сталося. Настав час зробити все правильно. Ми хотіли б, щоб надалі співпраця та спілкування були конструктивними.

Що стосується угоди про мінерали та безпеку, то Україна готова підписати її в будь-який час і в будь-якому зручному форматі. Ми розглядаємо цю угоду як крок до зміцнення безпеки та надійних безпекових гарантій, і щиро сподіваюся, що вона працюватиме ефективно.

Об'єднання Європи – гарантія виживання

Відходячи від політичного екскурсу, варто повернутися до головного питання – об'єднаної Європи. Європейський Союз отримав вдосталь чітких сигналів від США. Американські військові з високою ймовірністю полишать військові бази на континенті, а залученість Штатів у НАТО може значно зменшитися. Та навіть якщо цього не відбудеться, нинішній президент США не буде "захищати" Європу. Америка чітко окреслила свою позицію: Європа має бути більш залученою в питання власного захисту і займатися врегулюванням війни на своєму ж континенті. Інакше на можливих перемовинах з РФ ЄС не матиме місця повноцінного учасника процесу. І саме в цьому виражається наступне: Трамп не вважає Європу рівнею Штатам. Він вбачає в ЄС щось придане. У свою чергу, вимоги щодо більшої активності Європи в оборонних процесах та ініціативах є цілком справедливими.

Неповага і ставлення наштовхують нас на думку, що Європа має ставати сильнішою. Першочергово – у військовому плані. Те, про що кричала Україна три роки тому, тепер — задача номер 1. І Європа може вирішити її.

"... її зброя геть поіржавіла. Зараз Європа не виробляє нічого. Таке враження що вона вирішила спочити." – Наполеон Бонапарт

Наполеон був одним із лобістів ідеї об'єднання Європи у єдину наддержаву-союз під керівництвом своєрідного "конгресу". Не в останню чергу він дивився на США як на приклад. У середині 19 століття пропонувався проєкт Сполучених Штатів Європи, але переважно монархічний лад, тодішні внутрішні проблеми і власні амбіції кожної з держав не допускали навіть близько такої моделі.

Лише через більш ніж 100 років ця ідея переродилась у вигляді "Союзу вугілля та сталі", а згодом і в Європейський Союз. Але саме по собі утворення ЄС у період після Холодної війни фактично відкинуло оборонні питання на задній план. Економічний розвиток та реінтеграція країн Східної Європи в європейську родину були в пріоритеті.

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну виявилося, що країни ЄС далеко не готові до ведення війни, а саме — забезпечення артилерійськими снарядами та іншими системами. Вже тоді проглядалася залежність від Сполучених Штатів: РСЗВ американські, частина винищувачів американські, комплекси ППО теж американські. Франція, Британія та Німеччина ще могли похвалитися певною самостійністю, але саме ті засоби, що критично необхідні для сучасної війни, або наявні у малій кількості, або ж їх просто немає.

Securing our future

2 березня у Лондоні відбувся саміт лідерів та представників європейських країн – "Securing our future". На ньому безпосередньо обговорювали питання війни в Україні та подальші кроки Європи у посиленні збройних сил. Головний меседж цієї зустрічі: Європа готова збільшити оборонні витрати.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про те, що вже 6 березня буде представлено план з посилення обороноздатності ЄС. Презентація відбудеться на засіданні Європейської ради. За словами інших політиків та ЗМІ, план передбачатиме витрати у розмірах кількох сотень мільярдів доларів. Важливо те, що на саміті були присутні не лише країни ЄС, а й Канада, Туреччина та Норвегія. Усі учасники впевнені в необхідності створення гарантій безпеки для України та об'єднання зусиль заради спільного захисту від можливих загроз.

Спільна оборона проти навали зі сходу

Тепер, коли ситуація у світі чітко демонструє необхідність у єднанні Європи, відбуваються перші зрушення. 6 березня відбудеться зустріч лідерів країн ЄС, де планується ухвалити план оборонного фінансування на "сотні мільярдів" євро, про що заявляє президент Франції Емманюель Макрон. Європа дійсно готова і спроможна витрачати такі кошти на армію. І цей крок має потягнути за собою інше рішення – збільшення військової допомоги Україні.

Цілком логічно, що збільшення фінансування військової допомоги має передбачати попереднє формування єдиної стратегії та включати домовленості з Україною. У такий спосіб Європа чітко дасть зрозуміти Сполученим Штатам, що вони готові брати відповідальність за врегулювання конфлікту, при цьому підтримуючи інтереси України. З іншої сторони, ЄС має взяти на себе у повному обсязі оборонні програми, формуючи незалежну європейську архітектуру безпеки, де Україна, як і інші країни, визначатимуть колективний захист одним з головних пріоритетів співпраці.

Німеччина, Франція та Британія мають очолити своєрідний рух об'єднання Європи та посилення ОПК. Це саме ті країни, які мають великий потенціал у цьому. Розробка спільних реактивних систем залпового вогню, тактичних винищувачів, оперативно-тактичних ракет та БРСД, розгортання комплексів ПРО та ППО і накопичення бронетехніки. І без України це не вдасться зробити максимально ефективно. Той досвід, що був здобутий у боях, є безцінним для військових та зброярів Європи. Сфера безпілотних систем точно потребує залучення України як провідної країни. Чого лише варті напрацювання з боротьби з БпЛА, ударами у глибокому тилу (Deepstrike) та застосування безпілотних катерів.

Пріоритети Об'єднаної Європи

Першочерговими пріоритетами у посиленні обороноздатності мають стати базові напрямки розвитку оборонно-промислового комплексу, чисельності військ та інтеграції нових рішень:

• Масштабування виробництва артилерійських снарядів для покриття нинішніх потреб;
• Нарощення чисельності особового складу в армії. Відновлення армійської культури;
• Розвиток сфери безпілотних систем;
• Створення європейського ракетного комплексу нового покоління (мультиплатформа);
• Створення зброї для стримування (крилаті та балістичні ракети середньої дальності);
• Формування єдиної системи протиповітряної та протиракетної оборони (розробка та виробництво вітчизняних засобів ППО/ПРО).

Окрім цього, є безліч інших важливих напрямів: зв'язок, РЕБ, РЕР, управління військами, підготовка солдат та інші.

Очевидною залишається проблема з особовим складом. Люди — це основа армії, без яких техніка, снаряди та ракети не будуть давати результату. Популяризація служби, введення обов'язкової військової підготовки та систематичне заохочення громадян повинні стати важливою складовою в кожній країні.

Європа має взяти на себе ініціативу розвитку кожної зі сфер ОПК, тим самим підвищуючи позиції своїх виробників на світовому ринку. Співпраця з Україною вже розгортається у багатьох проєктах, зокрема в спільних розробках та будівництві заводів. Випробування техніки у реальних бойових умовах дозволить перевірити сучасні рішення, методи та технології, одночасно формуючи зворотний зв'язок для розробників.

Критично важливим буде перехід на європейські зразки озброєння, які не поступаються американським. Зенітні ракетні комплекси IRIS-T та NASAMS показали високу ефективність у боротьбі проти російських крилатих ракет та безпілотників. Теж саме стосується і артилерії. З іншої сторони, є ті позиції, які Європа поки не може забезпечувати вітчизняними зразками. Реактивні системи залпового вогню, що стоять на озброєнні країн членів НАТО, представлені американськими М124 HIMARS та М270. Лише в останні роки почалися закупівлі ізраїльських систем, а не так давно Франція оголосила про розробку власної РСЗВ.

Франція вже займає роль одного з лідерів переозброєння та посилення Європи. Маючи один з найпотужніших оборонно-промислових комплексів на материку, вона планує розширяти свій арсенал далекобійного озброєння новими гіперзвуковими глайдерами та крилатими ракетами, і паралельно не виключає розробку балістичних ракет середньої дальності.

Висновок

Якою б не була подальша політика Сполучених Штатів по відношенню до Європи та війни в Україні, вектор у розвитку обороноздатності Європи має залишатися незмінним. Він повинен включати дії щодо формування сильного та незалежного оборонно-промислового комплексу, який зможе забезпечувати усі потреби країн європейського континенту. Побудова спільної стратегії оборони з Україною є невід'ємною частиною колективної безпеки Європи. Саме "колективної Європи", яка не буде залежати від нестабільних та віддалених Сполучених Штатів. Очевидно, що Канада та інші країни будуть зацікавлені у співпраці.

Україна на власному досвіді демонструє, що варто покладатися виключно на власні сили, через що і розвиває вітчизняний ОПК. Затримування військової допомоги з боку США на початку 2024 року показало, наскільки це важливо. Тому об'єднання Європи навколо дійсно спільних загроз дозволить гарантувати колективний захист та справжній мир на континенті.

Визначення чіткої позиції Європи у безпековому секторі, збільшення військової допомоги Україні та підтримка наших інтересів гарантуватимуть провідну роль для ЄС та Британії у можливих перемовинах з РФ. Чи будуть Сполучені Штати надавати допомогу чи ні, Європа повинна збільшити власний внесок у забезпечення українських сил оборони, оскільки ця війна відбувається безпосередньо поблизу їхніх кордонів. Перемога об'єднаної Європи може стати стратегічною поразкою адміністрації Трампа.