Операція "Опера": превентивний удар по "Осіраку"
Вітаємо вас, шановна спільното! У історії можна зустріти багато прикладів так званих превентивних ударів по окремих об'єктам чи в рамках цілих військових операцій. Суть таких дій полягає у завчасному знищенні та заподіюванні шкоди ворогу, роблячи це неочікувано швидко. У сучасному розумінні такі превентивні операції реалізуються через застосування далекобійних засобів ураження, як от крилаті або балістичні ракети та авіація. Разом із цим, перед головною частиною, проводиться широка розвідка, збирається інформація про цілі, перешкоди; планується обхід усіх загроз, протидія ворожим контрзаходам.
Одним з цікавих та суперечних прикладів є операція "Опера" (або ж "Вавилон"). Зухвалий удар ізраїльських ПС по іракському ядерному реактору "Осірак", що був частиною ядерної програми Іраку, але як виявилося на практиці не міг стати джерелом для подальшого створення атомної бомби. Дипломатія, ігри Моссаду, підготовка до удару та співпраця з Іраном. З усіма деталями цієї операції ми будемо розбиратися у цій статті. Приємного читання!
Перед основною частиною просимо Вас долучитися до нашого каналу. Тема цієї статті була обрана нашими патронами, що мають ранній доступ до усіх матеріалів, ексклюзивних постів та обговорення у чаті з авторами. Поставити питання щодо патронату або тексту статті Ви можете через наш бот зворотного зв'язку.
Ядерна програма Іраку: співпраця Садама Хусейна з Європою
Ядерні дослідження Іраку навряд могли претендувати на створення ядерної зброї у середньостроковій перспективі. Основним фактором, який обмежував цю ініціативу – залежність від іноземних партнерів. Перший дослідний реактор на території Іраку побудували за сприяння СРСР. Тоді в експлуатацію був введений ИРТ-2000 потужністю 2 МВт. Подальша співпраця Хусейна з Радянським союзом не склалась. У результаті вектор по атомній енергетиці швидко змінився на про-європейський. Заміна з'явилися у 1975 році коли Франція погодилася побудувати на території Ірака 2 атомні реактори. Один з них – 40 Мвт "Осірак" (створений на основі реакторів класу "Осіріс"), а другий – дослідний "Ізіс". Загалом Франція мала збудувати цілий дослідний центр, який включав би не лише силові установки, а й лабораторії.
Саме перший реактор нас і цікавить. "Осірак" за своїм типом є легководним реактором, тобто таким, що використовує "легку" (звичайну) воду в ролі теплоносія та сповільнювача. Більш досконалі моделі реакторів Іраку ніхто не хотів передавати, тому варіант з використанням "Осіріса" був єдиним можливим у реалізації.
Цікаво, що в угоді між Іраком та Францією було чітко зафіксовано умови співпраці, що передбачали нагляд збоку МАГАТЕ та дозоване постачання ядерного пального. Зокрема, на території Іраку не могло одночасно перебувати більш як 24 кг пального (за угодою передбачено постачання 72 кг). Механізми захисту та перешкод для можливих планів Іраку по набуванню ядерної зброї було створено.
Шлях реактора "Осірак" до Багдаду був важким. Вже тоді Моссад почав перешкоджати його відправленню. Оскільки реактор виробляли повністю у Франції, зібрані вузли потрібно було доставити морським шляхом. У 1979 році Франція завершили виготовлення реактора і готувала його до відправки в Ірак. Для цього готові вироби привезли в порт у місті Тулон, звідки планувалося відправити реактор типу "Осірак". Проте, 7 квітня Моссад провів операцію з ліквідації вантажного судна зі завантаженими елементами АР. Десять ізраїльських диверсантів підірвали корабель у порті. Цей інцидент сповільнив процес будівництва, але Франція успішно надіслала другий реактор у 1980 році.
Встановлення реактора "Осірак" проходило під контролем іноземних спеціалістів та вчених, які довели установку до майже готового стану. Зазнавши невдачі у цьому напрямку, Моссад продовжував таємну боротьбу з "мозком" програми. Спочатку, 14 червня 1980 року ізраїльські агенти ліквідували Ях’ю Ель Машада, єгипетського вченого-ядерника, який очолював іракську ядерну програму і тоді перебував у Франції. Ще двох спеціалістів отруїли під час їх перебування у Європі. Активна робота ізраїльської розвідки була націлена на сповільнення процесу будівництва, але бажаного результату досягти не вдалося.
Ірано-іракська війна: час для дій
У цей самий час, коли Ірак веде активні роботи по ядерній програмі, у Садама Хусейна з'являється нова пріоритетна ціль – іранська провінція Хузестан, що була багатою на нафту і стратегічною важливою для тодішнього Іраку. Сам Хусейн говорив, що "нафта - це дар, дарований Аллахом для піднесення арабських країн після століть бідності та утисків". Вторгнення у Хузестан розпочалося 22 вересня 1980 року. Затяжна війна вимагала від Іраку концентрації усіх наявних військових ресурсів на одному напрямку, що "оголювало тили" країни. Іран мав значну перевагу в авіації, тому швидко перейшов до авіабомбардувань іракських баз, чим частково допоміг Ізраїлю.
Війна очевидно підштовхнула Ізраїль до більш рішучих дій. Уряд Бегіна активізував процес підготовки операції і почав планування ще у 1977 році. Такий варіант протидії будівництву атомного реактора піддавався широким дискусіям серед урядовців, зокрема міністра оборони Ізраїлю. Як ми згадували вище, Ізраїль приймав спроби таємно шкодити процесу будівництва, використовуючи ті ж самі диверсії. Проте, паралельно із цим велася і дипломатична робота. МЗС Ізраїлю вели перемовини з США, Францією та Італією щодо ядерних об'єктів в Іраку. Уряд Франції не відмовився від своїх домовленостей з Іраком. Загалом дипломатія не давала жодних гарантій та вирішення питання, яке турбувало Ізраїль. Після операції в Тулоні, прем'єр-міністр Ізраїлю остаточно визначив потребу у превентивному ударі. Для кращої підготовки у пустелі Негев було створено точну копію об'єкта, виходячи з отриманих знімків з американських супутників та фото від іранської аеророзвідки. І навіть тут Іран таємно допоміг своєму ворогу для боротьби з іншим ворогом: Ворог мого ворога – мій друг. Тепер лише залишалося вичікувати момент для удару... та отримати необхідну техніку.
Підготовка до "Опери": вагання та іранський слід
Поки Ізраїль тренував пілотів та відпрацьовував план атаки, по іншу сторону фронту Іран нищив іракські об'єкти на заході та півдні Іраку. Під час ряду авіаударів було знищено понад 20 бойових літаків на аеродромі H-3, зокрема бомбардувальники Ту-22 та Ту-16. Ця та інші атаки забезпечили Ірану часткове панування у повітряному просторі ворога. На додачу виявилося, що системи виявлення (РЛС) Іраку мали сліпу зону у прикордонні з Саудівською Аравією, оскільки атаку зі сторони цієї держави ніколи не очікували. Розвідка показала, що ВПС Іраку були перенавантаженими, а бойовий потенціал значно впав.
Пілоти ПС Ізраїлю регулярно виконували польоти на A-4 Skyhawk над Середземним морем, для відпрацювання маршруту. Згодом вони перейшли до розвідувальних польотів над заходом Іраку.
Фундамент для проведення майбутньої операції почали формувати після прибуття головного компоненту – легких багатоцільових винищувачів F-16A. З ними також виникла цікава історія, оскільки з самого початку дані літаки мали потрапити до Ірану, але Ісламська революція внесла корективи у плани США. У червні 1980 року перші F-16 надійшли на озброєння ПС Ізраїлю.
У зв'язці з винищувачами F-15 новенькі F-16 мали виконати дійсно складну задачу: пролетіти більше 1000 км над територію Йорданії та Саудівської Аравії, при цьому зберігаючи стабільну швидкість, малу висоту та непомітність. Після цього літаки мали досягнути іракської столиці, здійнятися на висоту 2 км і у піке скинути бомби на реактор. Сьогодні це звучить так само важко як і 40 років тому, але різниця у проблемах є.
Удар по "Осіраку"
У червні 1980 році розпочинається підготовка пілотів F-16A до головної місії у їхньому житті. За рішенням командування, точкою старту стане авіабаза Еціон, а удар виконають льотчики 110-ї та 117-ї ескадрилій. На початку персонал та особовий склад не знали до чого їх готують і вони лише випробовували нові винищувачі, тестували їх на дальність польоту та можливості. Новосформовані підрозділи ще мали пройти перевірку.
Льотчик-винищувач Хагай Кац розповідав, що про ціль операції він здогадався самостійно, коли йому подзвонив офіцер Повітряних сил, відповідальний за планування операцій. Він поставив питання пілоту: "Чи можемо ми виконати операцію на дистанції 1000 км, при цьому пролітаючи на надмалій висоті?". Хагай одразу відмітив той факт, що при поверненні, літаки будуть майже із пустими баками, і запитав: "А яким буде вітер?". Офіцер сказав, що на шляху назад вітер буде зустрічним, тобто зі сходу.
Першою проблемою стала дальність. Максимальний радіус дії тодішнього F-16A сягав трохи більше 2000 км, за умови використання підвісних баків та встановленні корисного навантаження з двох авіабомб Mk 84 (925 кг кожна). Пілоти виконували тренувальні польоти під час яких намагалися максимально економно витрачати пальне. У фінальній конфігурації, ізраїльський F-16A Block 10 ніс:
Дві авіаційні ракети AIM-9L
Дві авіабомби Mk 84
Один центральний ПТБ об'ємом 1135 л
Два ПТБ (під крилом) об'ємом 1400 л
Загалом до операції було залучено 8 винищувачів F-16 для завдання ударів та 6 винищувачів F-15 у ролі супроводу.
7 червня 1981 року настав день кульмінації. Близько 15:50 винищувачі пішли на зліт з авіабази Еціон. Для того, щоб взяти максимальний об'єм палива, літаки злітали одразу після від'єднання рукава паливозаправника. Першою небезпечною зоною польоту на маршруті, була Йорданія. Щоб не привертати зайвої уваги, пілоти F-16/15 говорили з йорданськими диспетчерами арабською мовою, прикидаючись саудитами. А над Саудівською Аравією робили навпаки: видавали себе за йорданців. Як і очікувалося, при вході у повітряний простір Іраку, ізраїльські винищувачі залишилися не поміченими. За 20 км до цілі на оклиці Багдаду, о 18:35, F-16 здійнялися на висоту 2100 м, а супровідні F-15 розділилися. Опинившись перед реактором, винищувачі один за одним заходили на ціль і скидали авіабомби з висоти 1 кілометру. У результаті близько 8 із 16 бомб досягнули цілі і вибухнули.
Залишилося виконати не менш важку задачу – повернутися. Одразу після візуального виявлення ворожих літаків, іракські військові відкрили вогонь з усього, що було: зенітні установки, кулемети, автомати та навіть пістолети – але нічого не могло зашкодити винищувачам. Загалом напад тривав близько 2 хвилин і ПС Іраку не змогли реагувати. Усі 14 літаків повернулися назад.
Результатом атаки стало остаточне руйнування реактора "Осірак". Попри детальне планування операції та намагання Моссаду зменшити кількість жертв, загинув один цивільний – французький інженер Дам’єн Шоссеп’єд, який брав участь у будівництві об'єкта.
Реакція світу на дії Ізраїлю
Удар по ядерному об'єкту під Багдадом викликав бурю емоцій у світової спільноти, зокрема західних держав. ООН видала резолюцію із засудженням дій Ізраїля, закликала країну приєднатися до так званих "ядерних гарантій" то договору про непоширення ядерної зброї. Як ми знаємо, минули роки і Ізраїль фактично дав натяк про можливе набування ядерної зброї у себе.
Сполучені Штати удавали невдоволення та засудження таких дій збоку Єрусалиму. Навіть було призупинено постачання бойових літаків на 2 місяці, але як і очікувалося обмеження зняли. Увесь світ засаджував дії Ізраїлю.
Що цікаво: не було і підтверджень тому, що Ірак створить ядерну зброю, використовуючи французький реактор. Вище ми згадували, що укладені угоди між Францією та Іраком мали механізми обмеження. Технічний потенціал ректора типу "Осіріс" не міг гарантувати отримання потрібного матеріалу. На додачу, Ірак не мав потрібної науково-технічної бази, сировини та обладнання для отримання плутонію. МАГАТЕ у своєму звіті відзначали, що порушень збоку іракців та потенційних загроз не було помічено. Неможливість залучення реактора "Осірак" до розробки ядерної зброї підтверджував професор Річард Вілсон, який особисто оглядав зруйнований реактор та мав доступ до інформації щодо його принципу роботи. Вілсон говорив, що з потужностями "Осіраку" отримання необхідної кількості плутонію могло тривати десятиліттями.
Проте навіть одностайність світової спільноти, яка на усіх рівнях критикувала прем'єра Бегіна та підтримувала Ірак, не врятувала ядерну програму Хусейна. У 1984 році Франція вийшла з проєкту, через що реактор недобудували. Атомний комплекс під Багдадом був остаточно зруйнований під час війни у Перській затоці.
Післямова
Операція "Опера" у свій час сколихнула світ і відкрила для Ізраїлю наступну віху превентивних ударів. Тепер, маючи на озброєнні сучасні багатоцільові літаки, ізраїльські ПС могли діяти на випередження. Перебуваючи у фактичному оточенні ворогів, такий варіант залишався одним з найприйнятніших для Єрусалиму.
Чи була операція необхідною? Сказати важко, але точно відомо, що Ізраїль не мав ґрунтовних причин для нанесення удару. Контроль збоку МАГАТЕ та Франції та технологічна обмеженість, свідчили про мирний потенціал ядерної програми Іраку. Незважаючи на це, даний превентивний крок Ізраїля мав на меті показати його рішучість та готовність протидіяти усім загрозам.
Прецедент "Опери" також визначний: Ізраїль менш ніж через рік після отримання винищувачів F-16, провів складну операцію. Ресурс літака був чітко розрахований на всю місію: паливо та маса корисного навантаження. Маршрут пролягав через повітряний простір трьох, відверто кажучи, недружніх країн. Приголомшливою стала співпраця з Іраном, який не лише допоміг розвідінформацією, а й створив умови для проведення атаки. Також варто віддати належне пілотам: вони пролетіли 1000 кілометрів до цілі та скинули авіабомби прямо над реактором, враховуючи можливий зенітний вогонь. Відсутність бомб з лазерним наведенням вимушувала саме до таких дій.
Стратегія зі залученням превентивних або неочікуваних авіа/ракетних ударів по ворожим об'єктам залишається актуальною для Ізраїлю, який фактично перебуває у стані війни з декількома країнами на Близькому Сході. Ізраїль не хвилює міжнародне право чи реакція країн навколо, коли мова йде про безпеку власних громадян та боротьбу з терористами. Враховуючи останні тенденції, таку ж стратегію може перейняти Україна, за одного з варіантів завершення активної фази війни.
Дякуємо за прочитання! Якщо ви хочете отримати ранній доступ до деяких статей, запрошуємо стати патроном нашого каналу. Задати питання щодо патронату або тексту статті Ви можете через наш бот зворотного зв'язку.
Обговорення –