Організація Тодта. Частина ІІ - структура та функціонування

Вступ

У другій частині матеріалу, присвяченому Організації Тодта (ОТ), будуть розкриті аспекти внутрішнього функціонування організації та її місце в системі Третього Рейху. Як описано в кінці першої частини, організація була ефективною, але питання її реальної користі залишається відкритим. Враховуючи поразку нацистів у війні, можна сказати, що ОТ зустрічалася з багатьма викликами, але змогла зберегти свою ефективність. Однак це значно не впливало на загальний добробут Третього Рейху, який вимірювався військовими перемогами, тож реальна користь ОТ була суб'єктивною. Тому варто розмежувати ці два поняття і зосередитися на ефективності, пов'язаній із діяльністю ОТ.

Для цього слід звернути увагу на внутрішні чинники організації. Серед них варто зазначити структуру ОТ, її співпрацю з представниками великої промисловості та кадрову політику, яка була унікальною, хоч і жорстокою по відношенню до частини населення, яке нацисти вважали неповноцінним.

Структура

Структура організації є одним з ключових факторів, що впливають на раціоналізацію роботи. Загалом, з 24 вересня 1943 року Альберт Шпеєр випустив указ, який географічно та ієрархічно нормалізував територіально-адміністративні рівні ОТ, а саме:

1.Einsatzgruppe (EG) (класифікація за стандартами НАТО – army group);

2.Einsatz (E) (класифікація за стандартами НАТО – field army);

3.Oberbauleitung (OBL) (адміністративна штаб-квартира сектору);

4.Bauleitung (BL) (підсектор);

5.Abschnittsbauleitung (ABL) (локальний наглядовий персонал);

6.Baustelle (Construction Site) (будівельний проєкт) [1].

Загалом існувало розділення на регіони, в кожному з яких функціонували окремі «айнзацгрупи», що розташовувалися в менших географічних областях та регулювали роботу ОТ. Наприклад, в Північній Європі існувала EG Wiking, яка відповідала за інженерні проєкти в Норвегії та Данії. Стоянка німецьких підводних човнів у Бергені та Тронгеймі здійснювалася під керівництвом цієї «айнзацгрупи». Як можна здогадатися, всі підрозділи нижче в адміністративній ієрархії відповідали за менші території або конкретні інженерні проєкти. Всього існувало близько 20 таких груп, розташованих по всій Європі – від Італії та Балкан до Північної Норвегії та України.

Окрім цього, в організації існувало три типи персоналу. Перший тип складався з «початкового ядра», тобто людей, які спочатку проходили службу в ОТ. Другий тип представляли «контрактники» – робітники з різних фірм, які уклали контракт з ОТ і реалізовували інженерні проєкти в межах юрисдикції організації. Цей тип персоналу мав окремі ранги. Третій тип включав військовополонених, в’язнів і жертв концентраційних таборів.

Серед представників ядра ОТ існувало 16 звань для технічного персоналу, включаючи посаду голови ОТ. Окрім цього, були виділені окремі звання для медичних працівників та внутрішньої служби охорони (див. табл. 1). Паралельно існували звання для конструкційних майданчиків, які розподілялися залежно від функцій та походження кожної людини (див. табл. 2). Серед них були також посади для іноземців (OT Vorarbeiter; OT Meister), які представляли місцеве населення з окупованих Німеччиною територій.

Великі приватні фірми

Для великої війни потрібно не лише багато зброї, а й ресурси та військова модель економіки. До цього Третій Рейх готувався з 1933 року, ігноруючи Версальський договір. Однак перед 1939 роком було важливо продемонструвати себе в цивільному будівництві, щоб показати свій потенціал не лише власному народові, але й усьому світу. Це питання стало питанням політичного престижу та репутації. Тому особливого значення набули згадані в попередній статті автобани, а також підготовка до Олімпійських ігор 1936 року. Цю подію фактично врятував Альберт Шпеєр, який став архітектором Олімпійського стадіону в Берліні, що існує донині. Олімпійський комплекс в 1966 році став частиною культурної спадщини. Ще одним прикладом інженерної майстерності стало містечко Деберіц, де розташовувалися спортсмени. Планувалося, що до весни 1935 року там буде побудовано 140 будинків із загальною кількістю спальних місць на 3250 осіб.

Організація Олімпійських ігор 1936 року справила надзвичайно позитивне враження на Міжнародний олімпійський комітет, що вплинуло навіть на Олімпійські ігри 1972 року в Мюнхені. Крім того, такі заходи слугували відмінним приводом для пропаганди міцності режиму, що зіграло злий жарт, коли в червні 1944 року нацисти виявили, що «непоборний» Атлантичний вал було подолано за кілька днів. Проте на ранніх етапах пропаганда підкреслювала важливість індустріального комплексу для існування Третього Рейху як держави, що претендувала на панування в усій Європі. А для створення потужного індустріального комплексу була необхідна тісна співпраця з великими промисловими колами та фірмами.

Приватні компанії, незважаючи на регуляції економіки та наявність великого кадрового персоналу в державних установах, також прагнули бути залученими до цивільних та військових проєктів. Найбільше виділялися компанії, такі як IG Farben, що виробляла авіаційне паливо; Sager & Woerner, яка займалася будівництвом інженерних споруд; Polensky & Zöllner, що спеціалізувалася на конструкторській діяльності, та інші. Фактично, ОТ займалася не лише створенням укріплень та доріг, але й прокладенням ліній електропередач, видобутком нафти та інженерією, залучаючи великі приватні підприємства та фірми. Саме ці підрядники стали основою для військової машини, виконуючи контракти, які укладалися з державними органами, і отримували робочу силу з концтаборів.

Варто зазначити, що деякі компанії були розформовані після закінчення Другої світової війни, як це сталося з IG Farben, яка була одним із найбільших виробників хімікатів для нацистської Німеччини. Пізніше участь цієї компанії в злочинах проти людства стала приводом для окремого процесуального розгляду на Нюрнберзькому процесі в 1947–1948 роках, відомого як «процес IG Farben». Як з'ясувалося, у лютому 1933 року ця компанія заплатила 500 000 марок, щоб фінансувати виборчу кампанію до Рейхстагу, вибори до якого мали відбутися 5 березня цього ж року. Окрім цього, разом із компанією Degesch, IG Farben обвинувачувалася у постачанні сумнозвісного пестициду Zyklon B, який використовувався для масового знищення людей у концентраційних таборах.

Враховуючи всі зазначені вище фактори, можна чітко зрозуміти мотивацію політичної еліти нацистів щодо бажання створювати інженерні проєкти – для військової домінації над ворогом, а також для того, щоб утримувати власне населення в переконанні щодо постійного існування Рейху за допомогою бетону та заліза. Але для представників промислових кіл все стало більш практичніше. Для них існували 3 основних пріоритети:

1. Підтримка хороших стосунків з владою;
2. Бажання мати ексклюзивний доступ до розробок та захисту від імені OT;
3. Військові проєкти дають можливість реалізовувати інноваційні технології на практиці;

Деякі компанії зважувалися на підписання контрактів з ОТ через небажання потрапити в немилість нацистському уряду. Компанія Grün & Bilfinger, яка була скептично налаштована щодо будівництва залізниці за полярним колом, написала в приватному листі, що «буде намагатися уникати цього завдання, щоб не потрапити в конфлікт з організацією, що займається розподілом». У цій ситуації можна сказати, що йдеться про ОТ, хоча це чітко не зазначено. Однак, незважаючи на це, в Третьому Рейху не було задокументовано випадків, коли до компаній чи їхніх керівників застосовувалися некомерційні санкції, такі як ув’язнення.

Цікавим був формат співпраці приватних фірм та ОТ, який нагадував симбіоз двох моделей ведення господарства. До 1940 року організація формально підпадала під юрисдикцію Генеральної інспекції з німецьких доріг, але після спорудження Західного Валу Організація Тодта отримала власний штаб, що знаходився в Берліні.  Після цього фірми почали співпрацювати з ОТ, надаючи власний персонал, який прибував до пунктів розподілу в Берліні чи Мюнхені, де отримував форму та звання. Фактично це була «друга армія» Третього Рейху, що займалася інженерними проєктами. До 1942 року, за часи керівництва Тодта, організація підписувала досить вигідні для компаній контракти. Однак коли керівництво перейшло до Шпеєра, який був близьким другом Гітлера, постало питання максимізації ефективності, що могло негативно позначитися на приватних підрядниках. Додатково існувало ОТ-Front, яке займалося спорудженням фортифікаційних споруд у безпосередній близькості до ліній фронту. У цьому відділенні працювали не тільки німці, але й іноземні фахівці. Таким чином, ОТ отримала ядро кваліфікованих спеціалістів, які мали реальний досвід роботи та залучали власні ресурси для спорудження залізниць, укріплень і стоянок підводних човнів. Одночасно з цим був наявний широкий пул працівників та підприємців, які могли надати необхідну допомогу, що зумовлювало швидкий темп роботи.

Ще одним аспектом роботи ОТ стала співпраця в Східній Європі, коли почалася війна з Радянським Союзом. Наприклад, будівельна фірма Trucksäss та фірма важкого машинобудування Heinrich Köhler займалися цією практикою, залучаючи єврейське населення до робіт з видобутку нафти у Вайварі, що в Естонії. Аналогічно було з дорогою стратегічного значення Durchgangsstraße IV, яка простягалася в Україні. Сучасна траса M12, що з'єднує Стрий і Кропивницький, наслідує географічне розташування цієї важливої транспортної артерії нацистів, яка призначалася для швидкого перекидання військ з Польщі на Кавказ. Частково розташування ставки Гітлера Wehrwolf у Стрижавці під Вінницею було зумовлено будівництвом цієї дороги та зручністю логістичного вузла. У майбутньому Вінниця планувалася як опорний пункт для траси Гамбург – Готланд (Крим). Українську ділянку дороги будувала OT Einsatzgruppe Rußland-Süd, яка разом із Schutzstaffel (SS) залучила на примусові роботи близько 100 000 осіб.

Робоча сила в ОТ

На перших етапах підготовки до війни Третій Рейх залучав до робіт під юрисдикцією ОТ не тільки робітників, але й армію та інші релевантні служби. Зокрема, в 1938 році, коли почалося зведення Західного Валу на кордоні з Францією, нацистський уряд залучив до спорудження Валу 350 000 робітників ОТ, 90 000 фортифікаційних інженерів і 100 000 осіб з Імперської служби праці (RAD - Reichsarbeitsdienst). Завдяки хорошим зв'язкам з промисловими колами було залучено 1000 приватних підрядників. Також були використані ресурси НДСАП у вигляді Націонал-соціалістичного механізованого корпусу (NSKK), який забезпечував транспортування як на землі, так і на воді.

Як бачимо, на ранніх етапах більшість працівників були німцями, і до них не залучали жертв концентраційних таборів чи військовополонених. Тобто, якщо не враховувати порушення Версальського договору, робота була морально виправданою. Паралельно з цим, на будівельних роботах почали робити перші спроби залучати в’язнів. Завдяки зв'язкам з SS, зокрема з майбутнім комендантом Бухенвальда Германом Пістером, Тодт використовував табір для політичних опонентів Гінцерт з метою «перевиховання» непокірних працівників, які виходили на страйки. Гінцерт надав 600-700 в'язнів для робіт по спорудженню Західного Валу. Пістер відпрацьовував власну технологію примусу, яка показала, що в'язні, що працюють під чітким наглядом SS, можуть виконувати обсяг роботи в 2-3 рази більший. Саме з цього моменту частка німців серед звичайних робітників почала зменшуватися, а частка військовополонених, іноземців, жертв концентраційних таборів і опонентів режиму різко зросла після початку війни у вересні 1939 року.

На початку 1940 року близько 25 000 польських військовополонених були класифіковані як євреї, і більшість з них загинула від примусових робіт протягом перших півроку окупації. У січні того ж року Ґерінг видав наказ, згідно з яким окупована частина Польщі, відома як Генеральна Губернія (нім. – Generalgouvernement), стала «донором дешевої робочої сили». Це рішення забезпечило близько 1 мільйона осіб, які працювали на території Рейху, з них 750 000 було зарезервовано для сільськогосподарських робіт. Більшість з цих людей стали частиною ОТ і, відповідно, отримували уніформу з буквою «P» та зарплату, хоча вона була в кілька разів меншою порівняно з аналогічними працівниками німецького походження.

Подібні ситуації спостерігалися і в інших окупованих країнах. У Франції близько 445 000 французьких працівників було залучено до різноманітних робіт навесні 1942 року, а пізніше понад 1 мільйон французьких військовополонених працювали в Рейху. Це свідчить про те, що значна частка робочої сили складалася з місцевого населення, яке працювало або за власним бажанням, або примусово. В Італії, після висадки союзників у Сицилії в 1943 році, була утворена Італійська соціальна республіка або Республіка Сало, яка постачала німецькій військовій машині власних робітників через новостворену Організацію Паладіно (іт. – Ispettorato Militare del Lavoro). Ці працівники займалися будівництвом Лінії Густава в центральній частині Італії. Наприкінці 1944 року загальна кількість робітників сягала 50 000 осіб.

Але паралельно з цим використовувалася праця євреїв з концентраційних таборів, серед яких особливо відзначилися Кауферінг (Kaufering) та Мюльдорф (Mühldorf). В останньому таборі головним лікарем була Еріка Флокен, яка займалася розподілом ув’язнених в Аушвіц-Біркенау та належала до ОТ. Обидва табори були дочірніми таборами Дахау. Їхньою головною задачею була організація дешевої робочої сили для будівництва та функціонування заводу Weingut I, що виробляв двигуни для реактивних винищувачів Messerschmitt Me 262. Загальна кількість в’язнів, які пройшли через Мюльдорф, становила 8300 осіб, з яких вижило лише 3356, тобто 43%. ОТ була відповідальна за проживання, транспортування, харчування та лікування ув’язнених в цих двох таборах на основі договірних угод.

Загалом, на літо 1944 року кількість іноземних цивільних робітників та військовополонених сягала 7,6 мільйона осіб. Наприкінці 1944 року кількість в’язнів концентраційних таборів, які працювали на військову машину Німеччини, досягла 500 000. З них 140 000 були задіяні в підземних операціях інженера SS Ганса Каммлера, 130 000 працювали на ОТ, а 230 000 – на приватних підрядників.

Висновки 

З усього вище перерахованого можна зробити висновок, що Організація Тодта була унікальною, адже фактично виступала проміжною ланкою між державними та приватними інтересами. Така ситуація частково пояснюється персоною, в честь якої була названа організація – Фріцом Тодтом. Він зумів стати одним з найбільш довірених людей Гітлера і при цьому швидко виконувати роботу, задовольняючи інтереси великих промислових кіл. Водночас бажання максимізації ефективності створило умови для масового використання іноземців, військовополонених, євреїв та остарбайтерів для виконання важких завдань.

Отже, ми можемо дійти до висновку, що ця унікальна напівдержавна структура є прикладом того, як можуть перетинатися інтереси уряду та промисловості, якщо промисловість підтримує прихід цього уряду. Нацисти не були взірцем християнської моралі, але саме ця "німецька" спільність і згуртованість сприяли створенню Організації Тодта. Варто вчитися на їхніх помилках, щоб уникнути подібних негативних наслідків у майбутньому.