Подолати окопи: п’ять видів озброєння часів Першої світової війни, які існують понині

Перша світова війна породила новий позиційний характер бойових дій. Несподівано війська виявили, що більше не можуть ефективно знищувати противника традиційними засобами. Ба більше, поле бою стало фронтом, який ніде не закінчується. Його неможливо обійти, а засоби ураження, як-от кулемети й артилерійські гармати, не дозволяють не те що маневрувати, а навіть просто високо підняти голову.

Щоби вижити, солдат угризається в землю, ховаючись від куль і снарядів. Кожен вихід за межі окопу означає майже неминучу загибель. Але для того, щоби перемогти у війні, треба вбити противника та не померти самому. Маючи таке доволі складне завдання, людський розум починає діяти. За короткий проміжок часу позиційна (окопна) війна в поєднанні з людською винахідливістю створила велику кількість нових видів озброєння. Переважна більшість із них отримала еволюційний і технічний розвиток, проте деякі зразки дійшли до наших часів майже незмінними. Представляємо п’ять видів озброєння, які були винайдені для подолання окопного замкнутого кола Першої світової війни та використовуються досі.

Ручний гранатомет

Сьогодні на озброєнні чи не всіх армій світу є величезна кількість ручних гранатометів. Один із найпоширеніших — шестизарядний ручний гранатомет M32 Milkor MGL, розроблений у ПАР і прийнятий на озброєння в 1981 році. Загалом MGL використовується арміями понад 50 країн світу, зокрема й України. За короткий проміжок часу солдат, озброєний цим гранатометом, може запустити в бік противника шість 40-мм гранат на відстань до 400 м. Водночас руйнівна сила гранат М406, стандартних боєприпасів для MGL, порівняна з танковими фугасними снарядами зразка 1917 року. Іншими словами, гранатомет дає піхотинцю вогневу міць, недосяжну для воїна часів Першої світової війни. Проте імпульс для стрімкого розвитку цього виду індивідуального озброєння виник якраз у траншеях Західного фронту. Одним із перших серійних ручних гранатометів став французький Viven-Bessières (VB), названий на честь своїх винахідників: промисловця Жана Вівена та військового Гюстава Бессьєра.

Солдати різних армій світу робили спроби вистрілювати гранати за допомогою гвинтівок ще з XVII століття. Гранатомет VB першим довів свою затребуваність та отримав широке розповсюдження. Це був багаторазовий пристрій для відстрілу гранат, який не призводив до пошкодження ствола гвинтівки. Гранатомет являв собою спусковий механізм калібру 51 мм, зовні дещо схожий на келих, який закріплювався на кінець ствола гвинтівки Лебеля зразка 1886 року. Під час транспортування пристрій знімався та зберігався в окремому чохлі. Приблизна вага гранатомета — 1,5 кг.

Граната для VB важила приблизно 500 г, з яких 60 — вибухівка класу Cheddite французького виробництва. Цей тип вибухівки вирізнявся дешевизною та доступністю складових. Граната мала циліндричну форму з наскрізним отвором посередині. Принцип дії гранатомета засновувався на використанні порохових газів гвинтівки. Солдат стріляв звичайним патроном, який проходив крізь споряджену гранату. При цьому порохові гази від пострілу запалювали детонатор гранати, що ініціювало її пуск. Дальність складала максимум 80 м при пострілі з плеча та 190 — при пострілі з землі наче з мортири. Слід зазначити, що віддача від пострілу була доволі сильною, тому для того, щоб стріляти з плеча, потрібна була хороша фізична підготовка. Через це найчастіше з VB стріляли саме з позиції на землі.

Гранатомет VB відносно швидко набув поширення у французькій армії та згодом був придбаний американцями, які адаптували його під свою гвинтівку Springfield зразка 1903 року. У кожній французькій роті було щонайменше вісім гранатометів. VB використовували проти ймовірних каналів постачання їжі та боєприпасів або для придушення кулеметних точок. Також було досить поширена практика стріляти гранатами в німецькі туалети, якщо їх вдавалося виявити. VB стояв на озброєнні армій до Другої світової війни й обмежено використовувався під час цього конфлікту. Зрештою військова думка змістилася до виділення гранатомета як окремого виду індивідуального озброєння. Найближчими сучасними аналогами гранатомета VB можна вважати різноманітні підствольні гранатомети, як-от радянський ГП-30 або американський М203.

Ручний міномет

Історія міномета бере початок у пізньому середньовіччя, коли турецький султан Мехмед Завойовник розстріляв зі своїх величезних мортир стіни Белграда в 1456 році.

Головна перевага мортири — траєкторія польоту снаряда. При пострілі снаряд вилітає під великим кутом щодо землі, після чого падає на позиції противника згори вниз, оминаючи земляні вали або інші захисні споруди. Мортири мають значно меншу дальність стрільби, ніж звичайні гармати, але саме траєкторія польоту снаряда робить їх незамінними на полі бою, особливо в умовах окопної війни, коли снаряд можна запустити прямісінько в траншею противника. Фактично, міномет і мортира (англійською обидва називаються mortar) — одне й те саме.

З розвитком технологій мортири ставали компактнішими, зрештою набувши розмірів індивідуального озброєння. На певний час вони зникли з поля бою, зокрема міномети майже не використовувалися в XVII-XVIII століттях, але з появою окопної війни знову повернулись і набули широкого застосування.

Сьогодні одним із найбільш ефективних мінометів є 60-мм М224 американського виробництва. Міномет цієї моделі був помічений і в українському війську. Це легка, компактна та смертоносна зброя. Міномет вагою трохи більше ніж 20 кг здатний атакувати противника на відстані до 3,5 км, чого цілком достатньо для сучасних траншейних битв. Існують міномети значно більших калібрів, але нас цікавить саме такий: компактний, доступний для оперування одним або двома солдатами. Прообраз такого міномета, схожого на сучасні, з’явився саме під час Першої світової війни.

У 1915 році англієць Вілфред Стокс, інженер за освітою, вивчав німецький досвід застосування мінометів типу Minenwerfer, прагнучи створити власний міномет, легший і мобільніший. Йому вдалося зробити дійсно геніальний винахід — 81-мм міномет Стокса. Геніальність винаходу Стокса вимірюється довголіттям його конструкції — сто років по тому вид і принцип дії міномета майже не змінилися. Не дарма кажуть: якщо працює добре, то не потрібно втручатися.

Впровадженню нового міномета дещо заважав той факт, що для нього спочатку довелося розробити новий тип боєприпасів. Але вже наприкінці 1915 року перші міномети Стокса потрапили у війська. Принцип дії цієї зброї дуже простий. Снаряд опускається в гладкоствольну трубу, в основі якої знаходиться бойок. Капсуль б’ється об цей бойок, внаслідок чого запалюється заряд, який виштовхує міну у зворотному напрямку, вона вилітає з труби та летить по високій траєкторії в бік противника. Надзвичайно просто та нічого зайвого.

Єдиним недоліком конструкції міномета Стокса була сильна віддача. Сучасні легкі міномети такої вади вже не мають. Але загалом для траншей Першої світової війни це була дуже вдала зброя. Дальність польоту снаряда складала приблизно 700-800 м. Важив міномет багатенько, майже 50 кг, але це вже було краще, ніж німецький Minenwerfer, маса якого переважала втричі. З цим мінометом англійські, а згодом і американські війська могли закидувати німців снарядами зі швидкістю 25 пострілів на хвилину.

До кінця Першої світової війни було виготовлено понад 11 000 мінометів Стокса. Вони залишалися на озброєнні до Другої світової війни та брали участь чи не в усіх збройних конфліктах міжвоєнного періоду, зокрема масово застосовувалися під час громадянської війни в Іспанії. До сьогодні легкі міномети залишаються невіддільною складовою озброєння піхотних частин усіх армій світу, зокрема й української.

Дрон-камікадзе

Дрони (безпілотні літальні апарати) — це те, без чого неможливо уявити російсько-українську війну та, дуже ймовірно, усі майбутні війни. Важливість дронів на фронті нікому не треба пояснювати, як і розповідати, що вони таке і для чого потрібні.

Сьогодні найбільш медійним словом є FPV — безпілотник-камікадзе з камерою керування від першої особи. Цей маленький літачок розміром із крука та вартістю в кількасот доларів дає простому піхотинцю здатність знищити ворожу техніку вартістю в мільйони. Подекуди майстерність пілотів вражає. У мережі є багато відео, на яких дрони буквально кружляють поміж дерев, у приміщеннях або безпосередньо в окопах, вишукуючи своїх жертв. Сьогодні FPV-дрон можна вважати винаходом уже нашої окопної війни про яку, можливо, за сто років також напишуть схожу статтю. Але, звичайно, дрони не винайшли вчора. Виявляється, перші безпілотні літаки у військових цілях застосовувалися значно раніше, зокрема під час Першої світової війни.

Піонерами в розробці безпілотних літаків на початку XX століття були американці. Відразу декілька винахідників у США намагалися поєднати нові на той час винаходи, як-от гіростабілізатор і радіокерування, для створення безпілотного літака.

Цікавим проєктом був створений у 1917 році Kettering Bug або повітряна торпеда Кеттерінга, названа на честь свого винахідника Чарльза Кеттерінга. Літачок був створений на замовлення армії США саме як одноразовий літак-бомба або торпеда. Ми звернули на нього увагу серед інших проєктів зокрема через те, що він був простим і дешевим, як сучасні FPV-дрони.

Повітряна торпеда Кеттерінга являла собою невеличкий дерев’яний біплан із картонними крилами. Важила машина 240 кг і мала розмах крил 4,5 м. За силову установку слугував двотактовий двигун Ford DePalma потужністю 40 к.с.

У повітря безпілотний апарат підіймався за допомогою візка на рейках. Крейсерська швидкість польоту складала 80 км/год, дальність — до 120 км. Літачок обладнувався гіроскопом, барометричним висотоміром і системою механічного відключення двигуна, яка спрацьовувала, коли двигун набирав задану кількість обертів. Цю кількість оператори визначали заздалегідь з урахуванням дальності й траєкторії польоту, а також напрямку та швидкості вітру на шляху до цілі. Коли лічильник набирав задану кількість обертів, двигун вимикався й витягував болти, якими крила кріпилися до фюзеляжу. Крила відвалювались, а фюзеляж із 82-ма кілограмами вибухівки падав на землю по балістичній траєкторії. Коштував один такий літачок близько 900 доларів за цінами 1917 року (близько 20 000 доларів сьогодні).

Випробування розпочалися в 1918 році, а перший політ відбувся вже наприкінці війни. Вони не були надто вдалими: лише 7 із 24 спроб закінчилися відносно непогано. Але працювати було реально, військові дуже хотіли отримати такий літачок для війни проти німців. Виглядало це дійсно цікаво: рій дешевих чи то бомб, чи то снарядів із крилами пролітав у тил німецьких позицій, порушував логістику, руйнував забезпечення або військову інфраструктуру та просто наводив паніку. Фінансування на подальші випробовування отримали без проблем, але невдовзі закінчилася війна, тому на деякий час розробка безпілотних літаючих систем залишилася без уваги.

Літак Кеттерінга можна назвати прообразом одразу трьох сучасних видів озброєння: крилатої ракети, керованої бомби та безпілотника-камікадзе. Без жодного з них неможливо уявити сучасну війну.

Танк

Ось уже понад сто років жодна велика фронтальна війна не обходиться без танків. Здається, за час свого існування танки досягли вершини еволюції. Сьогодні це універсальна броньована машина, здатна виконувати різні завдання на полі бою. Танк потрібен як у наступі, так і в обороні. Прикладом добре захищеного танка з потужною гарматою є британський Challenger 2. Ця монструозна машина неодноразово довела свою важливість на полі бою, зокрема й на фронтах російсько-української війни.

Попри те, що перший у світі танк винайшли англійці, їх складно назвати лідерами в цій галузі. У першій половині XX століття головною танкобудівною країною була Франція. Першу позицію на багато років їй забезпечив Renault FT-17 — перший у світі танк із баштою повного обертання. Загалом конструкція та компонування танка, виконані компанією Renault, залишаються незмінними й досі.

Англійці планували проривати траншеї противника за допомогою сухопутних кораблів — важких машин, здатних витримати кулеметний шквал і уламки артилерійських снарядів. Їхній задум був цікавим, але майже відразу з’явилися проблеми. Англійський танк виявився важким і незграбним. Він постійно застрягав у вирвах від снарядів, а після прориву траншейних ліній мав обмежений вплив на поле бою. Французи пішли далі. Вони вирішили зробити танк не на основі корабля, що було традиційно для англійців. У їхньому втіленні танк став «кавалерією», здатною як до фронтальних проривів, так і до маневреної війни.

Renault FT-17 був третім танком, розробленим Францією. Попередні два були важкими та схожими за задумом на англійські. Проєктуванням машини займався особисто Луї Рено та Рудольф Ернст-Мецмаєр, провідний проєктувальник компанії. Їм довелося багато сперечатися з військовими, щоби довести перспективність своїх ідей, але зрештою їм це вдалося.

Машина стала проривом у танкобудуванні та праотцем усіх сучасних танків. Renault FT-17 — надзвичайно комерційно успішний проєкт, на основі якого зародилося танкобудування в таких країнах, як США, Італія, Швеція, Японія, Німеччина та СРСР. Згодом Англія також відмовилася від концепції наземного дредноута, але впертим остров’янам на це знадобилося багато часу.

FT-17 прослужив доволі довго, аж до кінця Другої світової війни. Сьогодні багато говорять про те, що танк застарів. Буцімто зараз є дрони, які здатні легко знищити танк і коштують в десятки, а то й у сотні разів менше. Але подібні розмови почали вестись одразу після появи керованих протитанкових ракет ще в 70-х роках. Як бачимо, танк нікуди не подівся і не подінеться. Принаймні поки що для цього недостатньо передумов.

Бомбардувальник

Людство завжди хотіло літати. Зі стародавніх часів це бажання передавалося у різноманітних міфах і легендах. Але вдалося здійснити цю мрію лише нещодавно.

Перший політ на літаку з двигуном здійснили американці брати Орвілл і Вілбер Райт в 1903 році. Чи не перше, що зробили люди з такою давньою та красивою мрією, це навчилися за допомогою літаків убивати одне одного. Вогнева міць сучасної тактичної авіації дійсно вражає. Літаки на кшталт F-16 здатні доставити до цілі близько тонни бомбового навантаження, залишаючись у відносній безпеці. Наприклад, легкі керовані бомби GBU-39, яких F-16 може нести до восьми штук, здатні знищити фортифікаційні споруди набагато швидше й ефективніше, ніж традиційна артилерія. І це при тому, що F-16 не є бомбардувальником по профілю — це легкий і маневровий винищувач, який може виконувати різні задачі. Саме на них багато надій покладає українська армія, адже вони можуть стати одним із факторів перелому у війні на користь України.

Звичайно, як ви вже здогадалися, бомбардувальники винайшли під час Першої світової війни. Перші пілоти займалися здебільшого розвідкою. Дуже скоро повітряні розвідники з ворожих армій почали зустрічатися в небі. Спочатку бої між літаками були досить кумедними, пілоти намагалися вбити один одного з особистої зброї, як-от револьверів. Але трохи згодом на літаки поставили кулемети. Ще зовсім трохи часу знадобилося, щоби додуматися брати з собою гранати для скидання на ворога внизу.

Особливої актуальності це набуло під час Першої світової війни, коли стало зрозуміло, що зверху досить зручно закидати вибухівку в окопи противника. Пілоти почали брати з собою невеличкі бомби та скидати їх руками, цілячись «на око». Спеціалізовані бомбардувальники в арміях західних держав почали з’являтися після 1916 року, та всі вони були схожі на перший серійний бомбардувальник у світі під назвою «Ілля Муромець».

«Ілля Муромець» — це загальна назва кількох видів бомбардувальників, створених між 1913 та 1918 роками одним із найвидатніших авіаторів в історії Ігорем Сікорським. Літак дійсно був проривним на свій час. Поки решта пілотів світу скидала невеличкі бомби руками з літаків, що ледь тримаються в повітрі, Сікорський створив машину з шістьма членами екіпажу, здатну нести від 350 до 500 кг бомбового навантаження та відбиватися від інших літаків за допомогою кулеметів.

«Ілля Муромець» був значно більшим за F-16. Довжина літака першої серії складала 19 м, а розмах крил — майже 31 м. Він міг триматися в повітрі до п’яти годин і мав максимальну швидкість 105 км/год. «Муромці» діяли в складі першого у світі тактичного з’єднання важких бомбардувальників. Пік їхньої активності прийшовся на 1916 рік. Усього було збудовано 80 літаків «Ілля Муромець» різних модифікацій.

Ці літаки, як і вся авіація загалом, не мали вирішального впливу на бойові дії Першої світової війни, але сьогодні авіація невіддільна частина будь-якої війни. Особливо яскраво це видно нам нині, коли українській армії важко дається домінування російських бомбардувальників на фронті.

Бонус

Разом із винаходом нових знарядь для вбивства, Перша світова війна ненадовго повернула старі та, здавалося, забуті види озброєння. Наприклад, середньовічні арбалети, які в дещо модифікованому та збільшеному вигляді мали на озброєнні французькі солдати. Пристрій під назвою Sauterelle метав ручну гранату на відстань до 140 м.

Подібним до нього був англійський механізм, схожий на величезну рогатку. Цей вид окопної зброї називався катапультою Лінча на честь її винахідника. Він мав трохи більшу дальність метання гранати, а саме до 180 м. Німці також мали схожий спосіб постачання гранат до окопів противника під назвою Wurfmaschine. Усі ці божевільні речі слугували лише одній меті – направити в супротивника смертоносні снаряди будь-яким способом.

Післямова

Зазначені види озброєнь – це неповний перелік того, що дала військовій науці Перша світова війна. Самохідні артилерійські установки, різноманітна хімічна зброя, металеві каски та бронежилети, радіозв’язок, підводні човни, вогнемети тощо — усе це існує й досі. Як і окопи. Очевидним висновком має бути те, що всі ці розумні, дотепні та геніальні винаходи не змогли дати вирішальної переваги в позиційній війні. Коли на полі бою з’явився танк, то відповіддю на нього стала протитанкова артилерія. Газові атаки звів нанівець розвиток протигазів. Літаки почали падати від вогню зенітних гармат. Технічна перевага нових видів озброєння була доволі короткочасною, поки інша сторона не винаходила свій аналог нової зброї. І знову все піде спочатку. Зрештою, у Першій світовій війні перемогла та промисловість, яка була здатна виготовити більше зброї та снарядів, ніж у противника. Тому коли українські бійці вперше застосували FPV-дрони, стало зрозуміло, що питання не в тому, чи з’являться вони в росіян, а в тому, хто більше зможе їх виробити. Також не в останню чергу питання нової зброї залежить від консервативності військових. Чи не кожна зброя в нашому рейтингу довела свою ефективність, але щоразу винахідникам доводилося стикатися з проблемою прийняття нового, що беззаперечно існує в переважно консервативному середовищі військових.

Ще одним, вирішальним висновком цього матеріалу є припущення, що російсько-українська війна ще принесе чимало нових засобів убивства людей. Залишається сподіватися, що Україна буде саме тією стороною, де все нове й ефективне буде з’являтися та впроваджуватися швидше та в більших кількостях, ніж у рф.