Президентські вибори в Тайвані та їхній вплив на Україну
Вступ
За результатами громадянської війни в Китаї в 1949 році Тайвань опинився під владою китайських націоналістів, а материкову частину (КНР) підкорила комуністична партія на чолі з Мао Цзедуном.
Нині Тайвань відіграє ключову роль у міжнародній економіці, зокрема як провідний виробник напівпровідників та електроніки. Наприклад, усім відомі станції Starlink виробляються у великих кількостях саме на цьому острові. Важливо також зазначити, що Китайська Республіка — демократична країна з президентсько-парламентською формою правління, тобто президент має сильні позиції в уряді та є основною фігурою, яка представляє Тайвань на міжнародній арені.
Деякі кандидати на президентських виборах, які відбудуться 13 січня 2024 року, після отримання влади можуть змінити вектор зовнішньої політики Тайбея в сторону материкового Китаю, що своєю чергою поставить під загрозу не лише безпеку в регіоні, але й наших стратегічних партнерів.
Історія
Як відбувалися вибори, коли Тайбей де-юре не визнавав КНР, а його території та виборців на них вважав своїми? А ніяк, вибори скасували. У період з 1949 по 1991 роки загальні вибори на острові обмежувалися під гаслом стримування комуністів — це називалося «Тимчасове положення періоду національної мобілізації для придушення комуністичної загрози». Крім того, не діяла Конституція, а склад парламенту не змінювався впродовж десятиліть. У країні з однопартійною системою на чолі з Гомінданом і військовим режимом вважали, що Тайвань незабаром захопить материковий Китай, однак ці сподівання не виправдалися. Ситуація стала до того абсурдною, що в 1969–1989 роках проводилися довибори, щоби заповнити місця в парламенті Юань, які звільнялися через смерть старих парламентарів. Сьогодні тодішній найвищий законодавчий орган називають Non-reelection Congress.
Зрозумівши свою помилку, тайванське керівництво на чолі з Лі Денхуеєм розпочало демократичні реформи, зокрема, в 1989 році був прийнятий Закон про Громадські Організації (Civic Organization Law 1989), який легалізував інші політичні партії. Хоча саме Лі впровадив принципи демократії на Тайвані, цей рух започаткував Цзян Цзін-го (під час навчання в Москві отримав слов’янізоване ім’я Єлизаров Микола Володимирович), який скасував воєнний стан у 1987 році. Після його смерті в 1988 році, «естафету» президентства прийняв Лі. Уже в 1996 році відбулися перші прямі вибори президента, на яких перемогу здобув Лі Денхуей, а з 2012 року вибори президента та складу найвищого законодавчого органу Юань були об’єднані й відтоді проводяться одночасно — кожні 4 роки в листопаді або січні.
Вибори 2024 року
На Тайвані є три великі партії: Гоміндан (KMT), Демократично-прогресивна партія (DPP) і Народна партія Тайваню (TPP). Саме вони змагатимуться за крісла в Юані, а також висунуть своїх кандидатів на пост президента Китайської Республіки. Не варто також забувати про незалежних кандидатів. Отже, у президентських перегонах візьмуть участь:
- КМТ — Хоу Юй
- DPP — Лай Чінг
- TPP — Ко Вень
- Незалежний — Террі Гоу (зрештою зняв свою кандидатуру)
Головними політичними питаннями ще з 1949 року залишаються незалежність Тайваню та політика щодо КНР. Наріжним каменем є так званий Консенсус 1992 року, коли представники «двох Китаїв» домовилися про визнання двома сторонами єднання Китаю (КР та КНР — не окремі держави), але кожна сторона сама вирішує, під чиєю владою існує це «єднання», тож це не проблема для проведення діалогу. Простими словами, це запасна платформа для неофіційних комунікацій, які потрібні приблизно так само, як комунікації в ООН. Кожен кандидат на посаду президента мав визначитись, у якому векторі проходитиме його виборча кампанія: продовжити вважати Тайвань «справжнім» Китаєм із претензіями на материкову територію; визнати Тайвань суверенною державою, але при цьому відмовитися від претензій; або ж стати частиною КНР під лозунгом «одна держава, дві системи», подібно до Гонконгу.
Кандидат від Гоміндану, Хоу Юй, приймає Консенсус 1992 року та виступає проти як офіційної незалежності Тайваню, так і концепції «одна країна, дві системи». Під час передвиборчої гонки Хоу написав для Foreign Affairs статтю, у якій звинуватив DPP у відсутності комунікації з материком, що могло призвести до потенційного конфлікту. У статті він пропонує політику «трьох D»: deterrence, dialogue, de-escalation (стримування, діалог, деескалація). Також цікавою є його пропозиція створити спільну економічну зону на тайванському острові Цзіньмень неподалік від узбережжя комуністичного Китаю.
Кандидат від демократів Лай Чінг називав себе прихильником незалежності Тайваню, але пізніше змінив свою позицію. При цьому він не визнає Консенсус. Важливим програмним пунктом політики Лая є намір зробити Тайвань безядерною державою, що в умовах дефіциту енергоносіїв на острові може призвести до негативних результатів і послабить Тайбей приблизно так само, як «Північні потоки» послабили ФРН.
Представник TPP Ко Вень пропонує подібну концепцію, як у Хоу, вважаючи, що відсутність зв’язків із КНР може призвести до війни в Тайванській протоці. Його партія «народників», заснована у 2019 році як альтернатива Гоміндану та демократам, проголошує ідеологічну лінію, яка є менш жорсткою, ніж у KMT. Крім того, Ко — колишній мер столиці Тайваню. Він поглиблював співробітництво з Шанхаєм і називав Тайвань та материковий Китай «однією родиною».
Варто ще згадати Террі Гоу — незалежного кандидата, який зняв свою кандидатуру з виборів. Він — засновник Foxconn, одного з найбільших виробників електроніки у світі. Кількість співробітників компанії сягає понад півмільйона. Террі Гоу, подібно до Хоу та Ко, закликав до деескалації китайсько-американської напруженості.
Настрої виборців
Фактично, ми маємо одного протайванського кандидата Лая, а також двох кандидатів, Хоу та Ко, які не бажають бачити Тайвань частиною Китаю, але готові з ним домовлятися. За даними The Economist, станом на 2 січня 2024 року найбільшою підтримкою користується саме Лай (36%). За ним іде Хоу Юй (31%), на третьому місці — Ко Вень (24%). Щодо настроїв населення, то найбільша частка опитуваних (44,3%) бажають зберегти наявний статус-кво, тобто залишити Тайвань у тому стані, у якому він існує вже десятиліттями, нічого не змінюючи.
Особливістю політики на острові є велика кількість різних опитувань із різними показниками популярності кандидатів, які до того ж доволі мінливі. Так, Хоу на початку передвиборчої гонки поступався Террі Гоу, а зараз майже зрівнявся з Лаєм. Тому спрогнозувати, хто стане наступним президентом Тайваню, вкрай складно.
Висновки для України
Оскільки теперішня пані президент Тайваню Цай Інвень представляє партію кандидата Лая, то за його перемоги DPP, яка керує країною з 2016 року, залишиться при владі ще на 4 роки. Лай Чінг є найбільш антипекінським кандидатом, і якщо він почне радикалізувати свою політику щодо КНР і спробує проголосити незалежність Тайваню, це цілком може призвести до воєнного конфлікту, що зруйнує систему безпеки в Східній Азії та стане справжнім викликом для військового альянсу Японії та США. Американці вже зараз розриваються між російсько-українською війною, мексиканським кордоном та Ізраїлем, а також можливим конфліктом між Північною та Південною Кореєю. Війна в Тайванській протоці матиме катастрофічні наслідки для зовнішньої політики США, а заодно поставить під питання майбутнє України. Але такий сценарій є малоймовірним, бо він багато в чому залежить від розвитку ситуації в Україні й Ізраїлі.
Що ж до двох інших кандидатів, то вони можуть дотримуватися статусу-кво без змін або з незначними рухами в китайському або американському напрямку. Якщо Пекін тиснутиме, Хоу або Ко можуть змінити вектор із нейтрального на зближення з КНР. Проте такі зміни, найімовірніше, відбудуться тільки в економічній площині, наприклад, у вигляді співпраці між містами або створення економічної зони на острові Цзіньмень. Ось так два колишні лікарі та поліцейський, а також 23,5 млн жителів Тайваню вирішуватимуть долю не лише свого невеликого острова, але й усього регіону, світу та глобальної економіки.
Обговорення –