Протитанкові мінометні міни: Merlin, STRIX і Bussard

При словосполученні «протитанкова зброя» насамперед згадують гранатомети на кшталт американського M1 Bazooka чи радянського РПГ-7, а також різноманітні ПТРК — від першого радянського 9К11 «Малютка» до американської легенди FGM-148 Javelin. Дехто пригадає різного роду протитанкові гармати, міни або гранати. Однак дуже мало хто згадає протитанкові мінометні міни.

Що дивно, адже міномети — це той вид важкого озброєння, що разом із кулеметами завжди є під рукою в піхоти. З часів виникнення міномета в Першій світовій війні він незмінно використовувався піхотинцями в усіх конфліктах — від світових воєн до партизанських сутичок. Ви запитаєте: «Невже ніхто навіть не намагався створити новий клас протитанкового озброєння на базі міномета?». І відповідь буде така: намагалися. Ба більше, таки створили, і навіть не один, а цілих три проєкти протитанкових мінометних снарядів були втілені в «металі» й могли використовуватися за призначенням, але не отримали широкого використання. Розгляньмо історію цих проєктів детальніше.

Проєкти Merlin, STRIX і Bussard, так само як EFOG-M і Polyphem, стосувалися зброї, яку почали розробляти у вісімдесятих роках, однак вийшли на фінішну пряму тільки наприкінці Холодної війни, коли не стало головного ворога, а заодно грошей на їх завершення.

Кожен із них ґрунтувався на фундаментальному припущенні, що бронетанкові сили Варшавського договору будуть чисельно значно переважати сили НАТО, а тому потрібен засіб для зрівняння шансів. Також вважалося, що розробники танків продовжуватимуть укріпляти захист машини спереду, а не згори. Міномети калібрів 81 мм (Merlin) і 120 мм (STRIX і Bussard) розроблялися як системи, здатні вражати верхню частину бронетіхніки з-за меж прямої видимості (Non-Line of Sight (NLOS)).

Merlin (81 мм)

Проєкт Merlin було започатковано як приватну ініціативу компанії British Aerospace plc (BAe) ще в 1981 році, проте офіційно початком досліджень вважається 1983 рік, коли Міністерство оборони Великої Британії виділило на них 11 млн фунтів стерлінгів.

Стрільби інертними снарядами по нерухомих і рухомих цілях розпочалися в 1989 році. Усього було виготовлено та протестовано 158 снарядів. Ці тести підтвердили, що Merlin є працездатною системою з ефективністю понад 90% за будь-якої погоди та часу доби на максимальній відстані 4200 м.

Merlin — це керований мінометний снаряд калібру 81 мм та вагою 6,5 кг, яким можна було стріляти з актуального на той час міномета L16. Після запуску снаряд летів за нормальною балістичною траєкторією, а при досягненні найвищої точки система наведення починала шукати цілі в зоні розміром 300*300 м за допомогою радара міліметрових хвиль. Відразу після цього шість стабілізаторів і чотири направляючих розгорталися для формування подальшої траєкторії в 60° і остаточного наведення на ціль, зокрема й рухому.

Якщо рухомих цілей не було виявлено, система наведення шукала нерухомі. Попри успіх випробувань і вартість, співставну з ПТРК Milan, ніяких подальших вимог або повноцінних замовлень від армії не надійшло. Зрештою Merlin так і не був прийнятий на озброєння.

Bussard (120 мм)

Наприкінці 1975 року компанія Diehl розпочала розробку керованого мінометного снаряда Bussard («Канюк»). Хоча загальна концепція була подібна до Merlin, за основу він використовував більший, 120-міліметровий міномет.

Bussard також відрізнявся від Merlin технологією наведення. Замість частково автономної послідовності бойових дій («вистрілив і забув»), яка використовувалася в проєкті Merlin, Bussard використовував головку ГСН із лазером для ручного наведення на ціль. Цілевказання могли здійснювати як наземні системи, так і повітряні.

Diehl також запропонувала кілька альтернативних варіантів наведення. У 1983 році тестування підтвердило точність системи, але вона так і не стала на озброєння. Пізніше в 1999 році Bussard обрали як один із боєприпасів для проєкту армії США з точного керованого мінометного боєприпасу (PGMM). Проєкт дослідження спирався на російський досвід у Чечні та передбачав, що один високоточний мінометний снаряд може вразити невелику захищену ціль набагато точніше порівняно із сотнями некерованих бомб. Корпус Bussard був модифікований відповідно до вимог американського проєкту, але врешті-решт цей тип снаряда не був обраний.

STRIX (120 мм)

Pansarsprängvinggranat m/94 STRIX («Сич») — останній із трійці та єдиний, який був прийнятий на озброєння та навіть послужив деякий час. Як і Bussard, він використовував 120-міліметровий міномет, але замість лазера мав інфрачервону головку самонаведення з пасивним зображенням для наведення на цілі з високою температурою, наприклад, двигуни машин.

FFV Ordnance і Saab Missile Systems розпочали розробку STRIX у 1983 році. Перший запуск відбувся в 1988 році, а на озброєння надійшов у 1994 році. Остаточна розробка була профінансована Управлінням оборонного матеріального забезпечення Швеції на 300 млн шведських крон. Нормальна робоча дальність складала 4,5 км, але з використанням комплекту додаткового маршового двигуна вона збільшувалася до 7,5 км, що майже вдвічі перевищувало ефективну дальність Merlin. Щоправда, STRIX мав меншу площу захоплення цілі (150 м²).

Резюме

Merlin, безумовно, був амбітнішим проєктом, ніж STRIX чи Bussard. Менший калібр означав, що всі системи навігації потрібно втиснути в значно менший корпус, але водночас його вирізняла автономність системи наведення. Як і Brimstone, Merlin використовував радар міліметрового діапазону та систему розпізнавання цілей. Автоматична система наведення снаряда після його запуску в target box робила все інше сама, тоді як розрахунок міномета міг покинути свою вогневу позицію ще до ураження цілі.

Використання радара робило Merlin значно надійнішим проти засобів протидії. STRIX також був автономним, але використовував пасивну ІЧ систему наведення. Сучасні системи, призначені для приховування теплового сліду цілей, могли ускладнити ІЧ-наведення. На відміну від STRIX, Bussard використовував зовнішню підсвітку лазером для наведення на ціль, що також в сучасних умовах розвитку систем протидії лазерному опромінюванню могло ускладнити наведення на ціль, а головне, потребувало наявності оператора для скерування лазера.

Отже, з усіх трьох проєктів Merlin був не лише найскладнішим із технічної точки зору, але й міг бути найдовговічнішим проти сучасних систем протидії, якби надійшов на озброєння.

А яка ситуація сьогодні? Чи можна взяти трирежимну ГСН Brimstone і прикріпити її до передньої частини 81-мм або 120-мм мінометної бомби? Brimstone має діаметр 180 мм, тому без дорогих інженерних робіт це здається малоймовірним. І чому б просто не використати Brimstone? Головна перевага такої зброї, як Merlin, полягає в тому, що вона перебувала б у мінометному взводі піхотного батальйону під безпосереднім контролем командира батальйону. Станом на сьогодні жоден британський піхотний батальйон не має органічної автономної високоточної зброї NLOS, лише звичайні міномети та радіозв’язок.

А як ви вважаєте, чи став би Merlin гарним доповненням до FGM-148 Javelin?

Якщо вам сподобалася стаття і ви хочете дізнатися більше про славетну історію та сучасний стан британської армії, рекомендую доєднатися до мого каналу в Телеграм British Armed Forces. God Save the King!