«Революція», що не відбулася

Вісім років тому, в ніч на 12 квітня, російські загони банди Стрєлкова-Гіркіна,  перейшовши державний кордон України, дісталися до невеликого мирного міста Слов'янськ на півночі Донецької області. До середини дня низка адміністративних будівель була захоплена озброєними людьми, а над міською адміністрацією, будинком СБУ та управлінням тоді ще міліції раптово замайорів «триколор». Наступної доби керівництвом України буде оголошено проведення антитерористичної операції, яка спочатку затягнеться на довгий час, а потім і зовсім переросте в повномасштабну війну, яка стане найбільшим військовим конфліктом на території Європи з часів Другої світової.

Чому саме Слов'янськ?

Увагу привертає факт вибору злочинцями стартової локації: непримітне невелике місто; шосте за населенням в області; не має відомих стратегічних підприємств; не дуже цікаве як з економічної, так і з військової точки зору. Вочевидь, план захоплення Слов'янська, а після й низки інших сусідніх міст було розроблено і узгоджено у вищих політичних колах Кремля, а отже випадковостей у ньому нема.

Спробуємо розглянути одну з можливих причин, чому саме тут опинився відставний полковник ФСБ тоді, у квітні 2014 року.

Юзівська газоносна ділянка

За два роки до вищезгаданих подій, 23 лютого 2012 року, ще за каденції всім відомого «легітимного» резидента Ростовської області, урядом України було оголошено тендер щодо розподілу вуглеводнів на двох газоносних ділянках - Олеській та Юзівській.

Перша розташована у Львівській області, з запасами на думку експертів від 0,8 до 2,5 трлн м³ газу, Юзівська –  трохи більша, знаходиться на стику Харківської і Донецької областей, та має мінімальний газоносний ресурс від 2 трлн м³. В межах обох ділянок – прогнозуються значні ресурси природного та «нетрадиційного» газу, переважно сланцевих порід, що обумовлює як технологічні обмеження розробки ділянок, так і певні екологічні нюанси.

Запросивши на конкурс відомі світові компанії, зокрема ТНК-ВР, Shell, та Exxon Mobil, перше питання легко вирішувалось. Щодо екології: для небагатої країни, де основний економічний регіон настільки щільно складається з «брудних» виробництв (шахт, копанок, коксохімічних фабрик та гірничо-збагачувальних комбінатів) потенційні екологічні проблеми не розглядалися як скільки-небудь суттєві. Державі потрібен газ, щорічний обсяг його закупівлі становить не менше 50 млрд м³ згідно контракту з російським «Газпромом», що приблизно збігається з об’ємами споживання. Дві ділянки в перспективі дадуть 20 млрд м³ на рік, майже половину потрібного обсягу і (це ще за самим песимістичним сценарієм!). Невже «газовим війнам», які загострювалися впродовж всієї пострадянської історії співіснування двох держав, нарешті  буде покладено край?

Вже на початку травня того ж 2012 року було визначено переможців для обох ділянок, для Юзівської це був Shell, велика транснаціональна корпорація з більш ніж сторічною історією. Запуск промислового видобутку планувався на 2018-2019 роки, а перші роботи вже на початок 2013. Як можна зрозуміти станом на сьогодні, усім цим планам не судилося збутися.

Роль Юзівської газоносної ділянки у планах РФ на Україну

Попри всі бюрократичні та корупційні негаразди, що завжди були властиві нашим владним інституціям протягом незалежної історії, на важелі ситуації куди більше вплинув найбільший та вельми підступний гравець на європейському ринку вуглеводнів. Російська влада завжди асоціювала газову «трубу» не тільки з припливом великих та легких грошей, але й з можливістю постійного впливу на своїх «партнерів». Втрата кількох мільярдів доларів не стала б суттєвою проблемою, а ось перспектива втрати впливу, можливості керувати політикою сусідньої держави за допомогою вентиля турбувала її куди більше. «Сланцева революція» викликала в кремлівських колах неабияке занепокоєння.  Ще у квітні 2010 року міністр природних ресурсів Росії Трутнєв визнає, що зростання видобутку сланцевого газу є проблемою для «Газпрому» та Російської Федерації. В жовтні 2012 при обговоренні Доктрини енергетичної безпеки країни президент Путін вже особисто звертає увагу на неприємні для РФ тенденції в галузі, використовує те саме словосполучення – «сланцева революція» та закликає прийняти необхідні заходи. І ці заходи будуть прийняті.

16 січня 2013 року Донецька обласна рада прийме рішення "Про погодження проєкту угоди про розподіл вуглеводнів" чим фактично надасть згоду місцевих громад на розробку Юзівської газоносної ділянки. А вже 24 лютого у Слов’янську, на площі Жовтневої революції, нині Соборному майдані проходить добре організований мітинг противників добування сланцевого газу. Будуть виступати місцеві депутати, зокрема Олег Зонтов, який вже після Революції гідності буде виконувати обов`язки мера міста, секретар місцевого осередку КПУ Вадим Комляков, народний депутат від цієї ж партії Володимир Бідьовка – в майбутньому очільник народної ради так званої «ДНР». Ціль – домогтися того, щоб рішення про видобуток сланцевого газу вирішувалось виключно на місцевих «референдумах».

Зараз вже точно можна сказати, що це були перші точкові «заходи» збоку ворога. Спочатку в достатньо м’якій манері – слово «референдум» у тій формі ще не мало значення повної нісенітниці та ганьби. Далі підуть суди, постійні атаки на проєкт збоку екологів, депутатів та активістів різного рівня, але потрібні процедури будуть потроху йти: державна служба геології встигне надати свій дозвіл на користування надрами, а Shell підпише угоду про розподіл вуглеводнів, що видобуватимуться в межах Юзівської ділянки, розпочне операційну діяльність із відповідним офісом в м. Слов’янськ та встигне витрати понад 10 млн доларів США (оплата за дозвіл, придбання геологічної інформації, фінансування офісу тощо).

Кінець проєкту розробки Юзівської та Олеської ділянок

Революція гідності та загальні політичні події листопада-березня 2013-2014 років докорінно змінять економічний ландшафт в Україні на багато років вперед. Ми можемо тільки здогадуватися, чи вижив би проєкт розробки «рятівної» для країни ділянки в умовах політичної нестабільності. Ворог вирішив діяти на випередження. 12 квітня 2014 року російські загони банди Стрєлкова-Гіркіна перетнули державний кордон та захопили низку адміністративних будівель Слов'янська. Міста, яке вже точно мало стратегічне значення для російського «газового монстра». План «максимум» - анексія додаткових територій, план «мінімум» - закриття питання «сланцевої загрози» на багато років вперед.

Попри швидке звільнення міста від російського бруду ще влітку 2014, видобуток на ділянці так і не почнеться: Shell вийде з договору через рік, а всі спроби керівництва знайти йому адекватну заміну будуть стикатися з економічними та бюрократичними проблемами. Станом на 2022 рік проєкт, який свого часу міг подарувати дуже важливу ресурсну незалежність нашій державі здається зовсім неактуальним. В країні війна, донбаський відтинок є найгарячішим, а іноземних інвесторів найближчим часом ми тут точно не побачимо.

Схожа історія сталася з Олеською ділянкою. Практично одразу після виходу Shell із проєкту по Юзівській ділянці американська компанія Chevron також вийшла із проєкту по Олеській ділянці. Однак, в цей раз ворог не міг використати своїх бойовиків для захоплення адміністративних центрів для відповідного блокування проєкту. Тому, скоріш за все, використав альтернативні методи.

Chevron має величезний проект з видобутку нафти в Казахстані, яка транспортується через Каспійській Трубопровідний Консорціум (КТК). КТК проходить через територію Казахстану та Росії з виходом до нафтоналивних терміналів Чорного моря (район Новоросійська). У КТК входять ряд компаній та країн, зокрема РФ і Казахстан. Доля Chevron у КТК складає 15 %. З 2011 по 2018 здійснювався проект із збільшення потужності КТК (з 28 до 67 млн т нафти в рік), вартість проєкту 5,4 млрд дол. США. Основна частина проєкту стосувалася розширення наземної та морської інфраструктури саме на території РФ і була звершена протягом 2012-2018 років. Контроль за виконанням усіх робіт із розширення КТК здійснювався державними компаніями РФ та Казахстану, як відповідними операторами та власниками трубопроводів на своїй території, а також Chevron. Прямого документального свідоцтва можливого підкупу та шантажу Chevron з боку РФ не має, однак легко уявити який вплив мала РФ на проєкт у 5,4 млрд дол. США, а разом з тим і на Chevron. В результаті Chevron вийшов із «сланцевого» проєкту, не тільки на території України (на якій по суті були військові дії, хоча і достатньо далеко від Олеської ділянки), а також і з відповідних проєктів на території Румунії.

Сьогодні, на жаль, ми на власному досвіді знаємо: за кожною неприкметною подією внутрішньої політики, насправді може стояти багаторічна оперативна розробка ворогів.