«Морський король» під час Фолклендського конфлікту 1982 року

Західні та Східні Фолкленди, Південна Джорджія й інші численні острови меншого розміру утворюють архіпелаг під загальною назвою Фолклендські острови, що знаходиться в Південній Атлантиці на північний схід від мису Горн. Найближчим суходолом до островів є Тьєрра-дель-Фуего (Вогняна Земля), розташована приблизно за 700 км.

Аргентинці завжди вважали Фолклендські острови своєю колонією і навіть мали для них власну назву — Мальвіни. Група островів була колонізована британцями в 1830-х роках, але відтоді аргентинці постійно намагались оскаржити такий стан справ. Утім, дипломатичні спроби повернути їх завжди зазнавали невдачі. Військова хунта, яка правила Аргентиною на початку 1982 року, вирішила розв’язати давню проблему за допомогою сили, і 2 квітня того ж року аргентинські сили спеціального призначення вторглися на Фолклендські острови, а вже наступного дня — у Південну Джорджію. Невеликий британський гарнізон із сотні королівських морських піхотинців не міг протистояти переважаючим силам аргентинців і був вимушений здатися.

Спочатку військове керівництво Сполученого Королівства майже не відреагувало, оскільки ідея вести війну за 12 000 км від основних баз флоту, який переживав часи занепаду, здавалася божевіллям. Слід зауважити, що Королівський флот позбувся свого останнього повноцінного авіаносця в 1978 році, коли HMS Ark Royal було знято з експлуатації. Тому він не зміг би використовувати літаків на кшталт палубного винищувача Phantom FG.1 і палубного штурмовика Buccaneer S.2. Більш серйозною була відсутність будь-якої платформи для системи повітряного раннього попередження про ворожі загрози, яку міг забезпечити Gannet AEW.3.

І все ж британці підійшли до цієї неоголошеної аргентинської війни з винахідливістю, і експедиційні сили в рамках операції Corporate були спішно підготовлені та сформовані навколо двох авіаносців HMS Hermes і HMS Invincible, які могли використовуватися британськими літаками вертикального злету та посадки. HMS Hermes лише в червні 1981 року завершив переобладнання, завдяки якому цей невеликий авіаносець отримав 12-градусний трамплін, що дозволило використовувати його палубу не тільки гелікоптерам, але й палубним винищувачам Sea Harrier FRS.1.

Sea Harrier FRS.1 був єдиним винищувачем, доступним на той момент для авіації флоту. Дві оперативні ескадрильї (NAS) №800 і №801, підсилені екіпажами й літаками навчальної ескадрильї Sea Harrier №899, були взяті на борт двох авіаносців — усього 20 літаків, з яких 12 розмістилися на HMS Hermes (хоча зазвичай це судно перевозило не більше 10). Авіаносці також узяли своїх звичайних «пасажирів» — протичовнові гелікоптери Sea King HAS.5 із 826 і 820 ескадрилей. До речі, в ескадрильї №820 служив принц Ендрю, син Королеви. Кожен авіаносець узяв по дев’ять таких гелікоптерів, а більший HMS Hermes — ще й дев’ять гелікоптерів моделі Sea King HC.4 зі складу ескадрильї №846 (їх мали передати командос Королівської морської піхоти для забезпечення мобільності підрозділу).

Ескадрилья №824 надала в розпорядження експедиційних сил сім Sea King HAS.2A; її було розбито на окремі самостійні ланки. Ланку A відправили на допоміжне судно постачання RFA Olmeda. Основним завданням гелікоптерів цієї ланки була доставка припасів іншим суднам на шляху до Фолклендських островів, а згодом вони навіть отримали протичовнове озброєння. Ланка C в складі трьох Sea King базувалася на борту допоміжного судна RFA Fort Grange, які також використовувалися для забезпечення постачання експедиційних сил. За час конфлікту ескадрилья №824 перевезла понад 2000 тонн запасів. Для самозахисту на всі гелікоптери Sea King було встановлено комплекс радіоелектронної підтримки (ESM) Orange Crop — Racal MIR 2.

6 квітня оперативна група, до складу якої входили два авіаносці (флагманом виступав HMS Hermes), десантний корабель HMS Fearless, 10 есмінців і фрегатів та чотири допоміжних кораблі, вирушила з Портсмута до острова Вознесіння. Загалом вони розподілили між собою 20 винищувачів Sea Harrier і 54 гелікоптери — Sea King, Wessex, Lynx, Scout і Wasp. З 54 гелікоптерів у складі експедиційних сил Sea King налічували 34 машини: 18 Sea King HAS.5, 9 Sea King HC.4 та 7 Sea King HAS.2A. Це був початковий склад британських військово-морських сил, поспішно зібраних для оперативної групи, розподілених між кораблями й відправлених на Фолклендські острови. 12 квітня британський уряд оголосив військову зону відчуження (MEZ) радіусом 320 км, у межах якої будь-який аргентинський корабель або літак вважатиметься законною військовою ціллю. Але до того часу аргентинці вже завершили масштабне повітряне перекидання військ і техніки на Фолклендські острови, використовуючи злітно-посадкову смугу в Порт-Стенлі, яку вони негайно перейменували на Base Aerea Militar (BAM) Malvinas. Гус Грін, розташований на острові Східні Фолкленди, було перейменовано в BAM Condor. Штурмовики Pucara та Aermacchi MB.339 перевели на обидві авіабази, які були достатньо добре захищені зенітною артилерією та зенітно-ракетними комплексами.

Тоді як головними дійовими особами Фолклендського конфлікту з британського боку були Sea Harrier FRS.1, їм протистояли аргентинські Super Etendard, озброєні протикорабельними ракетами Exocet. Фолклендська війна також дала Королівському флоту неоціненний досвід проведення великої гелікоптерної війни. За винятком Sea King HAR.3 (№202 NAS), яка залишилася на острові Вознесенні здебільшого для пошуково-рятувальних завдань, і RAF Chinook (№18 NAS), що базувалися на борту реквізованого контейнеровоза SS Atlantic Conveyor, усі гелікоптери належали до складу Королівського флоту, і провідну роль серед них займали саме «Морські королі».

Першим втраченим гелікоптером став Sea King HC.4 (ZA311) зі складу ескадрильї №846. Це сталося 23 квітня (ще до того, як оперативна група дісталася Фолклендських островів) у районі острова Вознесіння, коли гелікоптер виконував операцію вертикального поповнення припасів для авіаносця HMS Hermes. На жаль, пілот тоді загинув. Слід пам’ятати, що погода в Південній Атлантиці була похмурою з постійною хмарністю, температура могла опускатися майже до нуля.

Першими гелікоптерами, які взяли безпосередню участь в бойових діях, стали Wessex — два Wessex HU.5 із RFA Tidespring і один Wessex HAS.3 з HMS Antrim, які прибули на Фолклендські острови раніше оперативної групи. 21 квітня вони висадили розвідувальну групу SAS на острові Південна Джорджія, а вже 25 квітня британські війська повернули контроль над островом. Того ж дня Wessex HAS.3 із HMS Antrim здійснив скидання глибинних бомб по аргентинському підводному човну Santa Fe. Пізніше під час підйому Santa Fe був спершу торпедований гелікоптером Lynx HAS.2 з HMS Brilliants, а тоді добитий ракетами AS.12, випущеними гелікоптерами Wasp. HAS.1 з кораблів HMS Plymouth і HMS Endurance.

До першочергових завдань із протичовнової боротьби додалися пошуково-рятувальні місії, які мали виконувати гелікоптери Sea King (№820, №826 NAS) спільно із Sea Harrier FRS.1. 12 травня Sea King HAS.5 (ZA132) зі складу ескадрильї №826 впав у море після відмови одного двигуна, а вже 18 травня було втрачено ще один гелікоптер Sea King HAS.2 (XZ573) через збій висотоміра на відстані кількох кілометрів від HMS Hermes. На щастя, екіпажі обох гелікоптерів були врятовані.

1 травня гелікоптер Sea King HAS.5 (XZ577) зі складу ескадрильї №826 встановив рекорд перебування в повітрі 10 годин 20 хвилин із запасним екіпажем на борту та дозаправкою в польоті. Тимчасом Sea Harrier FRS.1 проводили патрулювання повітряного простору довкола оперативної групу та відбивали нальоти літаків A-4 Skyhawk, Super Etendard і IAI Dagger із материкової частини Аргентини.

Як уже зазначалося, транспортування людей, припасів та іншої амуніції з корабля на берег набуло величезного розмаху. Оскільки вторгнення на острови проводилося із залученням лише чотирьох десантних кораблів, це призвело до того, що війська переправлялися виключно на гелікоптерах. Провідну роль в матеріально-технічному забезпеченні виконували гелікоптери Sea King HAS.2A (№824 NAS). «Морські королі» транспортували припаси й обладнання з різних суден до захопленого плацдарму на суші, а також перекидали на берег війська.

Третій підрозділ Sea Harrier (№809 NAS) було переформовано в Йовілтоні (Сомерсет), і тепер він складався з шести літаків. Їх розмістили на реквізованому ерзац-авіаносці SS Atlantic Conveyer, і 18 квітня доставили в зону бойових дій. 34 палубні винищувачі Sea Harrier FRS.1 були єдиним елементом британських сил, який мав засоби для наступу. Оскільки можливостей подальшого формування підкріплень із цих машин не було, використовувалися також Harrier GR.3 Королівських ВПС, що могли злітати з двох трамплінів. Для екіпажів ескадрильї №1 Королівських ВПС з авіабази Віттерінга було проведено екстрений навчальний курс із використання авіаносного трампліна на авіабазі RNAS (Йовілтон), а самі Harrier модернізували кріпильними гаками на опорах коліс і додатковою авіонікою, зокрема інерціальною навігаційною системою, яка дозволяла вирівнюватися з кораблем під час посадки. У ролі штурмовиків-розвідників Harrier GR.3 були оснащені спеціальними адаптерами, що дозволяли використовувати ракети класу «повітря-повітря» AIM-9 Sidewinder. 4 травня перші Harrier GR.3 вилетіли із Сент-Могана до авіабази на острові Вознесіння, де зрештою до них приєдналася решта ескадрильї на борту SS Atlantic Conveyer, який мав доправити їх до оперативної групи поблизу Фолклендських островів.

Оскільки HMS Hermes був найбільшим авіаносцем Королівського флоту, його вважали надто цінним, щоби наражати на ризик повітряних атак ворога біля Фолклендських островів. Тому його Sea Harrier FRS.1 та Harrier GR.3 діяли на межі свого оперативного радіуса, і все ж їм вдалось утримувати ворожу авіацію на достатній відстані від оперативної групи.

2 травня Sea King HC.4 (№846 NAS) здійснив таємну висадку підрозділу SAS на Фолклендських островах, тоді як Sea King HAS.5 (№826 NAS) виявив аргентинський патрульний корабель, який згодом був атакований і пошкоджений ракетами Sea Skua, випущеними гелікоптерами Lynx, що базувалися на HMS Coventry та HMS Glasgow. Уразливість британського флоту через слабку корабельну систему ППО вперше стала очевидною 4 травня, коли два аргентинські винищувачі Super Etendard, не помічені радарами, випустили протикорабельні ракети AM.39 Exocet по британських військових кораблях. Перша ракета влучила в HMS Sheffield і спричинила пожежу, а друга не потрапила в ціль. Пошкоджений HMS Sheffield почали відбуксовувати до безпечного місця, але дорогою він затонув. Цей інцидент призвів до розробки нової модифікації Sea King AEW.2, який, на жаль, з’явився надто пізно, щоб узяти участь у Фолклендській війні.

У цей час повідомлялося, що єдиний аргентинський авіаносець ARA Veinticinco de Mayo повернувся в порт і залишався там на час конфлікту, очевидно, через ризики знаходження у відкритому океані. Утім, його штурмовики A-4 Skyhawk були переведені на материковий аеродром і надалі активно використовувалися проти британського флоту, однак зенітному вогню з кораблів і винищувачам Sea Harrier FRS.1 зазвичай вдавалося тримати їх на відстані. 12 травня один з аргентинських штурмовиків усе ж поцілив бомбою у фрегат HMS Glasgow і вивів його з ладу. Того ж дня Sea King HAS.5 (ZA132) зі складу ескадрильї №826 зазнав поломки двигуна та був покинутий на схід від Фолклендських островів, у восьми кілометрах на південь від HMS Hermes. Через два дні гелікоптери Sea King HC.4 з тієї ж ескадрильї взяли участь в таємній операції, доправивши підрозділи SAS на острів Пебл для рейду на аеродром, внаслідок якого кілька літаків було знищено. Після цієї атаки гелікоптери успішно евакуювали спецпризначенців. 19 травня Harrier GR.3 з ескадрильї №1 Королівських ВПС уперше вступив у бій, виконуючи ударну місію, завданням якої було «розм’якшити» оборону противника в районі Гуз-Бей.

Усі ці операції проводилися в рамках підготовки до висадки на Фолклендські острови і, на жаль, не обійшлися без втрат. Так, 17 травня Sea King HAS.5 (XZ573) з ескадрильї №826 затонув під час роботи із сонаром; аварія сталася через збій висотоміра за 3 км від HMS Hermes. Того ж дня Sea King HC.4 (ZA290) з ескадрильї №846 виконував секретну місію в Пунта-Аренас (Чилі), ціллю якої був склад протикорабельних ракет Exocet неподалік від кордону з Аргентиною. Sea King із командою SAS на борту злетів із HMS Hermes в ніч на 17 травня, але був виявлений аргентинським радаром. Не маючи достатньо пального, щоби повернутися до авіаносця, пілот долетів до материкової частини Чилі та висадив команду SAS, а тоді підпалив свій гелікоптер і здався чилійській владі. 19 травня інший Sea King HC.4 (ZA294NT) із того самого підрозділу також зазнав аварії, ймовірно, через птаха розміром з альбатроса, що потрапив у хвостовий гвинт під час переміщення підрозділу SAS із HMS Hermes на HMS Intrepid. Гелікоптер розбився разом із 21 військовослужбовцем та екіпажем.

Морське вторгнення відбулося 21 травня в районі бухти Сан-Карлос. Йому передувало захоплення плацдарму завдяки перекиданню гелікоптерами британських парашутистів. У день висадки дванадцять Sea King HC.4 перевезли 414 тонн вантажу та 520 солдатів у повному спорядженні. Harrier GR.3 завдали ракетно-бомбових ударів по місцях зосередження противника та знищили кілька ворожих гелікоптерів, які могли перешкодити закріпленню на плацдармі, а Sea Harrier FRS.1 патрулювали зону десантування. Розміщені на материку аргентинські літаки Skyhawk і Dagger під час проведення десантної операції британцями змогли пошкодити британський фрегат HMS Argonaut та есмінець HMS Antrim, втративши лише один свій Dagger. Під час атак наступних днів кілька літаків противника були збиті зусиллями Sea Harrier FRS.1. У день висадки 21 травня британський фрегат HMS Ardent був також кілька разів вражений аргентинськими бомбами, скинутими протягом трьох хвиль авіаційних нальотів аргентинських штурмовиків. Хоча частина бомб не вибухнула, судно отримало критичні пошкодження, загорілося й затонуло наступного дня. Така ж доля чекала HMS Antelope, що затонув, коли сапери намагалися знешкодити одну з нерозірваних бомб, скинутих аргентинськими Skyhawk. Наступні дні пройшли під подальшими аргентинськими атаками для протидії висадці, але ці зусилля виявилися марними, оскільки британці добре закріпилися на плацдармі.

Найбільша одномоментна втрата британських гелікоптерів сталася 25 травня, коли протикорабельна ракета Exocet з аргентинського літака Super Etendard потопила ерзац-авіаносець SS Atlantic Conveyor. Того дня було втрачено три з чотирьох наявних гелікоптерів Chinook, один Lynx і шість Wessex HU.5. Ця втрата додала роботи Sea King HC.4 (№846 NAS). Як було сказано вище, гелікоптери були критично важливими для матеріально-технічного забезпечення британських військ, а втрати створили серйозні транспортні проблеми. 6 травня 1982 року ескадрилью №825 було спішно переформовано, тож вона змогла надати додаткові десять гелікоптерів Sea King HAS.2A. З них зняли все протичовнове обладнання, приготували натомість місця для 16-24 військовослужбовців і почали використовувати для транспортування військ, евакуації поранених та перевезення вантажів. 27 травня реквізований корабель SS Atlantic Causeway доставив додаткові вісім гелікоптерів Sea King, а ще два прибули на судні SS Queen Elizabeth II. З цією метою дві інші військово-морські ескадри №847 і 848 були поспішно переобладнані на гелікоптери Wessex HU.5 і доставлені в район проведення бойових дій на різних допоміжних суднах флоту. Гелікоптери Sea King HC.4 (№846 NAS), модифіковані Sea King HAS.2A (№825 NAS), Wessex HU.5 і один Chinook перевозили війська й амуніцію з кораблів на берег, а Sea King HAS.5 (№820, №826 NAS) забезпечували постійний захист від можливих атак аргентинських підводних човнів.

Жахлива погода суттєво ускладнювала британським гелікоптерам перевезення припасів і військ на плацдарм, але водночас відлякувала аргентинців від подальшого проведення повітряних атак, що було на руку британцям. До 2 червня плацдарм біля бухти Сан-Карлос був забезпечений усім необхідним, а підготовлену інженерами 260-метрову злітно-посадкову смугу почали використовувати як передову операційну базу для літаків Harrier і Sea Harrier, що дозволило авіаносцям відійти на схід за межі дії аргентинських штурмовиків із материкових баз.

8 червня гелікоптери Sea King HAS.2A (№825 NAS), Sea King HC.4 (№826 NAS) і Wessex HU.5 відзначилися під час розвантаження запасів, а також евакуації поранених із двох палаючих десантних кораблів RFA Sir Tristram та RFA Sir Galahad, які були серйозно пошкоджені аргентинськими бомбами. Того ж дня HMS Plymouth був атакований 450-кілограмовими авіабомбами, скинутими аргентинськими винищувачами Dagger. Хоча чотири бомби, які влучили в нього, не вибухнули, він усе одно був виведений з ладу на деякий час. Знову постала проблема відсутності літаків ДРЛО в складі оперативної групи. Утім, Аргентина мала дуже обмежений запас протикорабельних ракет Exocet, і Super-Etendard до того вже використали його. Франція наклала ембарго на продаж цих ракет Аргентині, а спроби латиноамериканської країни отримати їх з інших джерел, зокрема Ізраїля, зазнали невдачі. Крім того, кілька Skyhawk уже були збиті за допомогою 30-міліметрових гармат Sea Harrier і ракет класу «повітря-повітря» Sidewinder, тож до 6 червня сили аргентинців серйозно виснажилися, хоча в їхньому розпорядженні ще були Dagger і Mirage.

Тимчасом британські командос і десантники рушили до Порт-Стенлі, найважливішої бази на архіпелазі, а всі доступні транспортні гелікоптери продовжували безупинно доставляти спорядження та боєприпаси для підтримки наступу. Британські гелікоптери Sea King стали робочою конячкою Фолклендської війни, працюючи на граничних можливостях свого корисного навантаження, радіуса дії та витривалості, і піднімаючи вантажі вагою 2,5–3 тонни у вітряну погоду. Harrier постійно завдавали ударів по аргентинських військах та їх позиціях навколо Порт-Стенлі нещодавно отриманими боєприпасами з лазерним наведенням. Попри це аргентинським транспортникам C-130 Hercules все ж вдалося доставляти зброю на авіабазу. 13 червня Sea King HC.4 (№846 NAS) було пошкоджено 20-міліметровими гарматними снарядами, випущеними парою Skyhawk, які атакували його біля гори Лонгдон, але екіпаж зумів ухилитися від аргентинців та уникнути знищення, сховавшись у яру.

14 червня аргентинці капітулювали. На Sea King HAS.5 (№820 NAS) до Порт-Стенлі прибув генерал-майора Джеремі Мур, який прийняв капітуляцію аргентинських військ. Війна закінчилася. Harrier більше не мали цілей для атак, але Sea Harrier продовжували патрулювати повітряний простір островів, а гелікоптери й далі підтримували логістику — згодом їх залишили як постійний загін на Фолклендських островах.

Конфлікт на Фолклендських островах був не лише першою війною, у якій оперативна авіаційна група повністю залежала від літаків вертикального злету та посадки, але й війною, під час якої гелікоптери виступали основним засобом постачання британської армії на постійному рівні.

Sea King довів свою універсальність як у боротьбі з підводними човнами, так і з десантуванням та пошуково-рятувальними роботами. За час інтенсивної фази конфлікту їх було втрачено лише 4 одиниці: 2 через несприятливі погодні умови або помилку пілота вночі, 1 через відмову двигуна під час зависання, і ще 1 — після зіткнення з птахом. Очевидно, що знос гелікоптерів був вищим, ніж у мирний час, тому що для Sea King не було чимось незвичним залишати увімкненим двигун протягом 32 годин. Лише через кілька місяців після закінчення конфлікту стали очевидними результати надмірного використання та втоми основних вузлів. Особливо проявилися сольова корозія, велика кількість поломок підшипників редуктора хвостового гвинта та розтріскування рами.

Гелікоптери Sea King HC.4 (№846 NAS) і транспортний варіант Sea King HAS.2A (№825 NAS) літали в середньому по 170 годин на місяць. Sea King HAS.2A (№825 NAS) налітали 1756 годин і здійснили 394 вильоти з піком у червні, коли пілоти провели в повітрі в середньому 132 години кожен. Слід відзначити провідну роль «Морських королів» у порятунку екіпажів і людей із RFA Sir Galahad 8 червня. Гелікоптери з ескадрильї №846 налітали понад 2800 годин, здійснили 10 000 окремих переміщень військ і перевезли близько 83 000 тонн вантажу, продовжуючи славну репутацію «Junglies», здобуту Commando RN ще на Борнео.

Гелікоптери ASW Sea King (№820, 826 NAS) налітали в середньому 125 годин на місяць кожен протягом усього конфлікту, а за останній місяць типова швидкість польотів була приблизно в п’ять разів більшою, ніж дозволена в мирний час. Ескадрилья №820 здійснила 700 протичовнових вильотів і майже 950 вильотів на інші види операцій, зокрема пошуково-рятувальні, а дев’ять Sea King HAS.5 (№826 NAS) здійснювали безперервні протичовнові вильоти протягом понад 3 000 годин. З моменту відправлення HMS Hermes з острова Вознесіння у квітні до капітуляції Аргентини в червні ескадрилья постійно тримала в повітрі принаймні три гелікоптери для захисту флоту. Патрулі ПЧО регулярно виконувалися на відстані у 270 км від найближчого дружнього судна, а Sea King майже постійно діяли за межами максимально дозволеної в мирний час злітної маси в 9 700 кг.

Хоча температура була здебільшого близько точки замерзання на рівні моря, Sea King іноді працювали в умовах зледеніння до -10°C. Під час розвідувальних польотів на висоті 3 000 м доводилося швидко знижуватися, щоби лід на лопатях ротора розтанув. Загалом близько 60 британських Sea King усіх моделей провели в повітрі 11 922 години, зробили 5 552 вильоти та здійснили 8 613 посадок на палуби всіх типів кораблів. Оскільки корабельні локатори не могли впоратися з виявленням швидких низьколітаючих цілей, важливим висновком для подальшої модифікації Sea King стало усвідомлення потреби в системі раннього сповіщення AEW (Airborne Early Warning).

Якщо вам сподобалася стаття і ви хочете дізнатися більше про славетну історію та сучасний стан британської армії, рекомендую доєднатися до мого каналу в Телеграм British Armed Forces. God Save the King!