Сербія - російський анклав всередині Європи
З повномасштабним вторгненням Росії в Україну на перший фронт вийшло питання держав-союзників. Відмовчуватися, як після анексії Криму у 2014 році, в європейських держав просто не вийшло. В результаті ми змогли чітко побачити інтереси наших європейських сусідів, а також виокремити держав-друзів російського терористичного режиму. Серед таких держав, звичайно, опинилася і Сербія. Але чому ця країна залишається союзником московії в Європі, попри її паралельний інтерес до ЄС?
Для того, щоб зрозуміти їх промосковський орієнтир, необхідно спочатку дізнатися про концепт «Великої Сербії».
Становлення незалежної Сербії
Весна народів 1848 року, яка розпочалася повстаннями в Австрійській і Османській імперіях, започаткувала концепцію існування держав-націй. Це означало, що на перший план виходило утворення держав в їх етнічних кордонах. Сербія, на той час пробувши під османським ярмом майже 400 років, змогла отримати незалежність в 1878 році. Активно цьому сприяла і російська імперія, яка називала себе «спадкоємцем Київської Русі» і «батьками слов’ян». Росіяни підтримували будь-який рух за незалежність на Балканах, вважаючи ці території своєю сферою інтересів. Незалежність будь-якого слов‘янського народу була вигідна московитам, бо послаблювала їх основного суперника – Османську імперію, посилювала позиції русофілів на Балканах.
Проблеми сербів після отримання незалежності. Створення слов'янського об'єднання на Балканах.
Після отримання незалежності, сербів надихав приклад Німеччини та Італії: обидві держави об'єдналися у своїх етнічних кордонах напередодні 1878 року. Однак, повторити успіх було важко: після століть існування в різних світових імперіях серби були розкидані по Балканах разом з іншими етносами, а тому чіткі кордони було зазначити неможливо. Окрім цього, інтереси сербів на Балканському півострові зіткнулися з австрійськими. Австрія анексувала турецькі провінції Боснії і Герцеговини, на які активно претендували серби. Це було однією з причин початку Першої світової війни, коли в 1914 році австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєво вбив боснійський серб.
Центральні держави програли цю війну. Сербія, бувши в лавах Антанти, отримала шанс задовольнити свої претензії. Стратегію трішки змінили: замість існування єдиної Сербії була утворена об’єднана держава слов’ян – сербів і «слабкіших» народів Балкан. Така держава отримала назву Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС), а потім змінила її на Королівство Югославія. Під час Другої світової війни Югославія була окупована Італією, а після війни в державі здобули владу комуністи. Відновлена Югославія отримала нову назву: Федеративна Народна Республіка Югославія. Однак, членами радянського блоку ця країна не стала, бо в 1948 стався розкол, і Югославія взяла курс на нейтралітет.
Югославські війни, або як "Велика Сербія" стала просто Сербією.
Довго Югославії проіснувати не вдалося. В 1991 «порохова бочка Європи» вибухнула, коли народи один за одним почали виходити із держави «слов’ян». Війни народів Балкан за незалежність отримали назву Югославські війни. Протягом Югославських воєн президентом Сербії при Югославії був Слободан Мілошевич: член комуністичної партії, завзятий сербський націоналіст та воєнний злочинець. Він поширював свої ідеї про централізацію влади в Югославії, пропагував ідею «Сильна Сербія – Сильна Югославія». Така державна політика призвела до відмови від федерації слов’ян, і до переходу до політики централізованої Сербії в її «етнічних кордонах». Жодну декларацію про незалежність просербська югославська влада не визнала, етнічним сербам в нових державах видавалася зброя, їх використовували для поширення просербських сепаратистських тенденцій та подальшого вторгнення. Було створено Республіку Сербську на території сучасної Боснії і Герцеговини та Республіку Сербська Країна на території сучасної Хорватії. Не нехтували серби і воєнними злочинами, проводячи етнічні чистки та масові вбивства албанців, боснійських мусульман, хорватів. Ці події стали однією з причин втручання НАТО в конфлікт, в результаті чого позиції сербів в Югославії були атаковані Повітряними силами НАТО, а на територіях новостворених республік були розташовані миротворчі війська, аби змусити Сербію дотримуватись підписаних нею міжнародних угод.
Участь НАТО у війні сприяла поразці Сербії та встановленню нових держав: Македонії, Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини. Окрім цього, у 2008 році незалежність від Сербії здобуло і Косово. Реакція росії на Балканський конфлікт була досить двоякою. З одного боку вони активно кооперували із Західними державами в усіх питаннях, з іншого – ставали проти інтервенції в Югославії, особливо в косовському питанні. В 1999 році росія зайняла конфронтаційну позицію щодо втручання в Косово. Їх антагонізм можна пояснити внутрішньою ситуацією в державі. Під час інтервенції в Косово тривала Друга чеченська війна, і кремль «боявся» іноземного втручання в конфлікт.
Сучасна Сербія. Амбіції, зовнішній курс держави.
Серби, ображені на НАТО за участь в урегулюванні Югославських воєн, не полишають своєї мрії відновити «Велику Сербію». У своїй зовнішньополітичній доктрині Сербія слідує кремлівським принципам: географічна розкиданість розташування сербів дає їм можливість створювати заворушення в державах, що знаходяться на території Югославії. Наприклад, в Косово, де нещодавно відбулися просербські протести. Сербія вважає що зможе йти на курс зближення з ЄС, водночас не полишати «історичних» відносин з росією.
Як війна в Україні змінила зовнішньополітичне положення Сербії. Прогнози на майбутнє.
Сербія є державою-кандидатом на членство в ЄС. Такий статус вони отримали ще у 2012 році, але своїх відносин з росіянами не полишили. З 2014 року серби не ввели жодної економічної санкції проти росії, натомість постійно збільшували рівень економічної взаємодії, розвивали міжнародні відносини з росіянами. Повномасштабна фаза російсько - української війни змінила стан речей. Тепер ми можемо побачити, що концепт «рузького міра» почав розвалюватися разом з казкою про "другу армію". Сербський аналог цієї концепції опинився в небезпечному становищі, бо реалізовувати політику «сидіння на двох стільцях» стало дуже складно. Серби активізувалися в ООН, де голосували на користь України. Окрім цього, Сербія активізувалася в газовій сфері: будуються нові газові резервуари та ведеться діалог з іншими газовими країнами щодо постачання газу.
Публічно президент Сербії Александар Вучич відкрито підтримує рф, і не ставить під питання «союзницький» статус Сербії та росії, каже що проголосувати проти братньої держави в ООН його «змусив» Захід. Охоче запрошує Лаврова до країни для узгодження зовнішньої політики.
Однак, зміни в "закулісному" курсі Сербії помітні. Повна поразка збройних сил російської федерації в Україні може мати катастрофічні наслідки для відносин Белграду з москвою. Сподіваємось, що у росіян стане менше на одного союзника.
Разом до перемоги!