УМПК – молот ЗС РФ, та чи потрібен такий ЗСУ
Вітаємо вас, шановна спільнота! Цього разу пропонуємо вам до прочитання статтю, на яку багато хто чекав. Російські авіабомби з УМПК залишаються однією з головних проблем на фронті, про яку ми згадували раніше у статті про оборону Харкова. Тому наша команда підготувала даний матеріал, в якому викладено головні тези та відповіді відносно застосування УМПК, його ефективності та проекція освіду росіян на українські розробки. Будемо вдячні за відгук у коментарях та підписку на канал. Приємного читання!
Передмова: коротко про оцінку ефективності озброєння
Існує ряд простих, але надзвичайно важливих принципових тез щодо оцінки та огляду озброєння, про які часто забувають:
• Будь-яке озброєння має свої принципові технічні обмеження, які напряму залежать від його концепції. Будь-яка концепція має свої можливості, переваги, недоліки та обмеження.
• Концепція озброєння є прямим наслідком стратегії та початкового задуму щодо його використання. Це означає, що зброя є саме інструментом для реалізації конкретного задуму.
• Стратегія та задум виникають на основі конкретних зовнішніх параметрів та умов, як відповідь на виклики, що постають перед армією.
Таким чином, зрозуміло, що:
• Будь-яке озброєння є засобом для реалізації тієї чи іншої стратегії. Оцінювати озброєння і параметр його "ефективності" необхідно саме в контексті кінцевої мети його застосування, тобто того, наскільки воно виконує поставлені перед ним завдання в рамках певного задуму.
• Будь-яку зброю створюють для використання в конкретних умовах. Розглядати будь-який вид озброєння "у вакуумі" некоректно. Ключовим є саме контекст.
Стратегія ЗС РФ та роль УМПК
Повномасштабна війна триває вже третій рік поспіль. Протягом цього часу тактика і стратегія обох сторін кардинально змінювалися. Хоча можна довго говорити про етапи цієї еволюції, врешті-решт війна набула характеру затяжного позиційного конфлікту.
В таких умовах ЗС РФ, маючи ініціативу на полі бою, для своїх наступальних дій почали використовувати перевірену часом і багатьма війнами тактику інфільтрації. Ця тактика вперше була застосована німцями ще під час Першої світової війни і показала надзвичайно високу ефективність. Ветеран Першої світової війни Георг Бальк описував цю тактику так: "У ті три роки, коли я командував ротою під час Першої світової війни, ми завжди проводили концентровані атаки з невеликою кількістю людей і великою кількістю артилерії". З цього можна зрозуміти, що для реалізації цієї концепції, окрім спеціалізованих піхотних підрозділів, необхідно мати можливість концентрувати велику вогневу міць на визначених ділянках для знищення і подавлення ворожих позицій.
Раніше це завдання виконувала ствольна артилерія. Однак, враховуючи сучасний контекст війни (значні витрати та втрати боєприпасів з боку Росії, зношення та часткове знищення значної частини її артилерійського арсеналу, неможливість його повноцінного відновлення, а також поступове зрівняння середньодобового артилерійського вогню обох сторін), артилерія ЗС РФ втратила можливість повноцінно виконувати цю роль. У зв’язку з цим для реалізації військового задуму російського командування виникла потреба створити новий масовий засіб ураження великої потужності, здатний ефективно знищувати укріплення та позиції противника.
Оптимальним рішенням у такій ситуації стали модулі планування та коригування для звичайних авіабомб. Чому? Існує низка технічних переваг, зокрема відносна простота і дешевизна, можливість масованого застосування, а також значна маса боєзаряду. Проте значно важливішим є те, що для ЗС РФ основний недолік цього виду озброєння — неможливість повноцінного ураження високомобільних цілей — не є критичним, адже це завдання перед ним не ставиться. Польові укріплення залишаються стаціонарними об’єктами.
Зазначимо, що існують вироби, як-от GBU-53, які теоретично дозволяють уражати рухомі цілі, але для повноцінного використання їхнього потенціалу потрібна значна кількість носіїв та пілотів. Крім того, говорити про простоту та економічність таких рішень не доводиться.
Підсумовуючи, РФ обрала для себе оптимальний спосіб ведення бойових дій та засіб ураження, який можна максимально ефективно застосовувати в межах наявної стратегії.
Технічні причини ефективності УМПК у ЗС РФ
На додаток до аспектів, безпосередньо пов’язаних із стратегією ведення війни, існує цілий ряд технічних особливостей, які забезпечують ефективність УМПК. Настав час розглянути їх детальніше.
Окрім базових характеристик, що випливають безпосередньо з концепції УМПК (таких як відносна простота, низька вартість та висока вогнева міць), значну роль відіграє й інтеграція вдало підібраних технічних рішень, як-от CRPA-антена "Комета". Водночас є й інші, менш очевидні фактори, які роблять можливим ефективне застосування цього засобу. Пропоную розглянути їх тезово:
- Наявність значної кількості носіїв у ВКС РФ. Не секрет, що повітряні сили РФ, хоча й не є передовими у світі, все ж мають досить значну чисельність. Лише бомбардувальників Су-34 до повномасштабного вторгнення було виготовлено та поставлено на озброєння понад сотню.
- Наявність обширної і умовно безпечної аеродромної інфраструтури. РФ — велика країна, і ще за часів СРСР на її території створено велику та розгалужену мережу баз військової авіації. Це дозволяє застосовувати ударну авіацію з УМПК і значним корисним навантаженням практично на будь-якій ділянці фронту. Крім того, відсутність в України можливості завдавати ударів по аеродромах балістичними ракетами забезпечує відносну безпеку ворожим бомбардувальникам і дозволяє їм працювати досить вільно. Як показує практика, ураження ворожої авіації в місцях базування БПЛА з ДВС є швидше винятком із правил.
- Порівняно слабка армійська ППО та винищувальна авіація ЗСУ. Українська об'єктова ППО є доволі потужною та ефективною, і враховуючи обмежені ресурси, її результати роботи виглядають ще більш вражаючими. Однак, у будь-якої системи є свої межі. Існуюча система армійської ППО не здатна повністю вирішувати задачу захисту військ від наявних загроз. Додатково, наявний авіапарк винищувальної авіації не дозволяє ефективно прикривати війська навіть від носіїв КАБів, не кажучи вже про їх знищення. Як наслідок, ворожі Су-34 з УМПК можуть діяти практично на будь-якій ділянці фронту, перебуваючи на висотах, оптимальних для використання керованих бомб.
- Порівняно слабка фортифікація ЗСУ. Очевидно, що українські фортифікаційні споруди значно гірші за російські. І хоча причин для цього існує цілий ряд, вони не стосуються тематики нашого матеріалу. Факт залишається фактом: слабкі укріплення є поганим захистом від УМПК.
Важливу роль також відіграла здатність російського оборонно-промислового комплексу оперативно масштабувати успішне рішення. Загалом, можна довго розмірковувати про переваги та недоліки організації ОПК РФ, але в цьому конкретному випадку вертикальний метод управління проявив себе позитивно.
А що ж в Україні?
Серед широких мас, які цікавляться війною в Україні, протягом останнього року часто можна почути питання: "А де наш УМПК?"
Чи є це питання раціональним? І чи дійсно Силам Оборони України потрібен такий засіб ураження, як УМПК?
У цьому матеріалі було здійснено спробу пояснити логіку створення певних видів озброєння. Як ми з'ясували, зброя є інструментом для реалізації наявної стратегії. Якою ж є стратегія України на цьому етапі війни? Питання складне, але можна припустити, що вона передбачає нанесення максимальних втрат противнику з мінімальними власними втратами та витратами. Чи є умовний аналог УМПК оптимальним рішенням для досягнення цієї мети? Це викликає великі сумніви.
Особливо ці сумніви посилюються, якщо знову проаналізувати фактори, що забезпечили ефективність УМПК у РФ, та екстраполювати їх на ЗСУ. З одного боку, чисельний склад авіапарку ЗСУ жодним чином не може конкурувати з російським, авіаційна інфраструктура значно обмеженіша, аеродроми часто зазнають ворожих ударів балістичних ракет, а прифронтові бази потрапляють навіть під атаки БПЛА-камікадзе "Ланцет". З іншого боку, армійська ППО РФ є реальною потугою, що здатна виконувати широкий спектр завдань, що вона й демонструє на практиці. У поєднанні з винищувальною авіацією, російській ППО вдалося фактично "притиснути" українську авіацію до землі. У таких умовах ефективне й відносно безпечне застосування засобів ураження на кшталт УМПК є практично неможливим. Також варто згадати й про російські фортифікаційні споруди, якість яких у багатьох місцях значно перевищує українські.
Підсумовуючи, думаю, що ви зможете самі відповісти на питання, чи потрібен "свій" УМПК ЗСУ. Звісно, це не означає, що Україні не потрібні високоточні боєприпаси повітряного базування великої потужності. Проте не варто розробляти таку зброю за принципом: "Хай буде, щоб було", або "У них працює, чому не буде у нас?". Процес розробки має передувати ретельній аналітичній роботі, в рамках якої буде сформовано чітке розуміння концепції майбутнього виробу.
І наостанок
Щодо методів протидії ворожим КАБам, існує багато різних думок, але більшість варіантів можна звести до двох основних аспектів: протидії самим боєприпасам (за допомогою систем РЕБ, засобів ППО тощо) або протидії носіям (чи то в повітрі через ЗРК і винищувачі, чи то на землі за допомогою БР). Безумовно, кожен з цих способів має право на існування і може бути ефективним (особливо в контексті ударів по аеродромах), але є один суттєвий недолік — всі ці заходи спрямовані на боротьбу з наслідками, а не на запобігання самому факту атаки. У України, на жаль, немає достатніх ресурсів і інструментів для їх ефективного застосування, і виникають великі сумніви, що ці ресурси з'являться в адекватній часовій перспективі.
Враховуючи наявні в України засоби ураження, ймовірно, оптимальним і єдиним можливим шляхом вирішення проблеми могли б стати удари по об'єктах оборонної промисловості РФ. Вони "розкидані" по всій величезній території Росії, і повністю захистити їх засобами ППО практично неможливо. А високоточні засоби ураження типу Ан-196 дозволили б наносити удари безпосередньо по критичних частинах виробництв без необхідності повністю знищити виробництво (що майже неможливо реалізувати).
Особливо ефективними були б удари по хімічній промисловості, оскільки спеціальна хімія є "кров'ю" воєнної машини будь-якої держави, а підприємств, що цим займаються, буквально одиниці. Якщо хтось думає, що це не вплинуло б на використання УМПК, оскільки для них використовуються радянські авіабомби, то він, скоріше за все, помиляється. Ще у березні 2024 року росіяни заявили про багатократне збільшення виробництва ФАБ-500М62 та двократне збільшення виробництва ФАБ-1500. Чи стали б вони збільшувати виробництво нових авіабомб, якщо їх і так достатньо на складах? Питання риторичне.