Верден 1916

В 1916 році Велика війна дійшла до тієї стадії, коли перемога вже не могла бути досягнута одним ударом. Начальник німецького генерального штабу Еріх фон Фалкенхайн побачив вихід в тому, щоб нав'язати Франції битву за пункт, який вона буде обороняти з останніх сил, і перемолоти в затяжних боях її останні резерви. Так народився замисел Битви за Верден, яка на довгі роки стала символом безглуздого кровопролиття, апофеозом військового божевілля і, як виявилось, праобразом війн майбутнього.

В 1915 році Німеччина провела ряд масштабних операцій проти росії, які хоч і відсунули Східний фронт далеко назад, але закінчились позиційним глухим кутом. Одночасно з цим на заході зазнав невдачі французький контрнаступ, відомий як Друга битва за Шампань. Склалась патова ситуація, в якій жодна зі сторін вже не могла прогнозувати швидку перемогу, але затягування війни однаково загрожувало смертю їм обом.

Оцінивши обстановку на кінець 1915, начальник німецького генштабу Еріх фон Фалкенхайн визначив, що серед всієї Антанти найбільш хитку позицію мала Франція, резерви якої були підкошені безплідними атаками, а промисловість ледве справлялась з потребами армії. Знищити французькі резерви та волю Франції до спротиву - такою була визначена мета нової кампанії. Місцем для удару Фалкенхайн обрав ділянку фронту під Верденом, яка з французької сторони утворювала виступ в центрі всієї лінії зіткнення.

В своїй книзі "Верховне командування 1914-1916 та його ключові рішення" Фалкенхайн викладає власні міркування стосовно плану цього удару. Зокрема, він пише прямим текстом, що при здійсненні наступу він цілеспрямовано прагнув не проривати фронт, а навпаки, зав'язати довгу виснажливу боротьбу, результатом якої має стати вигідне математичне співвідношення втрат.

Наше завдання полягає саме в тому, щоб при наших відносно скромних жертвах завдати ворогові важкої шкоди на вирішальному етапі.

В усій історії війн це була перша битва, мета якої полягала в самому лише вбивстві людей в промислових масштабах.

Сам Верден для Фалкенхайна не значив нічого, але він був впевнений, що французи будуть обороняти його до кінця як сакральне місце. Фортеця Верден двічі - в 1792 і 1870 - тримала облогу проти Пруссії, в 1914 Верден став точкою стабілізації фронту, і в 1916 він мав стати місцем, втрата якого означала б повну ганьбу на фоні нещодавнього очікування перемоги від контрнаступу Жоффра.

Для наступу на Верден німці провели найсерйозніші приготування. Наступ мали забезпечити 1200 гармат, з них 540 великих калібрів, 13 420-мм гаубиць Круппа, 17 австрійських 305 мм гаубиць. На кожні 150 метрів фронту німці мали по одній гаубиці 210 мм. Щоб транспортувати необхідну кількість снарядів на фронт було задіяно 1300 потягів. Французька артилерія мала вдвічі менше стволів, більшість з яких були славнозвісні 75-мм польові гармати, французька "зброя перемоги".

Ділянка фронту, де мав бути нанесений головний удар, була 30 км в ширину.

Проблемою для обох сторін була річка Маас, яка фактично ділила майбутнє поле бою навпіл. Німецьке командування побоювалось, що у випадку просування на західному березі, французька артилерія на східному зможе обстрілювати німців з флангу. Фалкенхайн прийняв рішення атакувати на західному березі пізніше, після того, як французи перекинуть звідти резерви на утримання східного.

Основна роль в ударі відводилась 5-й армії під командуванням Кронпринца Вільгельма, сина кайзера Вільгельма II. Всього з німецької сторони в операції мало бути залучено близько 17 дивізій, частина з яких була ветеранами, частина тільки що сформованими після кількамісячної підготовки.

Німці готували операцію дуже ретельно з усіма заходами оперативної скритності. В січні 1916 вони нанесли серію атак по всьому фронту з наміром приховати напрям головного удару і розпилити французькі резерви, але французам вдалось дізнатись їх дійсний задум від інформаторів в Берліні та перебіжчиків. Втім, це не врятувало Францію від важких наслідків.

В грудні 1915 союзники на конференції в Шантільї розробили спільний план дій, згідно з яким кожна країна мала бути готова відбити атаку німців, якщо така станеться, та одночасно готувати свої війська та ресурси до спільного одночасного масштабного наступу, який мав відбутись наступного року. В рамках підготовки до нового наступу Франція передала англійцям більшу ділянку фронту і відвела велику кількість дивізій, що мали цей черговий наступ реалізувати, в тил - на відпочинок і злагодження.

Минулорічна невдача в Шампані дуже багато змінила в моральному кліматі Франції. Авторитет військово-політичного керівництва був серйозно підірваний. Чим далі заходила війна, тим більше ставало очевидним, що моральні хвороби суспільства після битви під Парижем нікуди не зникли. Головнокомандувача, президента, міністрів почали все активніше звинувачувати у провалах в організації та поразках на фронті. В своїх спогадах президент Пуанкаре в доволі цинічній манері пише, що вже тоді активно обговорювалось питання заміни головнокомандувача Жоффра, але істеблішмент, по-перше, не міг обрати нового кандидата, а по-друге, авторитет Франції серед союзників тримався високо саме завдяки високій довірі до генерала. Тим не менш, почався тренд на збільшення парламентського контролю над справами війни, що виражався в створенні численних комітетів та перевірок.

Укріпрайон Вердена являв собою мережу фортів, що контролювали панівні висоти. На момент подій цим фортам було вже доволі багато років, але більшість з них були збудовані з міцного бетону, мали підземні каземати та артилерійські башти. Оскільки перед війною у французькій армії панував "культ наступу", модернізація фортів майже не велась. Влітку 1915 року їх взагалі було наказано роззброїти - з усіх фортів демонтували майже всю артилерію, скоротили гарнізон до 10% від штату і навіть заклали спеціальні заряди для підриву якщо противник спробує їх захопити. Досвід невдалої оборони Льєжа, Намюра, Мобєжа, Ковно і Новогеоргіївська вселив у французьке командування думку, що форти все одно не встоять перед німецькою важкою артилерією, тому їх сили і засоби краще послужать в траншейній війні. Під Верденом французька оборона, як і всюди, трималась на траншеях, які за досвідом минулих років вже були вириті в три лінії. Напередодні німецького наступу Верден відвідав особисто президент Пуанкаре, якому показали найкращу ділянку і той лишився задоволений якістю французьких укріплень.

21 лютого о 7:15 ранку німецька артилерія почала своє апокаліптичне бомбардування. 800 гармат десять годин без зупину обстрілювали французькі позиції на відрізку 30 км та 5 км вглиб, витративши лише за перший день 1 мільйон боєприпасів.

За планом, в перші 6 днів наступу німці мали вистрілити 2 000 000 снарядів, і ще стільки ж в наступні 12 днів.

Після апокаліптичного бомбардування почалась німецька атака. Шлях німецькій піхоті пробивали загони штурмовиків, озброєних гранатами та вогнеметами - новаторство німецької тактики.

Одними з перших, хто прийняв німецький удар, були солдати 56 і 59 батальйонів легкої піхоти під зведеним командуванням підполковника Еміля Дріана. Дріан був відомим автором військової літератури і ще задовго до війни передбачив багато змін, яка та принесе на поле бою. Під псевдонімом "Капітан Данрі" (Capitaine Danrit) Дріан написав кілька десятків книжок в жанрі "альтернативна історія", в яких виклав своє бачення майбутньої війни. Перший цикл книжок Дріана так і називався - "Війна завтрашнього дня" (La Guerre de demain). В ній Дріан передбачив, що війна з Німеччиною зайде в позиційний кут, і ключову роль у виживаємості Франції будуть грати форти та якісно організовані лінії оборони. Дріан чудово зрозумів характер майбутнього конфлікту: в його книжках фігурує динамічний розвиток війни в повітрі, масове застосування отруйних хімікатів на полі бою, "необмежена підводна війна" проти Англії і нові підходи до застосування піхоти. Завжди в опозиції до начальства, Дріан був розлючений роззброєнням фортів і незадовго до німецького наступу багато разів в різких розмовах намагався переконати своїх генералів щось змінити. Так, людина, яка все життя виховувала в читачах готовність воювати за Францію з будь-яким загарбником, опинилась на вістрі найбільш страшного ворожого удару. 21 лютого стрільці Дріана прийняли бій в лісі Bois des Caures. З початком артпідготовки Дріан наказав залишити перші дві лінії траншей, які будуть зруйновані вщент, і приготувався дати бій в третій. Стрільці Дріана змогли протриматись проти німецьких штурмовиків 24 години, і їх спротив допоміг виграти цілий день для підходу резервів армії. Наступного дня, коли оборонятись стало ніким, Дріан скомандував відхід. З 2000 солдат до своїх вийшли лише 118, сам Дріан теж загинув від уламку. Для всієї Франції Стрільці Дріана справедливо стали героями.

24 лютого, на 3-й день наступу, німецькі війська, здолавши передові траншеї, підійшли до форту Дуомон, одного з ключових в системі французької оборони. Наступного дня кілька штурмових груп зі складу 24-го Бранденбурзького полку висунулись на його захоплення, просочившись крізь французькі спостережні пункти. З усіх фортів Вердена Дуомон був найбільш сучасним і міцним - в перші дні битви він витримав 800 попадань, але в рішучий момент німецького наступу він і близько не був твердинею. Форт міг, і повинен був, вмістити більше тисячі солдат, але внаслідок роззброєння в ньому залишалось всього кілька 75-мм гармат і гарнізон з 56 територіалів, які по факту могли лише охороняти майно. Весь гарнізон був взятий в полон штурмовою групою з 10 чоловік, і саме ця смішна подія стала кульмінацією того провалу, якого зазнала французька оборона. Лише втративши Дуомон французьке командування зрозуміло наскільки критично важливим виявилось це місце для всієї битви. Форт Дуомон знаходився на панівній висоті, що давало німцям можливість ефективно коригувати вогонь своєї артилерії, перетворюючи на пекло контратаки французьких резервів.

Я знову побачив той ранній лютневий ранок, коли наш полк пішов на Дуомон без прикриття, як мирним полем. Патрулі були вислані вперед. Я був у патрулі. Передбачалося, що попереду нас знаходяться залишки французьких військ, залишки того, що було зметено і знищено першою німецькою хвилею, яка сама розбилася тут і загинула. Дійсно, біля лісочка, ми знайшли кілька людей, які скупчилися біля кулемета. Це були вже не люди. Наша поява запалила в їхніх очах слабкий, згасаючий вогник, але ці уламки корабельної аварії, ці захоплені обвалом люди були нещаснішими, ніж ті, хто заблукав у пустелі, або ті, що тонуть у підводному човні. Вони знали, що ми прийшли не для того, щоб їх врятувати, що і після нашої загибелі вони залишаться під тими ж неймовірними потоками розпеченого заліза і будуть під ними поховані.
Мені особливо запам'ятався один із них, сутулий і худий чолов'яга величезного зросту. Козлина шкура на плечах, неголена борода, сірі руки, розгублений погляд робили його схожим на Робінзона.
Так, усі ми були Робінзони! Усіх нас потопила безодня, в яку ми самі кинулися. Місяці й роки жили ми в невимовній самотності, загублені, тулячись невеликими групками в ямах, розкидані серед спустошених просторів. //П'єр Дріє ла Рошель, «Геройство Грюмме»//

Сектор фронту під Верденом знаходився в зоні відповідальності групи армій "Центр" генерала Лангля де Карі, який одного разу вже його втримав у 1914 році. Генерал передбачав новий німецький наступ, але не міг уявити наскільки він буде потужним. Після прориву французької оборони і особливо після падіння форту Дуомон серед суспільства, і особливо серед керівництва, почалась тривога - масштаб німецького наступу говорив про високі ставки. Голова ради міністрів Арістід Дріан заявив, що втрата жодного метру французької землі неприпустима. Полетіли голови - де Карі (та деякі його підлеглі) був відсторонений від питань оборони Вердена, хоча формально зберіг посаду. Його не стали відправляти у відставку лише щоб уникнути скандалу, але зробили це через кілька місяців коли фронт був стабілізований.

На фронт під Верденом особисто вирушив новопризначений начальник генштабу генерал Кастельно. Кастельно організував ряд надзвичайних заходів з посилення оборони, серед яких було стратегічне перекидання військ з інших фронтів та кадрові зміни. Найголовнішим рішенням було перекидання під Верден 2-ї армії генерала Петена. Через надзвичайне значення Вердена для Франції, 2 армія була підпорядкована головнокомандувачу безпосередньо в обхід командування групою армій.

Перше, що зробив Петен після вводу перших дивізій в бій - організував логістику. Єдина дорога до Вердена, яка не була під німецьким вогнем і по якій йшло постачання, ніяк не була підготовлена і через опади перетворилась на болото. Для армії це була смертельна загроза. Петен наказав викласти нове покриття дороги з щебню та каміння з місцевих каменоломень. Впродовж кількох днів робочі бригади цивільних та військових тиловиків, працюючи вдень і вночі, проклали таким чином шлях довжиною 57 км і шириною 7 м, по якому був можливий рух в обидві сторони.

Збудована за наказом Петена дорога не могла вважатись "дорогою" з точки зору жодних стандартів дорожного будівництва - фактично, це була груда щебеню, розтрощена колесами автомобілів. Через їзду по такому екстремальному покриттю вантажівки постійно ламались, тому в тилу армії була організована цілодобова робота ремонтних майстерень та та цехів з виробництва запчастин. За наказом Петена була створена спеціальна автомобільна служба армії, в яку увійшли 300 офіцерів, 8500 солдат та 3900 автомобілів, зведених в 175 автомобільних рот. Дорога була поділена на 6 секторів, за кожен з яких був призначений відповідальний офіцер. Рух по дорозі був жорстко відрегульований, всім машинам заборонялось їхати поза колоною та обганяти інших (крім медичної евакуації), заборонялась зупинка, машини, що ламались чи застрягли безжально виштовхувались в кювет.

З 27 лютого по 6 березня по ній було підвезено 23 000 т боєприпасів та 190 тисяч солдат, які спинили перший німецький наступ.

Таким чином, коли настав критичний момент, генерал Петен за лічені дні спромігся знайти ресурси і провести роботу, яку його попередники були не здатні зробити за 2 роки у відносно спокійних умовах.

З березня по червень цією дорогою було провезено 500 000 тон вантажів і 400 тисяч людей. Впродовж всієї битви по ній же було вивезено більше 200 тисяч поранених.

Вся оборона Вердена в подальшому трималась завдяки цій дорозі, через що її прозвали Voie Sacrée - Священний шлях.

Другим важливим кроком Петена було відновлення боєздатності фортів для створення монолітної оборони.

З 5 до 10 березня командувачі смуг оборони отримали з цього приводу докладні вказівки: кожен форт повинен мати свого власного командира і спеціальний гарнізон, змінювати який слід було якомога рідше; кожен фронт мав бути забезпечений на термін до 15 днів продовольством і бойовими припасами; гарнізони мали отримати точні інструкції, згідно з якими форт не міг бути евакуйований або зданий ворогу навіть у разі повного його оточення. Таким чином, форти ставали основними опорними пунктами опору і кістяком оборони, а мережа зв'язку, яка з'єднувала їх один з одним, повинна була полегшити роботу командування. //Філіп Петен, «Оборона Вердена»//

Найголовнішим нововведенням, яке застосувало французьке командування в битві за Верден, стала постійна ротація частин, яку французи назвали "тактикою норії". Французи зрозуміли, що в цій м'ясорубці на знищення не можна допускати того, щоб боєздатні дивізії стирались в нуль через фізичну загибель всього боєздатного кістяка. Постраждалі під Верденом дивізії постійно змінювались новими з резервів або інших ділянок фронту. Всього за весь час, поки триватиме битва, через Верден пройшли 80 з 95 дивізій Франції включно з територіалами, тобто майже всі її сухопутні війська. Деякі дивізії заходили під Верден "всього" на два тижні, 23 дивізії побували там двічі.

Німці, навпаки, рідко проводили заміну підрозділів. Німецькі батальйони знаходились на передовій до моменту повної втрати боєздатності, отримували поповнення в ближньому тилу і знову вводились в бій, оновивши таким чином свій склад кілька разів за час битви. В майбутньому це мало важкі наслідки для моралі німецьких військ, оскільки для кожного конкретного солдата смерть чи каліцтво ставали питанням часу. Але в перші місяці операції наступальний дух армії кронпринца ще був сильний.

Враховуючи стратегічну важливість Вердена, Петен вимагав і отримував велику кількість артилерії важких калібрів з резерву армії та новосформовані авіакрила, які значно підсилювали війська.

Французькій піхоті довелось воювати в важких умовах - під постійними обстрілами французи часто були змушені окопуватись з нуля на імпровізованих позиціях. Грунт під Верденом є твердим і кам'янистим, місцями з суцільного вапняка, що не дозволяло копати без кірки і вимагало в 5-10 разів більше часу на окопування. Втім, в таких же умовах була і німецька піхота, якій було ніде закріпитись. Дуже скоро в таких умовах битва перетворилась на боротьбу незліченних малих піхотних груп.

Одним з найважчих місць була ділянка навпроти Дуомона, яку тепер насмерть тримав 3-й корпус генерала Робера Нівеля, зокрема 5 піхотна дивізія генерала Шарля Манжена.

Жорстока боротьба точилася в яру Кайет, між фортами Сувіль і Дуомон. Батальйони дивізії Манжена наполегливо просувалися вперед крок за кроком і методично чіплялися за виступи, що піднімалися до форту Дуомон; їм дали завдання оточити цю фортечну споруду і наблизитися до неї за допомогою саперних робіт, щоб зменшити до мінімуму відстань для атаки. Проявлені ними мужність і витривалість для доведення до сприятливого результату цієї вкрай важкої роботи перевершили наші очікування. Нічого не могло бути більш підбадьорливого, ніж бачити, як вони зі спостережного пункту в Сувілі щодня захоплюють по кілька клаптиків землі і негайно організовують їхню оборону. Ворог ні на хвилину не залишався пасивним: кожну групу сміливців, яка з'являлася перед ним, він зустрічав нищівним вогнем мінометів і мортир, а потім кидав один за одним свої контратакуючі загони. Моторошні сутички врукопашну розігрувалися між цими групами солдатів, які билися за кожен клаптик землі. //Філіп Петен, «Оборона Вердена»//

Під час одного з цих боїв отримав поранення і потрапив в німецький полон молодий французький капітан Шарль де Голль.

Це все дрібниці, хлопці, - каже новий сержант (він проходив повз і зупинився). - Ви б подивилися, чим нас пригощали під Верденом, я там був. Тільки «большаками»: триста вісімдесят, чотириста двадцять, чотириста сорок. Ось коли тебе так обстріляють, можеш сказати: «Тепер я знаю, що таке бомбардування!» Цілі ліси скошені, як хліба; усі прикриття пробиті, розвернуті, навіть якщо на них у три ряди лежали колоди і земля; усі перехрестя политі сталевим дощем, дороги перевернуті догори дном і перетворені на якісь довгі горби; скрізь розгромлені обози, розбиті знаряддя, трупи, немов навалені в купи лопатою. Одним снарядом вбивало по тридцять осіб; деяких підкидало в повітря метрів на п'ятнадцять; шматки штанів бовталися на верхівках тих дерев, що ще вціліли. У Вердені снаряди триста вісімдесят потрапляли в будинки через дахи, пробивали два, а то й три поверхи, вибухали внизу, і вся буда злітала до біса, а в полі цілі батальйони розсипалися і ховалися від цього вихору, як бідна беззахисна дичина. На кожному кроці в полі валялися осколки завтовшки в руку, широченні; щоб підняти такий залізний черепок, знадобилося б чотири солдати. А поля... Та це були не поля, а нагромадження скель!.. І так цілі місяці. А тут що? Дрібниці! - повторив сержант і пішов далі, напевно, поділитися тими ж спогадами з іншими солдатами. //Анрі Барбюс, «Вогонь»//

Через 2 тижні після взяття Дуомону німецька армія розпочала наступ на західному березі Маасу. Звідси французька артилерія обстрілювала фланг наступаючих німецьких військ на іншому березі, плюс німцям було необхідно скувати французькі резерви на більш широкому фронті. Як і під Дуомоном, французькі траншеї першої лінії були зруйновані артилерією і взяті штурмовиками. Французам вдалось встановити імпровізовану лінію оборони на 7 км південніше на панівних висотах 304, 265 і 295. 23 березня відбувся перший кривавий штурм цих висот, який французи відбили. Втрати обох сторін були надзвичайно високі, а інтенсивність боїв така, що обидві сторони майже не забирали мертвих. З цього моменту на німецьких картах гряда, що об'єднувала висоти 265 і 295 на німецьких картах стала позначатись як "Der Toter Mann", тобто "Покійник", французькою Mort Homme.

Звісно, що за попередні два роки війни оборона цих висот була майже ніяк не підготовлена, і французьким дивізіям доводилось прямо в ході бою окопуватись в каменистих грунтах.

Після короткої паузи 9 квітня німецька армія нанесла ще один потужний удар на всіх напрямках. Наступного дня Петен звернувся до військ:

9 квітня ще один славний день для нашої зброї. Страшні атаки солдат кронпринца знову всюди відбиті. Піхотинці, артилеристи, сапери, авіатори 2 армії змагались один з одним в героїзмі.
Честь і слава вам всім.
Німці, без сумніву, будуть ще атакувати. Нехай кожен працює, щоб досягти такого ж успіху як вчора.
On les aura! (Ми їх дістанем - фр).

Фраза "On les aura!" стала популярною у військах і нею закінчували майже кожну розмову.

9-11 квітня відбувся важкий бій за позицію Морт-Ом, який детально описаний з тактичної точки зору на батальйонному рівні в книзі майора Луї Бушакура "Піхота в бою. Досвід вивчення атаки і оборони".

Відчайдушна оборона VIII батальйону єгерів, як би похмуро вона не була описана в цьому очерку, глибоко хвилює тих, хто здатен усвідомити стан справ. Уявіть собі цей батальйон (який потім весь загинув) протягом двох днів та двох ночей. Уявіть собі тих, хто лишився живий та продовжував оборону, чия кількість скорочувалась з кожною годиною, які охоплені з усіх сторін, на яких ллється запалювальна рідина і які до кінця бою не мають ніяких боєприпасів і харчування.

Серед головних факторів успіху французької оборони Бушакур відзначає артилерійську підтримку 75-мм гармат, а також щоденну героїчну роботу французької піхоти.

Окопи дуже незначні. Всі ночі війська працюють без відпочинку. Але вони знаходяться в безпосередньому контакті з ворогом. Стрільба з кулеметів, освітлювальні ракети і падіння снарядів майже не припиняються.
Земля - уви! - наповнена тілами. Жодне місце французької землі не вкрито такою кількістю вбитих.
Траншеї ворога знаходяться дуже близько (80-300 метрів) В більшості місць вдалось поставити дротові загородження; зрозуміло, що вони дуже недосконалі. Але, якою небезпечною б не була ця робота, в кількох метрах від уважного ворога, командири першої лінії задавали її кожну ніч. Встановлення дроту - кожну ніч. Ця кваплива робота в страшній тиші часто зупиняється, як тільки освітлювальна ракета з'явиться в небі.
Щоб зрозуміти одну з причин героїчного спротиву Вердена, треба було бачити цю роботу при нічних обходах, яку неможливо забути. //Louis Bouchacourt, "L'Infanterie dans la bataille"//.

Бої за висоту 304 і Морт-Ом тривали кілька місяців підряд, і в своїй книзі генерал Петен порівнює міць цих позицій з міццю бетонних фортів.

Нижче добірка фотографій, зроблених в секторі Морт-Ом в різний час.

За подіями під Верденом слідкувала вся Франція. Наступ німців був зрештою зупинений, що спричинило справжню ейфорію в пресі, а ще більше - серед політичного і військового керівництва. Користуючись втягуванням німецьких резервів в м'ясорубку, країни Антанти спланували комбінований наступ британців і французів в районі Сомми, росіян на Галичині, італійців на Ізонцо. Втім, для цих ударів було необхідно багато часу на підготовку, але на Верденському напрямку від Петена вимагали результатів вже. На початку квітня Жоффр наказав Петену підготувати контратаку на форт Дуомон. На самого Жоффра тиснув уряд, якому була потрібна символічна перемога. Петен в свою чергу не вважав, що його армія готова для контратаки.

Ставка головнокомандувача не бачила всіх наших труднощів. Їй здавалося, що боротьба набула затяжного характеру і що наші дії у відповідь запізнювалися.

Жоффр особисто прибув під Верден для інспекції. Ознайомившись зі станом справ, він залишив в силі свій план контрнаступу, але дав більше часу приготуватись.

Таким чином, моє переконання, що ми не були ще готові до великих ударів у відповідь, залишалося в силі. Відповідно до моїх вказівок ген. Нівель методично вивчав і готував захоплення форту Дуомон, анітрохи не поспішаючи і готовий використовувати сприятливі обставини. Ген. Жоффр схвалив цю точку зору.

У захоплених уявленнях громадської думки про героїзм захисників Вердена були елементи перебільшення. Вірячи в існування якихось містичних сил, громадська думка була схильна не розуміти дійсних страждань наших солдатів та обмеженості їхніх можливостей; це і було причиною гарячкового нетерпіння громадської думки в очікуванні та підштовхуванні якнайшвидшого наступу, година якого ще не пробила. Проте ми правильно оцінювали високу повагу до нас наших співвітчизників і, щоб бути гідними її, прагнули працювати з кожним днем більше і краще, ніж це робили напередодні. //Філіп Петен, «Оборона Вердена»//

В цілому, під кінець перших двох місяців обидві сторони понесли колосальні втрати, але все ще сподівались на успіх своїх планів. Французи вважали, що спинили німецький наступ, для Фалкенхайна ж все розвивалось за планом - він вже втягнув французьку армію в битву на смерть за місця символічного значення. Оптимізм Фалкенхайна не поділяв кронпринц Вільгельм, який командував наступом. Кронпринц не був згоден з верховним задумом Фалкенхайна і не був в захваті від того, як раз за разом гинуть його кращі люди без жодного натяку на оперативний результат, але, хоч і проти своєї волі, виконував накази свого керівництва, адже в цей період сам Кайзер вірив в план свого начальника штабу

Таким чином битва під Верденом обіцяла розтягнутись на довгі місяці.

Незважаючи на наші втрати, що сягали вже 3 тис. офіцерів і 130 тис. солдатів, становище нашого наявного складу ще не було критичним, і набір солдатів у віці 20 років здійснювався в дуже невеликій кількості. Більша частина бійців складалася з дорослих людей, які «посивіли на полях битви»; середній вік їх був від 25 до 26 років. Вони стійко переносили нелюдські випробування і мужньо виконували свої важкі обов'язки. Коли наставав момент виходу на позицію, вони йшли вперед твердим кроком, не думаючи про долю, яка на них чекала... //Філіп Петен, «Оборона Вердена»//

В перші два місяці битви за Верден обидві сторони понесли страшні втрати, але однаково вірили у власний успіх. Фалкенхайн все ще вважав, що французькі резерви будуть знищені, а французи були впевнені, що їх конвеєрні ротації зупинять німецький натиск. Божевіллю не було видно кінця.

Як вже було сказано, суспільне значення Верденської битви було для Франції настільки великим, що командування цим напрямком знаходилось в руках безпосередньо головнокомандувача Жоффра в обхід командування груп армій. Сам Жоффр і перші особи держави неодноразово їздили під Верден особисто. В середині квітня Жоффр дійшов висновку, що німецький наступ зупинений і настав час до зворотніх дій, яких від нього в тому числі очікував уряд. Жоффр спланував контратаку для відбиття форту Дуомон, але через аргументи Петена, який вважав, що його армія ще не має для цього сил, збільшив термін на її підготовку. Разом з цим Жоффр прийняв рішення зняти "занадто оборонного" Петена з командування 2-ю армією і призначив його командувати групою армії "Центр". На Петена лягли обов'язки з забезпечення верденського напрямку постачанням і резервами, що у нього виходило добре. Формально це було підвищення, але фактично Петен був відсторонений від планування операцій. Сам Петен відкрито казав, що без негайного втручання союзників на інших фронтах Верден не встоїть.

Замість Петена командиром 2-ї армії був призначений генерал Робер Нівель. Нівель був талановитим артилеристом і саме йому приписують першість в застосуванні загороджувального вогню в наступі. Це був офіцер з великим військовим досвідом, який починав воювати ще в колоніях і в роки Великої війни виріс з командира артилерійського полка до командира армії. В 1914 році його артилеристи відзначились ефективним вогнем в багатьох боях, в тому числі на Марні. В 1915 Нівель відзначився як командир дивізії при штурмі німецьких позицій на фермі Каннев'єр. В битві за Верден саме 3 корпус, яким командував Нівель, стримав фронт на найгіршій для французів ділянці навпроти Дуомона.

В післявоєнних спогадах Жоффр оцінював заслуги Нівеля в утриманні Вердена ледь не вище, ніж Петена. "Найважливішу роль - писав Жоффр - відігравав Нівель, який мав рідкісну здатність бути над полем бою, розуміти, що я вимагаю від нього в усіх моїх комбінаціях, і зберігати самоконтроль і волю в той час, як його начальник [Петен] посилав військовому міністру сумні звіти".

Як і Жоффр, Нівель був прихильником "культу наступу" і був твердо налаштований відбити Дуомон.

26 квітня Жоффр віддав остаточний наказ відбити форт.

Відбити Дуомон мала вже згадана 5-та дивізія генерала Шарля Манжена. Підготовка до контратаки відбувалась майже місяць і включала в себе накопичення достатньої кількості артилерії та боєприпасів. За планом, 150 артилерійських гармат, серед яких батарея калібру 370-мм, мали впродовж семи днів випускати по тисячі тон снарядів щодня на ділянці трохи більше 3 км в ширину. За весь минулий час французи планомірно нарощували кількість артилерії - якщо на початок німецького наступу вони мали 280 гармат проти 1200+ німецьких, то тепер в їх розпорядженні було 1700+ гармат, але вже проти 2200+ німецьких. Військове виробництво обох країн працювало на межі можливостей, але як покажуть подальші події, французи не мали і близько з необхідного для контрнаступу. Дані з книги Петена "Оборона Вердена" свідчать, що німці весь час зберігали перевагу у великих калібрах.

Напередодні французької контратаки для німецьких військ в Дуомоні відбулась трагедія. Німці використовували Дуомон не тільки як спостережний і оборонний пункт, а і місце накопичення та укриття резервів - в підземних галереях Дуомону, як вже було сказано, могли знаходитись одночасно кілька тисяч солдат. 8 травня в одній з галерей, де зберігались артилерійські боєприпаси, пролунав вибух страшної сили - одночасно здетонували кілька тисяч снарядів, в тому числі і хімічних. Вибуху миттєво вбив кілька сотень людей, але ще більше загинуло через паніку та удушення, коли підземелля Дуомону заповнив отруйний газ. "Ми сподівались, що швидка смерть дасть нам спасіння від жахіття" - так написав про цей день Вернер Беумельбург, німецький ветеран і один з перших істориків Верденської битви, який був тоді в Дуомоні 17-річним солдатом. Через кілька днів вдалось ідентифікувати 679 загиблих і більше 1800 поранених. Німецький майор медичної служби Бенно Халлауер, який рятував поранених на місці подій, у своєму звіті написав, що загиблих може бути на порядок більше, оскільки багато солдат були поховані під завалами, а від багатьох знайшли лише рештки тіл. Халлауер припускає, що трагедія могла статись через пожежу, яку спричинило необережне поводження з запальними речовинами вогнеметів, які солдати використовували щоб розігрівати їжу. Халлауер пише, що кілька солдат обгоріли і в паніці вибігли в коридор. Інші солдати, серед яких було багато новобранців, побачивши обгорілих людей почали кричати "Die Schwartzen kommen!" - "Чорні йдуть!", подумавши, що їх прийшли штурмувати французькі колоніали. В цей період Франція почала активно застосовувати на фронті колоніальні війська. Серед німецьких солдат дуже швидко розповсюджувались чутки про їх звірячу жорстокість, тому ніхто не хотів потрапити до них у полон. В паніці почався "френдлі фаєр", хтось почав кидати ручні гранати, що і призвело до детонації БК.

Що цікаво, французи не знали про цей випадок до самого кінця битви за Верден.

Ті самі полки, які пережили вибух 8 травня, через 4 дні були відправлені на штурм французьких позицій на півдні. Таким виявився перший досвід для багатьох солдат зі свіжого поповнення.

22 травня, після семиденного артобстрілу, розпочалась французька атака на форт. Втім, з перших хвилин, почались фатальні проблеми. Німецька артилерія нанесла удар на упередження по позиціям, де накопичувались для штурму війська. В результаті цього обстрілу в 52 і 129 піхотних полках бойова чисельність рот скоротилась до 30-40 людей. Один зі снарядів влучив у спостережний пункт генерала Манжена біля форту Сувіль, вбивши і покалічивши кілька офіцерів біля нього.

Тим не менш, штурм відбувся. Французам вдалось прорватись крізь імпровізовані німецькі траншеї і колючий дріт на пагорб і увірватись в сам форт. На якийсь час французам вдалось взяти під контроль половину пагорба, але дуже скоро німецька артилерія відсікла підхід резервів. Велика кількість французьких батарей також була подавлена. Французькі війська опинились в пастці під постійним обстрілом всіх калібрів і через 2 дні 1000 чоловік з атакуючої групи, що увірвались в форт, здались в полон. Контратака на Дуомон за 3 дні коштувала Франції загальних втрат 5600+ чоловік з 12 000 залучених проти 4500 у німців.

23 травня лейтенант 124 полку Альфред Жубер написав у своєму щоденнику:

Людство зійшло з розуму! Треба бути божевільним, щоб робити те, що ми робимо. Яка різанина! Які сцени жаху і бійні! Я не можу знайти слів, щоб виразити свої враження. В пеклі має бути не так погано. Люди безумні.

Через декілька днів сам Жубер помре від поранень у віці 21 рік.

Так співпало, що французька контратака відбувалась одночасно з приготуванням до нового німецького наступу. Фалкенхайн розпізнав підготовку Антанти до наступу на Соммі, і щоб не дати французам взяти в ньому участь і реалізувати далі свій план м'ясорубки, прийняв рішення про нову хвилю наступу на Верден. Весь цей час не припинялись бої на західному березі, висоти 304 і Морт-Ом переходили з рук в руки і нарешті були взяті німцями. В травні Фалкенхайн спланував атаку на східному березі з метою знищити французьку лінію оборони та захопити форти Во, Сувіль та село Фльорі.

30 травня розпочався новий німецький наступ. Щоденно німці вистрілювали 8000 снарядів. 1 червня німці розпочали штурм форту Во (Vaux).

Форт Во, як і Дуомон, був збудований з міцного бетону і мав серйозні підземні галереї. В 1915 Во так само був роззброєний - в часи битви за Верден він мав лише 2 працюючі башти для 75-мм гармат, які були зруйновані обстрілами. Таким чином, форт являв собою лише міцне укриття, яке виконувало свою роль лише в загальній системі оборони. Ця оборона була прорвана, форт оточений, і 2 червня німецькі штурмові загони під командуванням Курта Ракова приступили до штурму.

Обороною форту Во командував полковник Ежен Рейналь. Він мав близько 600 солдат разом з гарнізоном та бійцями, що відступили з траншей. Ці бійці впродовж кількох діб без сну і відпочинку, їжі та води, вели бій з німецькими штурмовиками в зовнішніх укріпленнях форту та підземних галереях. Німці активно застосовували вогнемети та пускали в тунелі форту газ. Всередині форту в цілковитій темряві боротьба доходила до рукопашного бою зі штиками і саперними лопатами. Бійці будували в тунелях імпровізовані барикади. Деяким захисникам вдалось вночі прориватись малими групами до своїх. На додачу до всіх жахіть для французького гарнізону, в одній з галерей відбулась детонація вибухівки, яку заклали ще в 1915 році для підриву форту у випадку його захоплення.

4-го червня, через дві доби штурму, від захисників форту в тил був відправлений поштовий голуб з посиланням:

Ми все ще тримаємось, але знаходимось під небезпечною атакою газами і димами. Треба терміново нас звільнити. Накажіть встановити оптичний зв'язок через Сувіль, який не відповідає на наші виклики. Це наш останній голуб. //з книги Анрі Петена "Оборона Вердена"//

Вранці 5-го з форту Во в Сувіль через оптичні засоби зв'язку (імовірно, оптичні лампи) передали:

Ворог в західній частині форту створює мінну камеру для підриву склепінь форту. Негайно відкрийте артилерийський вогонь.

Через кілька годин форт Во просигналив:

Не чуємо вашої артилерії. Атаковані газами і запальною рідиною. Знаходимось на межі сил.

В ніч з 5 на 6 червня:

Необхідно, щоб нас звільнили цієї ж ночі і щоб негайно прибули запаси води. Я дійшов до межі своїх сил. Солдати і унтер-офіцери виконали свій обов'язок до кінця.

6-го форт відправив лише декілька слів:

Наступайте, поки ми остаточно не загинули. Хай живе Франція!

7 червня в 3:30 ранку з форту дійшло останнє повідомлення, яке обірвалось:

"Не покидайте".

Весь цей час 2-га французька армія на всій ділянці фронту відбивала удар і лише 7 числа генерал Нівель зміг виділити зведену піхотну бригаду полковника Саві для деблокади форту Во, яка зазнала невдачі. 7 червня, вичерпавши всі сили чинити опір, французький гарнізон фортеці Во здався в полон. У всій літературі на цю тему говориться, що німецькі солдати зустрічали французьких солдат по стійці Струнко і з військовим вітанням. Кронпринц Вільгельм особисто зустрівся з полковником Рейналем і в знак найвищої поваги подарував тому німецький кинжал, вибачившись, що не має під рукою більш відповідної зброї, а через 10 днів подарував йому французьку офіцерську шаблю.

З 8 по 17 червня французи пробували відбити форт силами колоніальних полків, але зазнали невдачі з важкими втратами.

Як пише генерал Петен, це були найважчі дні Вердена.

У Франції в ці трагічні дні кінця травня і початку червня [...] довіра країни до армій Вердена здавалася підірваною. Справді, протягом надто довгого часу ми залишалися на арені боротьби самотніми, а всередині країни проявлялися занепокоєння, втома і розчарування. Втративши терпіння, громадська думка почала хвилюватися. Промови і полеміка преси сіяли зерна невдоволення і зневіри в успішний результат боротьби. //Філіп Петен, «Оборона Вердена»//

Саме в цей період у Франції почав відбуватись моральний перелом. Уряд і армійське командування стрімко втрачали авторитет, в суспільстві все активніше почали ширитись ідеї пацифізму та "білого миру". Верховний німецький задум був частково втілений, моральний фон Франції не обіцяв нічого хорошого.

22 червня німецька артилерія обрушила на французькі позиції 116 000 снарядів з дифосгеном, після чого розпочався новий масований штурм. З усіх німецьких атак на Верден ця була однією з найбільш лютих - німці захопили форти Тіомон, Фройтер і село Фльорі.

23 червня генерал Нівель в своєму наказі по армії звернувся до солдат зі словами, які стали одним з символів спротиву Вердена:

Vous ne les laisserez pas passer, mes camarades. (Ви не дасте їм пройти, мої побратими).

І вони дійсно не пройшли. Новим вузлом спротиву став форт Сувіль, який за 2 місяці витримав 36 000 влучань снарядів, і все одно тримався. Під Верден надійшли нові резерви, які спинили наступ.

24 червня розпочалась артпідготовка Антанти перед наступом на Соммі, а 25 червня кронпринц наказав перейти до оборони. Крайньою точкою німецького просування стала Chapelle Sainte-Fine, яка була майже негайно відбита. В подальший місяць село Фльорі переходило з рук в руки 16 разів.

Верденська м'ясорубка не відбувалась ізольованою, а була центральним місцем протистояння двох альянсів. Французи об'єктивно не могли самостійно протистояти всій потужності Другого Рейху, тому хід кампанії мали вирішити спільні дії союзників.

Першими, хто зробив спробу відтягнути сили Центральних держав від Вердену, стали італійці - в березні 1916 маршал Кадорна здійснив свій 5-й наступ на Ізонцо і планував здійснити ще один на початку літа. Його випередили австрійці, які в травні здійснили свій наступ в Альпах, який тільки вичерпав сили австро-угорської армії. Далі поки триватиме боротьба за Верден, маршал Кадорна здійснить 6, 7, 8 і 9 наступ на Ізонцо.

4 червня розпочався масштабний наступ росіян на широкому фронті, який увійде в історію як Брусилівський прорив і стане катастрофою для австрійців. Нарешті, 1 липня сили Антанти розпочали наступ на Соммі. Це була не менш вагома "гіпербитва", яка також затягнеться на місяці і теж стане своєрідним символом божевілля Великої війни. В наступі на Соммі вагому роль зіграла 6 французька армія, яка в певний період отримала навіть більший пріоритет постачання ніж Верденський напрямок.

17 серпня на боці Антанти у війну вступила Румунія. Німеччина остаточно втратила ініціативу, що змусило її верховне командування переглянути стратегію Фалкенхайна. 26 серпня Фалкенхайн був зміщений з посади, начальником генштабу був призначений Пауль фон Гінденбург, а його заступником - Еріх Людендорф, одні з найбільш здібних воєначальників століття.

Битва на виснаження, яку з безжальною математичною логікою реалізував Фалкенхайн, призвела до того, що Німеччина витратила шалені ресурси і понесла величезні втрати, не тільки не досягнувши очевидних результатів, а і сама стала вразливою для ударів. Філіпп Петен оцінює розхід снарядів німецькою стороною за 140 днів наступу в 21.7 мільйонів штук. Французька сторона в цей же період направила під Верден 20.1 млн снарядів, частина з яких знаходилась в запасі. Для такого об'єму постачання військ були задіяні колосальні зусилля військової економіки.

З мемуарів Фалкенхайна видно, що весь цей час він вірив, що його наступ наносить французам втрати у співвідношенні 5:2, тому божевільні атаки на Верден не зупинялись.

Противник ніде не досяг тривалої вигоди; у жодному пункті він не міг звільнитися від німецького натиску. Навпаки, він зазнавав важких втрат. За останніми ретельно стежили і безперервно порівнювали з нашими, на жаль, також не легкими жертвами. У результаті співвідношення втрат зводилося, приблизно, до 2,5:1, тобто на двох німців, яких виводили з ладу, припадало з того боку п'ять таких самих французів. Хоч якими сумними були німецькі жертви, але зрозуміло було, що їх приносили для доброї справи, що обіцяє великі перспективи. Операції розвивалися в дусі намірів, покладених в основу їхнього ходу.

Філіпп Петен називає цифру загальних втрат 2-ї армії за вказаний період в 6563 офіцерів і 270 000 солдат (KIA, WIA, MIA, POW). Втрати німецької 5-ї армії оцінюються в 280 000 чоловік, тобто фактичне співвідношення було 1:1. Перебільшення втрат противника є звичайною практикою на всіх війнах, але в Битві за Верден така практика на найвищому рівні вперше в історії призвела до настільки жахливих наслідків.

Ілюзії німецького верховного командування, що французькі сили знищуються з шаленою швидкістю, підживлювала часта ротація французьких дивізій. В усіх аспектах це виявився найбільш вдале рішення французького командування.

Починаючи з липня генерал Нівель почав готувати нову контратаку з метою відбити всі втрачені позиції. На цей раз підготовка зайняла кілька місяців, оскільки потрібен був час для створення дійсно серйозної переваги над німцями в кількості стволів та снарядів. Це ускладнювалось тим, що відтепер резерви армій йшли не тільки на Верден, а і на Сомму, де справи йшли зовсім не добре. Тим не менш, пригнічений стан суспільства змушував військових шукати блискучої символічної перемоги, і генерал Нівель був твердо налаштований досягти її, взявши форт Дуомон.

Весь період з липня по жовтень не припинялись локальні бої та спроби відбити деякі точки на карті, такі як село Фльорі. В цей період з французької сторони сталась така ж трагедія, як у німців в Дуомоні - 4 вересня в тунелі Таванн, де укривались 3000 солдат, сталась детонація боєприпасів, яка забрала життя більше 500 людей.

14 жовтня розпочалась 6-денна французька артпідготовка в секторі Дуомон. Більше 700 гармат випустили 855 тисяч снарядів. Безпосередньо сам форт обстрілювали дві 400-мм залізничні гармати Saint-Chamond. Як мінімум 6 снарядів пробили бетонні перекриття і вразили гарнізон всередині.

За досвідом минулих битв, Нівель розробив нову тактику штурмових дій. Наступ піхоти мав прикривати баражуючий вогонь французької артилерії, в той час як піхота за встановленим Нівелем нормативом мала просуватись на 150 метрів кожні 3 хвилини.

20 жовтня вслід за вогневим валом своєї артилерії пішли в атаку 3 французькі дивізії під зведеним командуванням генерала Манжена. Після запеклого бою 24 жовтня французькі війська увірвались у форт Дуомон, взявши 4000 полонених. Атака на форт Во захлинулась, але через тиждень боїв німці самі його лишили і 2 листопада його зайняв французький розвідувальний загін, що знаменувало успіх цього контрнаступу.

15-17 грудня Нівель провів другу контратаку з метою відбити позиції, які були за французами до початку битви. Майже всюди на східному березі німці були відкинуті. Деморалізовані місяцями безперервних атак без ротацій, німецькі полки, які змінили склад по кілька разів, після шаленого артобстрілу не витримали натиску. В своїй фінальній контратаці французи взяли більше 10 000 полонених. Існує анекдот, що один з німецьких офіцерів поскаржився генералу Манжену на погані умови утримання, той відповів: "Вибачте, панове, я не очікував, що вас буде так багато".

Після закінчення кампанії під Верденом і на Соммі французький уряд прийняв рішення змінити головнокомандувача. Жозеф Жоффр, колись рятівник Франції в битві на Марні, остаточно втратив довіру і був відправлений працювати послом в США. Майбутній командир американського експедиційного корпусу Джон Першинг відзначав, що на своїй посаді Жоффр зробив надзвичайно багато для військового співробітництва двох країн, а його знання допомогли американцям частково підготуватись до такої Війни, яка їх чекала.

Частково зрозуміти ступінь розбрату, який почався в істеблішменті на фоні минулих військових катастроф, можна зі спогадів президента Пуанкаре. Як хитрий політик, Пуанкаре то тут, то там приписує вустам інших депутатів чи міністрів слова зневаги до командування, яке провалило контрнаступ, комусь навіть підозри у військовому перевороті. Кампанія проти Жоффра почалась ще в кінці 1915 і дійшла до логічного завершення після взяття Дуомона. У Франції тепер була нова зірка - генерал Нівель, який виграв бій на найважчій ділянці. З усіх інших фігур він виглядав найбільш вигідно - старого монархіста Кастельно не любили соціалісти; Петен був "надто оборонним", а ніхто з уряду не бачив інших варіантів перемоги крім наступу; наступ Фоша на Соммі закінчився невдачею. Крім цього, Нівеля вирізняла його харизма, вміння говорити і заводити друзів. Саме йому дісталась посада головнокомандувача, і саме від нього очікували переможного плану закінчення війни. І у Нівеля був цей план. За задумом Нівеля, війну мав закінчити на цей раз вже остаточний французький контрнаступ на національних територіях.

Втім, здобута в Дуомоні перемога мала велике моральне значення. На фоні стількох невдач минулого, суспільство знову побачило, що перемога на полі бою можлива. Армія та країна знову отримали ковток довіри до своїх полководців і були готові до нового ривка.

Битва за Верден тривала 303 дні і на сьогодні вважається найбільш тривалою сухопутною битвою в історії. На сьогоднішній день підраховано, що "Верденська м'ясорубка" коштувала обом сторонам більше 700 тисяч санітарних втрат. Верхня межа французьких втрат оцінюється у 400 000, з них 163 000 вбитими; німецька - 355 000, з них вбитими 143 000. Точна кількість жертв не буде встановлена ніколи, адже з обох сторін мертві продовжували роками лежати на полі бою і під завалами.

В 1920-х французький військовий міністр Андре Мажино розпорядився провести пошукові роботи і збудувати під Верденом меморіальний комплекс, який і сьогодні є одним з найважливіших місць пам'яті про Велику війну. Сьогодні в Осуарії Дуомон зберігаються рештки 130 тисяч солдат з обох сторін, яких знайшли на полі бою або в братських могилах і які ніколи не будуть ідентифіковані.