Від "Стрижів" до "Пекла": еволюція Діпстрайку

Вітаємо вас, шановна спільното! Повномасштабне вторгнення росії в Україну кардинально змінило бачення застосування далекобійних засобів ураження. Поява ударних безпілотників, переробка розвідувальних БпЛА і зенітних ракет та розробка дешевих крилатих ракет - це все не нова концепція чи антидот для розв'язання усіх проблем. Це вимушене рішення. У випадку з нами – проміжна ланка.

Український оборонний комплекс однозначно перероджується та трансформується з неповороткого утворення у гнучку та прогресивну екосистему. Тисячі виробників, десятки тисяч запитів та сотні невирішених питань. Приватні ініціативи та державні "мамонти оборонки" вступають у нову віху. І як результат, один з найбільш пріоритетних напрямів для влади - це далекобійні засоби ураження (надалі "ДЗУ")

Дана стаття продовжує серію матеріалів, присвячених українському оборонно-промисловому комплексу, окремим видам озброєння та організаційним процесам усередині "оборонки". І розпочнемо саме з ДЗУ, оскільки ще від 2014 року у повітрі висіло питання українських ракет. Як еволюціонували українські далекобійні системи? Чому безпілотники не замінять крилаті ракети? Чи потрібна балістика та яким є майбутнє вітчизняних ДЗУ?

Перед основною частиною просимо Вас долучитися до нашого каналу. Тема цієї статті була обрана нашими патронами, що мають ранній доступ до усіх матеріалів, ексклюзивних постів та обговорення у чаті з авторами. Поставити питання щодо патронату або тексту статті Ви можете через наш бот зворотного зв'язку. Приємного читання!

Ракетна програма та стратегія неядерного стримування

Починаючи з 2014 року, у нашому інформаційному просторі великого розголосу набували вислови про критичну необхідність у виробництві власного ракетного озброєння. Так, 3 вітчизняні проєкти отримували всебічну підтримку: ОТРК "Сапсан" (Грім-2), БРК "Нептун" та РСЗВ "Вільха". У той час влада не створила чіткої стратегії розвитку як ракетної програми, так і всього оборонно-промислового комплексу, який переживав не найкращі часи. Незважаючи на це, хоч якась реальна робота з випробуваннями велася. Влада закцентувала більшу увагу на розробках київського КБ "Луч", яке пропонувало хоч і сирі, але практично готові вироби.

Результати тодішніх робіт стали відомі всім у 2018-2019 рр., коли стартували активні випробування української ПКР Р-360 "Нептун". Інший проєкт далекобійної ракети "Грім-2" був у гіршому становищі: після створення окремих частин БР та прототипу самохідної пускової установки справжніх полігонних випробувань не було. Проєкт ОТРК тримався на невеликих грошових інвестиціях зі сторони української держави та, здебільшого, Саудівської Аравії.

Більшість експертів вже тоді казали, що навіть при надходженні достатнього фінансування ($500 млн), виготовлення, випробування та доведення ОТРК "Грім-2" може зайняти більше 5 років. Очевидно, що створення нового виробу фактично з нуля вже тягне за собою великі та складні виклики, але чи давало це привід для того, щоб не фінансувати розробку?

На користь "Грому" паралельно просували концепцію неядерного стримування, згідно з якою балістична ракета з дальністю ураження цілей 500+ км має стати тим самим стримуючим фактором. У зоні досяжності ОТРК мали б перебувати важливі об'єкти промисловості та критичної інфраструктури, військові база та столиця РФ. Проте питання стояло не виключно у дальності польоту чи потужності бойової частини. Вирішальним фактором були кількість та ефективність: 50-100 ракет не вистачить, щоб завдати ворогу критичного урону, коли у нього є чим відповісти та захиститись. Інша ситуація, коли ви можете завдавати регулярні та масовані удари, максимально ефективно протискаючи ворожу ПРО. І зробити це лише одним ОТРК не вийде.

До 2022 року уся ракетна програма, як і ОПК, перебувала у стані коматозу: ознаки життєдіяльності є, але притомних та доведених зразків немає, серійне виробництво відсутнє, а ефективність комплексів під питанням.

24 лютого 2022 року точно стало "нокаутом" для ракетної програми. Окремі випадки застосування Р-360 чи "Вільхи" були притаманні саме початку вторгнення. А що ж далі? Настав період "анабіозу" ОПК, а разом із ним і ракетних розробок. Релокація підприємств, відновлення частини потужностей, адаптація та формування нової стратегії - усе це стало частиною процесу трансформації "оборонки".

Точка відліку "нуль": перероблені "Стрижі" та поява безпілотників

Восени 2022 року РФ робить крок у сторону оптимізації своїх ракетних ударів. Закидати Україну сотнями крилатих та балістичних ракет не вийде, враховуючи санкції та недостатні темпи виробництва. Вирішення приходить з Близького Сходу – дрони-камікадзе. Відносно дешеві апарати, масові у виробництві та прості у виготовленні. Замість дорогого турбореактивного чи твердопаливного двигуна можна використати бензиновий двигун внутрішнього згорання. Композитний корпус з цивільною електронікою та невеликою БЧ також є чудовим рішенням. Так, ціна двох десятків таких безпілотників буде еквівалента одній крилатій ракеті, але задача не полягає у заміні а у доповнені.

Масовані ракетно-дронові атаки у жовтні 2022 відкрили нову сторінку війни, у якій одним з найпріоритетніших напрямів посилення армії була протиповітряна оборона. Україна не була готова до іранських безпілотників, і, за відсутності необхідної кількості комплексів ППО, боротися з ними було важко. Саме з цього зароджується українська симетрична відповідь: якщо безпілотники та масовані атаки створюють стільки клопоту, чому б не відобразити цей досвід на росіянах?

Спроби створення "дрона-камікадзе" на основі чогось існуючого робилися ще раніше. 10 травня 2022 року у Хорватії впав перероблений БпЛА Ту-141 "Стриж" з авіабомбою. Пізніше, 5 грудня вперше стало відомо про ураження двох бомбардувальників Ту-95 на аеродромі Енгельс, а 6 лютого 2023 року "Стриж" з авіабомбою ОФАБ-100 впав неподалік міста Калуги. Після цього, новин про нові випадки застосування Ту-141 в ролі ударного безпілотника не з'являлися, що легко пояснюється невеликою кількістю "Стрижів" у розпорядженні України. Але процес був запущений...

Перші українські "камікадзе"

Авжеж, безпілотні авіаційні комплекси в Україні розробляли й раніше. При чому,ударні. Одним з таких є UJ-22 AIRBORNE, який у 2021 році представляли як потенційного носія 82-мм мін чи іншого обладнання. Разом із ним тоді ж презентували реактивний БпЛА UJ-23 TOPAZ. Обидва були помічені взимку 2023 під час атак на РФ.

Ближче до середини 2023 року з'являються й інші ударні безпілотники, як от "Бобер" (UJ-26) та "Рубака". Слідом за ними публіці показують "Морок", "Лютий", AQ-400, А22 та інші. Усі ці розробки так чи інакше почали застосовувати у 2023/на початку 2024 року. Але саме у період другого року війни докладаються зусилля до перевершення РФ у цій сфері.

Ан-196 "Лютий" заслужив звання найкращого серед розроблених безпілотників. Він, що важливо, був одним з найбільш таємних дронів-камікадзе. Його історія створення вражає, як мінімум тим, що його могло і "не відбутися". У ньому детально продемонстровані всі "радощі" української бюрократії та промислової машини, які часто стають на заваді у наших розробників та їх виробів. Про це свідчить цитата члена оборонного комітету ВРУ, який спостерігав за випробуванням "Лютого" разом з командувачем ПС ЗСУ:

"Якщо чесно, то ніхто в цей дрон не вірив. Він здоровий, його видно по радарах. Тоді росіяни вже збивали наші "Байрактари", тому у свою розробку, зроблену без досвіду з нуля, вірилось дуже слабо. А після того, як оце вони ледь не вдарили по своєму ж командуванню, то багато хто просто махнув рукою на цей проєкт"

В кінці квітня 2023 року, на Одещині проходили випробування прототипу БпЛА "Лютий". Тоді він мав атакувати острів Зміїний, але стався збій, і безпілотник, з корисним навантаженням у вигляді 50 кілограмів вибухівки летів на місто. Автопілот просто не дав розбити літак об землю. Командувач Повітряних сил Микола Олещук, який також спостерігав за запуском, наказав підіймати бойову авіацію і збивати свій же дрон. Але на відстані 30 км до берега вдалося відновити керування над "Лютим".

Після невдачі на випробуваннях історія нині найуспішнішого українського дрона-камікадзе могла завершитися. Попри те, що ніхто не вірив у їхню ідею, розробники не здавалися. Вони мали чітке бачення виробу. Зібравши власні кошти, вони створили перші прототипи, навчили їх літати й ось-ось були готові довести їх боєздатність. Відмовитися від мети на цьому етапі вони просто не могли.

3 травня 2023 року на території російського села Волна на Таманському півострові загорілася нафтобаза. Це був тріумф українського "шахеда", який згодом перевершив іранський дрон та точно став одним з найкращих у світі. Пізніше фото з тих випробувань опублікувала речниця "Укроборонпрому" Наталія Сад. На селфі з нею: головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, командувач Повітряних сил Микола Олещук і тодішній директор "Укроборонпрому" Юрій Гусєв.

Український "Шахед" - це не "Shahed"

Часте порівняння українських безпілотників з іранськими дронами-камікадзе "Shahed-131/136" у нинішній ситуації вже не мають змісту. І це варто розібрати на концептуальному рівні. Росіяни не використовують "Герані" як основні засоби ураження. Здебільшого їх задача - це зайняти українську ППО, виявити слабкі місця або знищити погано захищений об'єкт. Часто російські безпілотники стають інструментом терору або відволікаючою приманкою.

Україна, своєю чергою, фактично змістила 90% задач по далекобійним ударам саме на безпілотники, при чому розробляючи різні вироби та постійно покращуючи їх. Як результат, деякі моделі безпілотників вийшли на крупне серійне виробництво сотень одиниць. Зростає дальність, точність та надійність. Враховуючи "розмазаність" ворожих засобів ППО та пусті зони, безпілотники залітали в усі куточки європейської частини РФ. Відповіддю на масовані атаки з боку України стало широке залучення винищувальної та армійської авіації і розгортання мобільних вогневих груп.

Україна створила якісні та ефективні ударні безпілотники, але росіяни звернули на це увагу і почали вибудовувати протидію атакам. Паралельно із дронами-камікадзе ставалися поодинокі випадки застосування інших зразків озброєння...

"Довгий Нептун", повернення "Вільхи" та західні "подарунки"

13 квітня 2023 року хроніки протикорабельної ракети Р-360 "Нептун" доповнили відео з пуском 2 ПКР, якими, як заявляється, було потоплено ракетний крейсер "Москва". Уперше від початку повномасштабного вторгнення показали і саму серійну ракету. 24 серпня того ж року стало відомо про те, що за допомогою ракети Р-360 було знищено російську РЛС РЛС 48Я6-К1 "Подлет" у Криму.

Трохи пізніше колишній секретар РНБО Олексій Данилов опублікував відео з пуском модернізованої версії КР "Нептун" з дальністю польоту близько 400 км. Наступними цілями української крилатої ракети стали дивізіон ЗРК С-400 поблизу Євпаторії (14.09.2023), ВДК "Костянтин Ольшанський" (26.03.2024), склад зберігання БпЛА "Герань" в Октябрському (09.10.2024) та аеродром Мілєрово (23.12.2024).

Сьогодні "Нептун" у своєму далекобійному варіанті точно вийшов з класу протикорабельних ракет. Співпраця між чеською компанією PBS та українською "Івченко-Прогрес" дозволить розширити можливості цієї та інших крилатих ракет завдяки новому маршовому двигунові.

Інший ракетний комплекс, "Вільха-М", встиг нагадати про себе у січні минулого року, коли було атаковано Бєлгород. Тоді з'явилися і відповідні фото уламків головної частини РС-а Р624-Р та бойових елементів 9Н235.

Повернення крилатих ракет: чому безпілотники це проміжна ланка в історії ДЗУ?

Повертаючись до українських БпЛА, ми зазначили різницю між вітчизняними та ворожими виробами. Виникає запитання: маючи розвинені безпілотники з якісними системами навігації та неведення, чи не варто перенести ці досягнення і досвід на більш ефективні засоби ураження? Нагадаємо: росія впроваджує нові методи боротьби з ударними БпЛА, паралельно масштабуючи цей досвід.

Безпілотники дійшли до певного порогу обмежень: ДВЗ не дадуть вищих показників швидкості, перспектива збільшення маси бойової частини також мала, оскільки це вимагатиме встановлення більшого двигуна і тд. Збільшення габаритів самого апарату зробить його більш помітним.

Інше діло – турбореактивні двигуни. Силова установка такого типу має великий потенціал в потужності та тягових показниках при цьому зберігаючи відносно невеликі габарити. ТРД в усьому буде кращим варіантом силової установки для різного роду безпілотних літаючих апаратів. Як приклад, ще до повномасштабного вторгнення розроблялися апарати з ТРД, як от БпЛА UJ-23.

Нині, коли у вільному доступі можна купити невеликі турбореактивні двигуни, можна й створювати відносно ефективні вироби за співвідношенням ціна/якість. Усі ці фактори зійшлися у сприятливий момент часу, коли ОПК країни активно прогресує у виробництві ДЗУ і запит на нові рішення очікується як від політиків, так і військових. На фоні заборон на застосування західного озброєння проти цілей на території РФ та критичної необхідності нищити тилові об'єкти ворога, створення масових крилатих ракет стало наступним щаблем розвитку.

Технічна база, що була побудована на розробці та виготовлені БпЛА, лягає в основу крилатих ракет. Реалізується плавний перехід від одного виробу до іншого з перенесенням досвіду безпілотників. На даному етапі виробництва КР їхня масовість є цілком логічною, оскільки використовуються готові напрацювання у поєднанні з поширеними та доступними двигунами. До того ж самі ракети не дуже великі та оснащуються відносно малими бойовими частинами.

З часом і ці вироби будуть еволюціонувати, проте запас на розвиток ТТХ, зокрема дальності, маси бойової частини, швидкості та точності, набагато більший ніж у безпілотників. Залежатиме все від того як розвиватиметься виробництво спеціалізованих ТРД та систем наведення, що сьогодні мають цілком цивільне походження. Нині саме у ці елементи впирається масштабування виробництва крилатих ракет. Вирішенням цих проблем може стати плідна співпраця між чеською компанією PBS Group та українським підприємством "Івченко-Прогрес", які вироблятимуть двигуни спільно.

Перспективи української балістики та крилатих ракет

Розробка та виготовлення вітчизняних крилатих та балістичних ракет є критично важливим напрямком у розвитку армії, і досвід 2014 та 2022 показав наскільки важливо мати механізм стримування ворожої агресії. Все більше країн у світі вриваються у напрямок розробки власних ракет, оскільки це не лише безпека, а варіант багатоцільового засобу ураження, що стає все доступнішим. Іран, Пакистан, Індія, Бразилія, Туреччина активно розвивають цей напрям роблячи або відносно прості та масові ракети, або ж створюючи дійсно якісні системи.

Україна у свій час започатковували власну ракетну програму, якій варто присвятити окрему серію статей. При цьому брак інвестицій, конкретних вимог та стратегії, погубили частину розробок на початку або відкинули їх на роки назад. У результаті, Україна звертається до більш простих виробів та просить партнерів передати далекобійні ракети і надати дозвіл на застосування цього озброєння по території РФ.

У середньостроковій перспективі Україні необхідно отримати власні крилаті та балістичні ракети з дальністю, яка сягатиме близько 2000 км. Таким чином, з'явиться можливість утримувати усю європейську частину РФ під вогневим контролем, зокрема критичну інфраструктуру, підприємства ОПК, військові аеродроми та логістичні вузли. У поєднанні з дроновими атаками, повноцінні ракети стануть сильним важелем тиску

Але для реалізації цих потреб необхідно створити відповідний рівень виробничих потужностей, включно з налагодженою системою закупівлі елементної бази. Турбореактивні двигуни та системи навігації критично необхідні для серійного виробництва якісних ракет. Мова про тисячі одиниць, але об'єм інвестицій та робіт настільки великий, що на такі розробки буде витрачено від 3-5 років.

Висновок

Поява дронів-камікадзе більшою мірою стала вимушеним рішенням у випадку війни між росією та Україною. За умов відсутності масового виробництва достатньої кількості технологічних крилатих чи балістичних ракет, БпЛА стали їх "ерзац-варіантом", тобто замінниками або суттєвим доповненням. Проте вони не можуть повністю замінити традиційні ракетні комплекси з дальністю польоту більше 1000-2000 км.

Закономірним буде процес поступового переходу від ударних безпілотників до крилатих ракет з подальшим збільшенням дальності, маси корисного навантаження та покращення характеристик, що підвищують ефективність. Впиратиметься цей процес у виробництво турбореактивних двигунів та систем наведення. При цьому не варто забувати і про чисельну компоненту – ракет потрібно багато.

Попри наявність сильної науково-технічної бази в Україні, лише процес еволюції засобів ураження від простих безпілотників до високоточних крилатих ракет може дати гарантовано позитивний результат.