Військовий союз мінус дражливі теми: як Україна перезавантажує стосунки з Польщею

Безпекова угода з новаціями, кілька нових форматів допомоги (потенційно) і спроба перевести зернові суперечки з вуличного у кабінетний формат – у липні Україна непомітно почала покращувати стосунки з Польщею. Був навіть візит Зеленського до Варшави, але в кінці липня польський міністр оборони почав ставити нам умови вступу до ЄС. Але все не так погано, тому розповідаємо, які у нас шанси повернути українсько-польську дружбу на її найкращий рівень.

Візит Зеленського до Польщі у липні справді став “реабілітаційним” для українсько-польських стосунків, що останнім часом скоріше йшли на дно. 

Спочатку ембарго на українське зерно, потім перепалка в ООН, далі багатомісячна блокада українського кордону (де застрягали дрони та інше спорядження для наших бійців). Українці пригадували Польщі ще й незбиту ракету, яка, мовляв, все одно летіла до України. Поляки дедалі прохолодніше ставилися до допомоги України.

Та й попередня спроба – березнева поїздка прем’єра Дениса Шмигаля, який мав вирішити зернові питання – закінчилася на негативі. Швидко домовитися не вийшло, а в кінці заступник польського міністра АПК Міхал Колодзейчак взагалі зірвав засідання.

Словом, навіть порівняно скромний візит – без виступів у королівському замку, промов перед публікою і цитувань Шевченка, як минулого року – вже слід вважати успішним, бо він завершився згодою, а не суперечкою. 

А взагалі програма була стандартною: Зеленський зустрівся з польським колегою Анджеєм Дудою та прем’єром країни Дональдом Туском.

Як виявилося, рецепт взірцевого візиту дуже простий: Зеленському і Туску банально не треба говорити на публіці про зерно, яйця, вантажні перевезення та інші болісні теми (спойлер: ці питання не зняті, їх відклали). Поляки не згадували ці питання, що доводить їхнє налаштування миритися.

“Стійкість і мужність. Ці слова найкраще відображають позицію Володимира Зеленського у боротьбі за безпечну Україну та безпечну Європу… Ви завжди можете розраховувати на нас у цій боротьбі”, – прокоментував польський прем’єр.

А Володимир Зеленський дякував полякам за 44 пакети військової допомоги, окремо відзначав літаки і анонсував нові поставки зброї цьогоріч (схожі слова лунали і на зустрічі з Анджеєм Дудою). Можна вважати, що президент символічно закрив суперечку “чи Україна достатньо вдячна Польщі?” – у 2023-му вона немало нашкодила стосункам двох країн.

Бо коли мова про військово-політичні теми, тут у Києва і Варшави повна згода. Цілком очікувано Дональд Туск пообіцяв допомагати Україні у війні з росією та зі вступом до НАТО і ЄС.

Ну а причини ті самі, що у попереднього уряду в 2022 році: комбінація із симпатій до українців, бажання зробити Польщу лідером регіону і мати на схід від себе дружню державу, а не “гарячу точку” чи російські війська.

“Якщо Україна впаде, а росія виграє війну, ми будемо в небезпеці. Країни Балтії та всі країни у першій зоні досяжності росії будуть під однаковою загрозою”, – це вже слова польського президента.

Втім, у випадку з Альянсом польська заява – це скоріше жест ввічливості: саміт НАТО довів, що Німеччина та США досі проти нашого вступу, бо бояться відповіді росії. І, звісно ж, поляки не накажуть Джо Байдену і Олафу Шольцу змінити думку. 

А от вступ до Євросоюзу – інша річ, бо з січня Польща головуватиме в ЄС (це дасть їй більший вплив на порядок денний і пріоритети блоку). А тому зможе лобіювати “турборежим” для рішень стосовно нашої євроінтеграції. 

Сама Польща колись мала аналогічну підтримку від Німеччини – і наявність адвоката всередині ЄС дуже їм допомогла. Спойлер: ні, це не знімає з нас обов’язку провести реформи і підтягнути законодавство до рівня Євросоюзу.

Безпекова угода стає головною темою наших стосунків (але не все поки реально виконати)

Насправді, рік тому Зеленський і Дуда анонсували іншу велику угоду – договір про добросусідство, після якого навіть кордон між Україною та Польщею не дуже відчуватиметься (що звучить дуже іронічно, якщо згадати блокади). 

Але з ним не склалося, тож натомість головним документом для наших взаємин стає безпекова угода, котру наш президент підписав із Дональдом Туском.

Вона на той момент була вже вісімнадцятою, тому очікувано нагадує попередні: Польща обіцяє нам військову допомогу, співпрацю в розвитку ВПК, дипломатичної підтримки і санкцій. Втім, є і кілька новацій різного ступеня втілюваності.

Український легіон. Звісно, римляни тут ні до чого, це відсилка до різних “польських легіонів”, добровольчих загонів із емігрантів, які воювали по всьому світу: від Франції до Америки. Тут ідея та сама: зібрати умовний підрозділ з українців, котрі виїхали до ЄС. Навчатимуть їх поляки, спорядження буде від України і союзників.

Ідея могла здатися малореальною (що заважало потенційним добровольцям самим приїхати до Києва та мобілізуватися?), але голова польського МЗС Радослав Сікорський 11 липня оголосив, що добровольців уже кілька тисяч. Тому країна починає готувати першу бригаду. Імовірно, далі на цій же інфраструктурі далі вчитимуть вже бійців з України – натяк на це можна побачити у недавній пресконференції нашого президента.

Секрет легіону простий: як каже Сікорський, чимало людей хочуть служити – але якщо їх якісно навчать і забезпечать усім необхідним. Фактично, це спроба повторити історію з рекрутингом, коли “Азов”, “Вовки Да Вінчі” та інші підрозділи успішно набирають людей завдяки цій гарантії. 

Легіонерам обіцяють ще одну перевагу – вони потім зможуть повернутися до Польщі. А Сікорський натякає, що так могли б зробити й інші європейські країни.

Польські ТЕЦ. Зараз ситуація зі світлом краща, але не забуваємо про семигодинні відключення кілька тижнів тому. Вже зрозуміло, що зима буде ще важчою, тому Туск запропонував ідею: польські ТЕЦ, до яких росія не дістане, на постійній основі вироблятимуть більше електрики (вугілля в країні вистачає), а надлишок віддаватимуть Україні.

Над цим планом уже працюють, і “але” поки тільки одне. За правилами Євросоюзу, вугілля – “брудне” паливо, тому за викиди доведеться платити. Природно, поляки просять про виняток із цього правила. ЄС поки вагається, але врахуйте, що там зараз зміна влади і доречніше говорити про це вже з новою Єврокомісією. Блок не раз обіцяв допомогти нам з підготовкою до зими, тому шанси домовитися будуть.

Ще більше польських літаків. Варшава вже передавала нам винищувачі МіГ-29, але у сусідів досі є приблизно 14 літаків. Звісно ж, ми скористалися нагодою, аби їх попросити (що відображено у безпековій угоді).

Так, радянський літак не замінить F-16, але у нього є своя ніша. Наші ВПС переобладнали МіГ-29 під американські і французькі бомби – вийшов літак для ударів по ворогу на землі. А з протиповітряною зброєю МіГ-29 може полювати на ракети і “Шахеди” в тилу.

Зі слів Туска, поляки загалом не проти, але їм ці літаки теж треба, бо вони патрулюють повітряний простір над Польщею, виконуючи завдання НАТО. Тому МіГи нам передадуть, цитуємо, “якщо члени НАТО дозволять замінити ці літаки іншими”. 

Тому отримати МіГи цілком реально, але для цього треба, щоб США/Британія/Німеччина/хтось долучилися до повітряного патрулювання над Польщею.

Щоправда, як не вийде домовитися, то поляки налаштовані чекати, доки до них доїдуть замовлені у США винищувачі F-35, і тоді процес може затягнутися на півроку.

Поки ж маємо лише обіцянку британців наступного року прислати до польщі винищувачі Eurofighter. До речі, з F-16 Польща нам теж допомогла (Зеленський свого часу домовився про це з Туском), а чим – секрет.

І знову “закрите небо”. Зараз це називається “перехоплення в повітряному просторі України ракет і дронів, випущених у напрямку території Польщі”. На практиці це означало б, що польська ППО прикрила б частину Волині і Галичини, збиваючи все, що туди летітиме.

Для України вигоди очевидні, але й Польща матиме свій зиск: менший ризик, що ракета залетить до них, а якщо збивати – уламки і відстріляні ракети ППО впадуть на нашу територію. Тому Туск і Дуда зможуть легко “продати” цю ідею навіть прихильникам тези про “Польща має в першу чергу дбати про власні інтереси” (а взагалі таке збиття підтримували понад 69% поляків).

Тільки от переконати Сполучені Штати буде значно складніше. Там ідею не підтримали, а речник Білого Дому з питань нацбезпеки Джон Кірбі повторив традиційні американські аргументи про “ескалацію”. Німці теж проти. Навіть максимально прихильний до нас Єнс Столтенберг цю ідею не підтримав. Словом, неясно, як змінити ці погляди союзників

У соцмережах можна зустріти версію, що це Польща відмовилася збивати ракети без дозволу НАТО. Втім, по-перше, такі рішення у Альянсі прийнято ухвалювати спільно (на зразок того, як ми просили у США дозвіл на удари по росії), а по-друге, у Дуди та Туска не було особливих варіантів: з далекобійних систем ППО Польща має лише дві батареї Patriot.

Природно, що аби “закрити небо” над Заходом України і водночас не лишити без прикриття польські стратегічні об’єкти (на випадок, якщо росія перенесе вогонь на них), треба більше систем.  Тобто хтось – ну, США і інші союзники по НАТО – має перекинути їх і розгорнути у Польщі, підтримавши таку операцію наших сусідів. Втім, у Варшаві кажуть, що і далі вивчають це питання.

Але вирішувати проблеми однаково доведеться

Хоча українсько-польські суперечності відійшли на задній план (Варшава традиційно вважає економіку і зовнішню політику окремими сферами), вирішувати їх усе ж доведеться, якщо ми хочемо гарних стосунків із західними сусідами. І для вступу в ЄС, адже нам потрібна буде згода Польщі.

Можна сказати, що процес уже почався, бо в безпековій угоді згадана нетипова річ: “тісні консультації”, зокрема з тем, які “становлять взаємний інтерес”, серед котрих і аграрний сектор. Звісно ж, це натяк на торговий конфлікт, де поляки заборонили імпорт нашого зерна і пропонували навіть повний бан на агропродукцію.

Якщо справді вийде перевести зернову суперечку у формат кабінетних дискусій, то для України це виграшний варіант. Річ у тім, що за даними польського Інституту публічних фінансів, насправді експорт зерна з України “не мав вирішального впливу” на ціни в країні – тут більше впливали світові ринки (про це давно говорили і наші експерти). А ембарго дослідники називають непотрібним і навіть шкідливим для торгівлі.

Так, із зерном все одно були проблеми на зразок “сірих” схем на митниці, але це зовсім не історія “польські фермери банкрутують через наплив українського зерна”, яку просували чимало політиків і лідерів думок минулого року. Тобто ніщо не заважає Києву та Варшаві домовитися, скажімо, про посилені перевірки українських продуктів (аби зняти претензії про погану якість) – і обійтися без торгових війн.

Конфлікт із польськими перевізниками (вони також блокували кордон) теж може “ожити” пізніше, коли ми будемо домовлятися з ЄС про умови нашого вступу. Втім, Україна може зробити кроки назустріч – як-от прибрати черги на кордоні – а проблема з виїздом водіїв за системою “Шлях” після війни зникне сама.

Хоча і давніші суперечності на історичну тему (через тему Другої і світової і погляди на ОУН-УПА) теж нікуди не поділися. Цього разу “головною зіркою” став уже згаданий міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш із заявою про “Входу України до Євросоюзу не буде, якщо не буде вирішено Волинське питання”.

Втім, як пояснює Едвін Бендик, президент Фундації Стефана Баторія (Варшава), це думка Косіняка-Камиша і його партії PSL, а не позиція польської держави. Тому команда Туска не розвивала цю тему (та й резонансною для громадськості вона не стала).

“У Польщі зараз немає ознак того, що невирішені історичні питання раптом повернуться на передову політики”, – додав експерт. Але для поляків минуле все ще важливе (у цьому вони схожі на українців), тому шукати якісь варіанти діалогу нам доведеться.

Усе це для нас – “завдання з таймером” бо дуже бажано вирішити більшість питань до травня наступного року. Тоді поляки обиратимуть президента, тому кандидати знову намагатимуться задобрити фермерів, перевізників і ще багато кого, аби отримати їхні голоси (і важливо, щоб не за наш рахунок).

Крім "хайпових" тем на зразок зерна маємо іншу проблему: симпатій до українців у Польщі помітно поменшало

Якщо рік тому 62% поляків вважали, що їхня держава має обов’язково допомагати Україні, то зараз таких тільки 31% (більше людей схиляються до версії “скоріше повинна”). Дедалі частіше з'являються претензії в наших біженців.

“Особлива дружба” поступово також вивітрюється. За даними соціологічного центру CBOS, у січні 2024 року до українців позитивно ставилися 40% поляків – аж на 11% менше, ніж у 2022 році (зате число тих, хто не любить, зросло на 13%). Для контексту: такий же рівень симпатій був до вихідців із далекої Грузії, а от, скажімо, італійців і словаків поляки люблять значно більше. 

Звісно, частково це можна списати на зернову кризу і те, як її коментував попередній уряд Матеуша Моравецького (та й дехто із теперішнього). Як вам, наприклад, публікація “чорного списку” компаній, котрі купують українське зерно? До честі польського суспільства, реакція була настільки негативною, що після зміни влади його прибрали.

Але все ж, якщо місяцями розповідати, як на нашу політику впливають олігархи, що українці невдячні, впливають на продовольчу безпеку (!) Польщі та Європи, доводять фермерів до “відчаю” і банкрутства, якщо протиставляти простих українців і владу – то вгадайте, якою буде реакція пересічних поляків? Не забуваємо і російську пропаганду, яка малопомітна, але працює.

Бо крім дійсних претензій від Варшави, на них ще наклалися парламентські вибори минулого жовтня. Тому уряду “Права і справедливості” було простіше погоджуватися з протестувальниками (та отримувати більше голосів фермерів), ніж сперечатися з ними і платити за це рейтингами.  

А команда Дональда Туска – хоч і у м’якшій формі – повторила цю тактику весною, коли в них була кампанія до Європарламенту та місцевих рад.

Втім, останнім часом польська влада намагається розрядити обстановку і заяв такого калібру не робить. Записувати більшість поляків в українофоби – теж несправедливо. Інше дослідження від аналітичного центру ECFP показало, що в цій країні один із найвищих відсотків прихильників ідеї надавати нам зброю і вступу України до ЄС. 

Не слід забувати і підтримку від польської експертної спільноти і медіа. Тут маємо гарний контраст зі США, де від університетів і аналітичних центрів нерідко прилітають заклики не брати нас до НАТО чи віддати рф окуповані території.

А тому за симпатії польського суспільства треба боротися, причому приклад можна одразу брати з Варшави. Так, у Києві давно працює Польський інститут (свого роду культурно-освітнє посольство країни). Поляки переклали для нашої аудиторії книгу “Польща – нарис історії”, щоб популяризувати своє минуле (ну так, і просувати польський погляд на наші взаємини). Різні конференції, наукові і культурні обміни – все це теж на місці.

“Біло-червоні” мають і свій аналог “Голосу Америки”: українську службу Польського радіо (це не єдине польське україномовне медіа). Якби ми мали схожий арсенал “м’якої сили” – Україна була би для поляків ближчою, ми мали би більше друзів… ну і гарну трибуну, аби швидко відповідати критикам (наприклад, про зерно) і спростовувати російську пропаганду. Втім, головна роль у завданні “перезавантажити стосунки з Польщею” у очільників нашої держави та дипломатів. 

Звісно, чи вийде повернутися до порівняно безтурботних часів 2022 року – питання відкрите. За однією з версій, такого вже не буде, бо тоді поляків мотивували співчуття до нашого безвихідного становища (зараз ситуація все ж краща) і страх, що росіяни підуть далі. 

За іншою ж – так, війна відійшла на задній план, але треба “ловити момент” і будувати тісніші взаємини. Наприклад, у нас все ще немає угоди про стратегічне партнерство (та, що підписали Зеленський і Дуда – більше про безпеку, а не економіку і торгівлю).

А для поляків вона важлива, і тут мова не лише про практичні речі на зразок участі у відбудові, це питання статусу: чи вважаємо ми Варшаву ключовим партнером? Або просто “одним з”, як до 2022 року?

Словом, є з чим працювати, і рівнятися можна знову на Польщу, де у 2022-му році поставили завдання подружитися з Південною Кореєю, і зараз Сеул став одним із головних їхніх партнерів. Адже як бачимо, українсько-польська дружба вигідна обом країнам.