Пошук оптимального статусу Криму після деокупації

Почнемо з того, що принцип «Їм з нами жити, а не нам із ними» розповсюджується й на Крим. У декого з вас може виникнути цілком слушне запитання: «Для чого ділити хутро не вбитого ведмедя?». Моя ж відповідь: «Коли ведмедя буде вбито, часу, щоб правильно вчинити з хутром і не піддатися маніпуляціям ззовні, не буде». А «ведмедя» в Криму може бути помножено на нуль так само неочікувано, як настав «Фрідерікус 2.0».

І ще. Будь-яке політичне рішення має ґрунтуватися на науковому та державницькому баченні. Тому пропонуємо поглянути на рішення щодо «статусу Криму» через призму SWOT-аналізу:

  • Strenghts «S» (внутрішні сильні сторони рішення)
  • Weaknesses «W» (внутрішні слабкі сторони рішення)
  • Opportunities «O»(можливості, що надає зовнішня середа)
  • Threats «T» (загрози/обмеження ззовні)

Передісторія для аналізу

У новітній історії Криму спроби сепарації (відділення) були задовго до 2014 року. Так, у 1994–1995 рр. рішенням Верховної Ради для розвитку регіону була запроваджена посада президента Криму, яку обійняв Юрій Мешков. Ця людина була тісно пов’язана з російськими елітами та кримінальними групами. Відразу було взято курс на зближення з росією та подальшу інтеграцію регіону. Менш ніж за рік усе закінчилося скасуванням посади президента й утечею Мешкова в москву (нічого не нагадує?).

Україна унітарна (цілісна, єдина) держава (складного типу), бо має у своєму складі автономію. Зміст «кримської автономії» відрізняється від автономій у складі федерацій, але навіть це не заважало неодноразово спекулювати.

Проаналізуємо період після стабілізаційних і безпекових заходів, зокрема після створення тимчасових військових адміністрацій.

Реінтеграція Криму має враховувати місцеві особливості:

  • Низька частка українського населення, яке здебільшого виїхало за 9 років. Навіть до анексії частка українців і кримських татар у населенні півострова була невеликою (24% та 12% відповідно).

EEF8BB19-2885-438D-AA5C-61C5F6CDD274

  • Наявність сепаративних рухів (частина втече, але частина причаїться).
  • Реваншизм і відчуття програшу в частини зросійщених кримчан.
  • Економічна криза регіону через розрив господарських зв’язків із рф.
  • Наявність місцевого кримськотатарського народу з власними політичними традиціями (історією, Меджлісом тощо).
  • Непередбачуваність Туреччини щодо Чорноморського регіону, особливо на тлі панівної пантюркської державної ідеології, зближення з Асадом, неоднозначних відносин із рф і Китаєм.
  • Необхідність проводити «демографічні методи» для вирівнювання штучно створених «етнічних перекосів»: видворення росіян, повернення ВПО, стимуляція народжуваності, розбавлення «компактно зросійщеного» населення, створення балансу між українцями, кримськими татарами та залишками росіян (якщо будуть).

Найбільш імовірні рішення щодо адміністративного статусу Криму:

  1. Перетворення автономії на 25-ту область зі скасуванням будь-яких особливих статусів.
  2. Залишення статусу автономії.
  3. Комбінований статус — розділення Криму на дві частини: кримськотатарську культурну автономію та звичайну 25-ту область України (скажімо, Чорноморську).

Розглянемо ці три рішення крізь призму SWOT-аналізу.

Рішення №1  — Перетворення Криму на 25-ту область зі скасуванням будь-яких особливих статусів

S.

  1. Задовольнить більшу частину населення України.
  2. У майбутньому знизить рівень спекуляцій на темах «автономії» та «самовизначення».
  3. Спростить процес усунення зросійщених еліт від влади на локальному рівні.
  4. Спростить процес інтеграції Криму в загальнонаціональну систему управління.
  5. Спростить морально-ідеологічний аспект відбудови/фінансування Криму з державного бюджету.

W.

  1. Може не задовольнити кримськотатарський народ, який публічно чи приховано розраховує на певний «статус» або «винагороду».
  2. Створить умови для спекуляцій і підбурювань на тезі «позбавлення автономії — це покарання», до якого в такому разі можуть бути залучені й кримські татари.
  3. Провокуватиме кримських татар до неофіційного зближення з Туреччиною.
  4. Підігріватиме тези «окупації» для пропаганди. Може штовхнути «пасивне населення» до підтримки антиукраїнських рухів.
  5. Обмежені фінансові, людські й управлінські ресурси послаблюватимуть «жорстку» позицію України, виникне потреба шукати союзників у регіоні.
  6. Необхідність конституційних змін.

O.

  1. Спростить процес «відірвання» росії від регіону та обмеження її впливу.
  2. Продемонструє єдність України як унітарної держави без жодних автономій.

Т.

  1. Можуть виникнути конфлікти із союзниками на тлі «жорстких заходів», «українського реваншизму», що за певних умов підігріватимуться росією (якщо та ще існуватиме).
  2. «Страждання» й «покарання» кримчан можуть бути висвітлені в негативному для України ключі, що знизить рівень підтримки держави та зменшить фінансові програми відбудови на тлі політичних, ідеологічних, ціннісних суперечок.

Висновок. Перетворення Криму на 25-ту область може бути цілком виправданим рішенням із точки зору більшості українців, але несе внутрішні та зовнішні приховані загрози, які на тлі втоми та вичерпання ресурсів можуть спровокувати значні проблеми для України.

Рекомендація для рішення. Якщо і реалізовувати таку політику, то не поспіхом, а поступово. При цьому в короткостроковій перспективі подібними намірами слід обережно ділитися з нашими союзниками.

Рішення №2  — Залишити Кримську автономію

S.

  1. Знизить «кримський» градус усередині регіону.
  2. Позбавить аргументів наших недругів щодо «українського реваншизму».
  3. Не вимагає конституційних змін.

W.

  1. Ймовірно, не влаштує значну частину українського населення та спричинить політичну кризу.
  2. Залишить вікно для маніпуляцій на тему «самовизначення — автономія», як це було реалізовано у 2014 році.
  3. Нинішній Крим буде важче інтегрувати в загальнонаціональний організм.
  4. Створить умови для «консервації» у владі прихованих колаборантів.
  5. Повноцінно не врахує культурно-політичні інтереси кримських татар, оскільки місцева зросійщена еліта й населення відіграватимуть ключову роль у регіоні (принаймні в середньостроковій перспективі до появи перших результатів українізації регіону).

О.

  1. Задовольнить «демократичністю» міжнародних партнерів.
  2. Зруйнує міфи про «реваншизм», «етнічні зачистки» тощо.

Т.
Особливості історії Кримського півострова та його автономії залишать передумови для спекулювання нашою територіальною цілісністю ззовні (як росією, так і Туреччиною, якщо вона продовжить розвиватися в напрямку авторитаризму).

Висновок. Це рішення несе велику внутрішню загрозу провокування суспільного розколу та політичної кризи, яку не компенсує міжнародна підтримка. Тому з-поміж інших варіантів цей — найменш обґрунтований.

Рекомендація для рішення. Якщо й залишати автономію у тому вигляді, що існувала до 2013–2014 років, то тільки на короткий «стабілізаційний» проміжок часу з можливістю розв’язання цього питання на загальнонаціональному референдумі.

Рішення №3 — Комбінований підхід розділення Криму на дві області: кримськотатарську культурну автономію та звичайну 25-ту область України

Примітка. Ідея комбінованого підходу полягає в тому, що Крим буде розділений на два райони: Чорноморську область (здебільшого на південному березі, де поки компактно проживають росіяни) та кримськотатарську культурну автономію! Важливим нюансом є те, що мова йде про культурну автономію, а не територіальну. Межі цієї автономії — місце компактного проживання кримських татар із культурним центром у Бахчисараї. Ця зона чітко вимальовується на демографічних картах.
Синій контур — межі кримськотатарської культурної автономії. Інша частина півострова — умовна Чорноморська область.

S.

  1. Може не задовольнити повністю громадян України, але «принциповість» буде пом’якшено частковим задоволенням ідей та інтересів груп. Згідно з національними дослідженнями у 2021 р. 57% українців підтримували ідею створення національної кримськотатарської автономії (навіть не культурної). А 61% українців підтримували законодавче закріплення статусу кримських татар як корінного народу України.
  1. Певною мірою відповідає інтересам кримських татар.
  2. Кримські татари стануть противагою зросійщеним місцевим елітам, що зменшить ресурсність реінтеграції півострова.
  3. Територіально Чорноморська область відмежовує кримськотатарську культурну автономію від Туреччини, а кримськотатарська автономія відмежовує Чорноморську область від рф.
  4. Україна отримає важливий контраргумент у вигляді кримськотатарської культурної автономії на противагу тим, хто звинувачуватиме нас у скасуванні «хрущовської» автономії.

W.

  1. Потребує конституційних змін і суттєвого політичного ресурсу для реалізації проєкту.
  2. Може викликати невдоволення у всіх: як у зросійщених жителів півострова («Знищують автономію!»), так і в кримських татар («Недостатня автономія!») та українців (які будуть незадоволені так чи інакше).

О.

  1. Дає змогу в очах міжнародної спільноти «правильно» загорнути скасування кримської автономії в кримськотатарську культурну автономію та відновлення історичної справедливості й самобутності Криму, знищеної Сталіном у 1944 році.
  2. Робить можливим залучення іноземного фінансування для відбудови історичної кримськотатарської культурної автономії.
  3. Кримськотатарська противага зросійщеним кримчанам дасть змогу обмежити можливий провокативний вплив рф.

Т.
Головна загроза такого підходу — можлива трансформація вимог кримськотатарської культурної автономії в політичні, що, ймовірно, знайде підтримку в Туреччині.

Висновок. Третій варіант має свої недоліки та більш складний політично, але й збалансованіший порівняно з іншими. Переваги цього варіанту здебільшого мінімізують недоліки. А зовнішнє середовище (світ) ставитиметься прихильніше до його реалізації, якщо порівнювати з варіантом повного перетворення Криму в область.

Панацеї не існує. Не може бути такого варіанту, де на 100% задовольняються інтереси кожної сторони, соціальної групи, окремого індивіда. Підхід win-win красиво виглядає у бізнес-літературі та на папері. У житті все складніше, особливо якщо мова йде про суспільство та фундаментальні перетворення. Для прийняття рішення та вибудови позиції кожного з нас щодо майбутнього статусу Криму необхідно чітко, без зайвих емоцій, політизації та впертості, розглянути можливі варіанти, оцінити власні ресурси та сили, зовнішні обставини.

Рішення статусу Криму має бути вибудоване від громадянина до політики держави. Думаємо і працюємо зараз, щоб не страждати потім.

Ваш «Полігонавт», засновник аналітичного телеграм-каналу Resurgam


Обговорення