Як паразитувати на ідеї, вкладаючи в неї копійки: Грім, Сапсан, Борисфен

Київ. Парад. 2018 рік. На Хрещатик виїжджає нове дітище оборонної промисловості України. Гарне, ракетне, велике, трохи футуристичне.

Тільки це диво - ходовий макет, а не готова до прийняття на озброєння зброя.

Новофедорівка. Аеродром Саки. Кудись розлітаються частини літаків та російських солдат. Інтернет славить бавовну, а вона все частіше починає заходити в гості до Криму.  

Причини лишаються невідомими. Тим часом користувачі натикаються на фото з того самого параду, а деякі посадові та не дуже особи з усією впевненістю починають писати: серія вибухів - результат роботи українського ОТРК.

Чи пов'язані між собою ці два епізоди? Чому за 30 років поневірянь Україна так і не отримала свого вітчизняного ОТРК?

Сьогодні оглянемо основні моменти, що стосуються історії розробки та проблем її фінансування. Інформацію зібрано з відкритих джерел.

Що нам дісталось від СРСР?

Вже за уставленою традицією від червоного "клоповнику" Україні дістався величезний зоопарк різноманітної техніки. Кожна розробка існувала під свої задачі, на своєму шасі (часто унікальному), свого кольору та на свій смак. Здоровий глузд не завжди акомпанував радянським розробникам, а тому такими діями вони активно знущались як з логістів, так і з державного бюджету.

Якщо казати про ТРК/ОТРК, то ЗСУ отримали комплекси "Точка-У", "Луна" та "Ельбрус". Від останніх двох майже одразу почали відмовлятись, бо свою роль мали економічні проблеми, застарілість самих комплексів та міжнародні домовленості.  

В результаті "оптимізації"армії до 2010-х років на озброєнні лишились тільки "Точки". Їх використання та обслуговування також було проблемним: 20 квітня 2000-го року навчальна ракета від точки влучила в 9-ти поверхівку в Броварах. Пізніше цей випадок став відомий під назвою "Броварська катастрофа".

Перші спроби в напрямку розробки ОТРК: "Борисфен" та "Грім"

Потреба в уніфікації та розвитку була очевидною, а тому й знайшла відгук у ДКБ "Південне" у вигляді  проєкту "Борисфен".

Розробка "тривала" близько 9 років, але так і не зайшла далі ескізної стадії. Молода Україна не була зацікавлена у подібних комплексах. Лобістів проекту не знайшлось, армію активно скорочували, а іноземні замовники не давали про себе знати. Та й власне КБ "Південне", яке до цього розроблювало Р-36, РТ-20, РТ-23 та інші засоби плюватись ядерними боєголовками на міжконтинентальні відстані тепер існувало в умовах зовсім іншої виробничої кооперації і мало незрівнянно менше ресурсів. "Борисфен" застарів на папері.

Питання розробки українського ОТРК на деякий час було відкладене в шухлядку, яку в свою чергу було дбайливо викинуто з балкону.

Тишу іноді розбавляли новини про розробку нового комплексу "Грім". Детальна інформація про те, чи був до цього проекту інтерес від держави наразі встановити неможливо. Пояснення цьому залишилось десь глибоко в часі.

Народження БФРК "Сапсан"

І тут наступає 2004 рік. Українське суспільство сказало "Так!" президентству Ющенка. Вищезгаданий президент в свою чергу двома роками пізніше допоміг РНБО прийняти рішення про підтримку створення ракетного комплексу "Сапсан".

"Сапсан" задумувався як багатофункціональний ракетний комплекс, який мав поєднати як властивості ОТРК, так і властивості РСЗВ. Розробка такого комплексу, відповідно, вимагала створення великої номенклатури ракет. Ідеєю був схожий на американську M270. У 2012-13 роках планувався вихід на випробування. Фінансування розробки почали у 2007 році. В рамках нього було виділено перші 12 мільйонів доларів, але потрібно було набагато більше.  2009 року завершено перший ескізний проект, який був нещадно розкритикований замовником, виділено додаткові кошти.  "Сапсан" перейшов на етап проєктування і потребував ще багато ресурсів на розробку, втілення, випробування. Проект почав згасати.

Про ці події краще за все розкажуть заголовки на Мілітарному порталі:

Серійне виробництво БФРК “Сапсан” почнеться у 2012 році

ЗСУ після 2015 отримають 200 “Сапсанів"

В Міністерстві оборони України сподіваються, що найближчим часом буде затверджено три цільові програми: програма розвитку літака Ан-70, а також програми «Сапсан» і «Корвет»

КБ «Південне» планує завершити роботи зі створення БФРК «Сапсан» в 2015 році

ЗСУ закриває “довгобуди” з розробки озброєнь

2013 року Лєбєдєв повідомляє про повну відмову Міністерства Оборони від проекту, критикує розробника. Щоправда міністр не згадав про те, що на розробку виділялись мізерні кошти, а власне МО адекватно не супроводжувало проект. Сам Лєбєдєв в 2014  втікає з країни разом з іншими міністрами часів Януковича і потрапляє у розшук.

Стагнація та відродження "Сапсану"

З початком війни на деякий час питання розробки ОТРК відійшло на другий план, хоча інформація про розробку з'являлась у новинах. Країна намагалася пошити достатньо форми, знайти броніки і зробити так, щоб напівмертві Т-64 зі складів зберігань стали до строю.

Знову про вітчизняний ОТРК активно заговорили у 2016 році. Аналіз новин стосовного цього етапу змусив автора статті почати пити заспокійливе. Подальше дослідження призвело б до наркозалежності, тому нижче буде перелік основних новин стосовно теми та загальний висновок. Без особливого дотримання хронології.

Починаючи з 2015-2016р. в інфополі починає з'являтись нова назва: Грім - 2, яка позиціонується як експортна. Цей факт пов'язано з тим, що проектом активно зацікавились у Саудівській Аравії. Фінансування, технологічна співпраця - інозамовник вкладався в український ОТРК в рази більше, ніж сама Україна.

В 2017 році з'явились перші фото ходового макету пускової, яку потім у 2018 році явили на параді. Іронічно, що на параді ми хизувались макетом, який було профінансовано здебільшого арабами. В ці ж часи директор Павлоградського хімічного заводу розповів, що розробка комплексу знаходилась на вирішальних стадіях і зробив припущення, що протягом року ОТРК зможе вийти на польові випробування. Цього не сталось. Жодного пуску за всі роки розробки. Протестовано за цей час було тільки окремі елементи: шасі, головки самонаведення, виготовлено десяток двигунів для ракет. У цей же проміжок часу було зібрано макет ракети.

Свій дослідний зразок починала отримувати і Саудівська Аравія, але його доля залишається невідомою. З'являлась інформація про плани поставити його на озброєння в 2022 році. В Інтернеті поширюють інформацію про те, що Україна заразом віддала і всі права на ОТРК (і ми не маємо прав ні на Грім-2, ні на Сапсан). Ця інформація не відповідає дійсності.

Кожні декілька місяців з'являлись новини про недофінансування. В 2019 році замовлення на розробку від МО не було, в 2020 році в ДОЗ комплекс не потрапив. Лише у 2021 році з'явились перші обіцянки почати фінансування, а в 2022 році МО озвучило плани про відновлення робіт. Але було вже запізно.

Що ми отримали в результаті?

24 лютого ми мали комплекс, якому було дуже далеко до серійного виробництва. За десяток років розробки Україна змінила чотири президенти, але так і не змогла доробити власний "ракетний спис". Сотні обіцянок, години розмов які вилились у ніщо. За словами Тараса Чмута, на початку війни макет пускової просто стояв на підприємстві в очікуванні своєї подальшої долі. Ідея про те, що подібний комплекс було завершено за шість місяців в підвалі, та ще й за умови знищення великого відсотку виробничої кооперації видається зовсім нежиттєздатною.

Люди завжди намагаються чіплятись за краще. Заголовки про те, що Грім-2/Сапсан застосували то для знищення ворожих ракет, то для удару по Криму є ідеальною темою для привернення уваги та спекуляцій, але, на жаль, мають мало спільного з реальним життям. Так само не мають сенси і суперечки про те, хто з президентів відповідальний за провал, бо відповідь проста: кожен.

Розробка вітчизняного ОТРК - яскравий приклад того, як ми загасили власний потенціал. На цій історії треба вчитись. Робити все, аби не повторювати її знову, а не паразитувати. Сподіваємось, що колись українська ракета потрапить на відпустку у Москву. Разом до перемоги!