Екзистенційні виклики перед Україною. Демографія

Вступ

Зважаючи на нестабільну міжнародну ситуацію, кожна країна стикається з довгостроковими проблемами чи взагалі питанням власного виживання, як-от у нашому випадку.

Нинішня «полікриза» чи «пермакриза» (значна кількість проблем, які виникають одночасно) почала формуватися ще наприкінці 2010-х років. Існують певні ознаки цього, пов’язані з міжнародними відносинами, зокрема:

— Мюнхенська промова путіна від 10 лютого 2007 року, що фактично означала відмову від «вестернізації» й лібералізації росії та декларувала наміри перетворення москви на один із полюсів сили в міжнародному середовищі;

— глобальна економічна криза (2008-2013), яка поставила під сумнів економічну політику постійного росту, що була аксіомою з кінця Другої світової війни.

Поява коронавірусу та повномасштабне вторгнення в Україну ще більше дестабілізували світ, що призвело до підняття питання про створення контурів нової системи міжнародних відносин. Утім, як показує історія, починаючи із XVII століття і аж до 1945 року, для появи нового світового порядку необхідне повне «вимирання» старого. І саме зараз ми живемо в період «вимирання», тому перед урядом кожної країни стоїть важливе завдання збереження державності. Для України та її народу воно особливо гостре та складне.

У цій статті ми коротко розглянемо демографічну проблему, але варто зазначити, що простих рецептів вирішення виклику не буде, адже загрози національного рівня мають вирішуватися через суспільний консенсус. На думку автора, найбільших викликів є загалом три:

1. Демографія.

2. Військово-промисловий комплекс.

3. Культурне та духовне відродження.

Демографія

Демографія є одним із найбільш об’єктивних показників для моделювання майбутнього будь-якої держави в міжнародному середовищі. Людина, яка одною з перших почала говорити про неї, був американський письменник Самуель Гантінгтон. У своїй роботі «Зіткнення цивілізацій» (1996) він визначив поняття «молодіжного піку» — що більше молодих людей (переважно чоловіків), то ймовірнішими є економічне зростання та виникнення конфліктів. Через антропологічні особливості чоловіки є значно агресивнішими та конкурентоспроможнішими, ніж жінки. Водночас жінки відіграють роль «цементування» державного порядку через роботу в бюрократичних структурах, яка менше оплачується, але є набагато стабільнішою, і здатність поповнювати й нарощувати населення. Одним із найбільш успішних прикладів «молодіжного піку» є Реформація, бо саме на периферії Середньовіччя та Нового часу відбувався «бейбі-бум» — різкий ріст населення та кількості молоді.

Шестерні історії завжди змащуються кров’ю. Це розуміють абсолютно всі політики та державники — якщо в країні недостатньо молодого населення, вона не має можливості змащувати шестерні та впроваджувати важливі зміни для виживання держави. Якщо держава не адаптується до вимог реальності, то рано чи пізно вона зникне. Найбільшою проблемою України є якраз те, що в нас недостатньо «нової крові» для необхідних змін.

Мала кількість населення

Варто зауважити, що інформація, яку ми використовуватимемо, отримана через розрахунки, що часто ставляться під сумнів деякими людьми, а тому підрахунок кількості населення може бути неточним. І все ж будь-який інший спосіб розрахунків також показуватиме негативний тренд щодо кількості населення.

На початку 2022 року на вільній території України постійно проживало майже 41 мільйон людей. Водночас станом на січень 2022 року не спостерігалося природного приросту населення в жодній області чи в місті Київ. Вибірка останнього показника доволі мала, але загалом демонструє негативні тренди природнього приросту населення. Не важко здогадатися, що війна лише погіршила ці показники через низку чинників:

— значна кількість населення проживає на окупованих територіях;

— масовий виїзд населення (здебільшого жінок і дітей) за кордон та інтеграція в інші країни;

— невизначеність, яка заважає адекватно планувати сім'ї;

— економічні та соціальні проблеми.

За відкритими даними наразі на території України проживають близько 33,8 млн людей, і з кожним роком ситуація погіршуватиметься — не через масову міграцію, яку, можливо, навіть вдасться розвернути в інший бік після завершення війни, а через відсутність природного приросту.

Неможливість побудувати соціальну державу (well-being state)

У демографії використовується модель під назвою демографічна піраміда, яка показує кількість населення за статево-віковими групами. «Здоровою» вважається модель саме у вигляді піраміди.

На демографічній моделі Індії за 2016 рік бачимо, що існує велика кількість неповнолітніх (до 18 років) та молоді (18-35 років), які зможуть замінити населення середнього віку (35-60 років) та забезпечити прожитком старе населення (понад 60 років). Молодих людей більше, ніж старих. Така структура демографічної піраміди є основою для сталого економічного росту та формування соціальної держави (well-being state), яка власним коштом забезпечуватиме вразливі верстви населення (дітей, пенсіонерів, багатодітних сімей тощо).

В Україні ми спостерігаємо геть іншу ситуацію. Хоча піраміда вгорі відображає період ще до повномасштабного вторгнення, вона має структуру «хвилі на морі», що показує один негативний тренд — молодого населення (до 35 років) майже вдвічі менше, ніж людей середнього віку. Внаслідок цього старше покоління, яке виходитиме на пенсію, нікому буде забезпечити. Цей тягар упаде на молоде працююче населення за винятком чиновників та інших держслужбовців (військових, поліцейських, учителів, лікарів). Така система не зможе довго існувати, і якщо вам зараз близько 20 років і ви плануєте жити в Україні, то неодмінно постанете перед дилемою: «Чи можливо забезпечити гідне життя собі, своїй сім’ї та родичам, які вже не зможуть працювати?». При цьому ви ще маєте сплачувати податки, які підуть зокрема на зарплатню вчительки чи військового, у яких буде аналогічна ситуація щодо забезпечення. Чи вистачить молодого населення не тільки на підтримання нинішньої системи, але й для її зміни? Риторичне запитання.

Слід також звернути увагу на прогноз Міністерства економіки, за яким у найближчі 10 років потрібно залучити близько 4,5 млн нових працівників. Невідомо, наскільки це реалістично і що буде, якщо ми не знайдемо цих 4,5 млн працівників для підтримки різних галузей економіки. Тому можливість створення well-being state в Україні наразі здається вкрай примарною.

Висновки

Як контраргументи на мій песимістичний прогноз можуть наводитися два найпростіші способи боротьби зі зменшенням населення — міграція та стимуляція народжуваності через соціальні програми. Але в обох випадках потрібно мати well-being state, яка зможе виділяти велику кількість грошей на подібні програми. Отже, виходить порочне коло: для створення соціальної держави треба мати населення, а для того, щоби наростити населення, треба мати соціальну державу. Україна не має ні того, ні іншого.

Ця стаття — попередження про те, що найближчі роки будуть важким випробовуванням для нашого суспільства на можливість протистояти загрозам. Розуміючи проблеми, ви зможете краще та реалістичніше змоделювати власне майбутнє, щоб не розчаровуватися ще більше від теперішнього.