Особистий вибір чи екзистенційна загроза. Які виклики несе міграція майбутньому України

Міграція знайома кожному з нас. До війни вона була способом успішно вирішити персональні економічні проблеми. Україна не балувала своїх громадян швидким економічним зростанням, а наш ринок праці був однаково поганим для всіх, безвідносно рівня кваліфікації працівника. Немає сенсу працювати на низькоякісний посаді в Україні за 300$, коли можна просто перетнути західний кордон і робити те саме за 600$.

В результаті, за останні 10 років щонайменше 5 млн осіб отримали перший дозвіл на проживання в ЄС. Звісно, не всі вони остаточно покинули Україну. Проте з часом емігрантів ставало все більше і якась частина з них точно залишила країну назавжди.

Раніше це сприймалося як звичний стан речей, але війна радикально змінила наш суспільний дискурс.

Сьогодні наша інформаційна повістка заповнена безпекою, війною, та викликами майбутнього, тому це дає змогу переосмислити багато речей, в тому числі й міграцію. Ще вчора вона була пов'язана з персональним вибором та благом, але сьогодні ми знаємо – вона призводить до відчутних суспільних наслідків.

Дискусія щодо міграції в Україні неодмінно пов'язана з емоціями та цінностями. Розуміючи, що ціннісні суперечки часто бувають нерозв'язними, ми пропонуємо вам поглянути на об'єктивні проблеми, які виникають через міграцію. Вони – масштабні, тобто зачіпають багато аспектів нашого суспільства, зокрема…

Демографія

В більшості українських описів міграції робиться особливий акцент на її
короткостроковості. Це не просто трудова міграція, а саме сезонні роботи: поїхати на полуницю, збір холодильників в Будапешті, будівництво тощо.

І це – правда. Абсолютна більшість короткострокових трудових мігрантів не
затримуються за кордоном. 90% з них повертаються менше ніж через рік
після виїзду. Проте міграція – це циклічний та самопідтримувальний процес. Ті, хто поїхав одного разу, скоріш за все планують поїхати і знову. Вони також діляться своїм досвідом зі знайомими та родиною й тим самим збільшують потік мігрантів. Але хтось таки вирішує залишитися.

Згодом поїздки в іншу країну призводять до кращого розуміння її ринку праці або роботодавець просто укладає довгостроковий контракт. З сезонного та короткострокового мігранта український громадянин стає довгостроковим. І тут починаються проблеми.

Аналізуючи поведінку вже довгострокових мігрантів, ми побачимо, що вони майже не повертаються додому. І хоча багато мають намір повернутися, кількість тих, хто це робив насправді дуже незначна.

Це і не дивно – довгострокова міграція означає, що побут мігранта починає облаштовуватися за кордоном, а сам він, хоче того чи ні, інтегрується в суспільство в якому перебуває. Довгострокові мігранти, що мають пару забирають її до себе. Те саме стосується і дітей.

Зрештою, підходить час повертатися і людина постає перед вибором: залишитись в країні з влаштованим побутом та хорошим ринком праці чи повернутися до країни, де побут потрібно будувати наново, а перспективи ринку праці такі ж туманні як і раніше. Останнє не виглядає як щось, що в здоровому розумі може обрати наш співвітчизник. Саме через це довгострокові мігранти може й бажають повернутися, але роблять це не так часто.

Більшість українських мігрантів це молоді люди – 72% з них віком молодше 45 років. Це саме той період життя, коли купується нерухомість, будується сім’я: людина одружується, народжуються діти. Коли громадянин стає довгостроковим мігрантом, все це в його житті відбувається за межами України.

Ні ми, ні уряди приймаючих країн не маємо детальної статистики щодо міграції, але з урахуванням довоєнної тенденції довгострокових мігрантів дуже багато.

Оскільки шансів, що після війни міграція зникне – немає, довгострокова міграція залишатиметься проблемою для нашої демографії і далі.

Ці демографічні проблеми означатимуть, що людей в країні меншатиме. Це погана новина взагалі, але особливо для нашої безпеки.

Стратегічна безпека

Зовсім не дивно, що невеликі Балтійські країни останні 30 років вважалися найбільш легкою ціллю для потенційної атаки збоку РФ. Незалежно від підтримки союзників, їх власний оборонний потенціал швидко вичерпується, саме через непомірну різницю в демографічних можливостях атакуючої та оборонної сторони. Однак, Україна не така. Немалі обсяги українського населення дають можливість проводити дієві мобілізаційні заходи. І справа тут не тільки в призові людей до війська.

Кожна успішна війна це ще й надійний тил. Навіть сьогодні, коли українську економіку прийнято критикувати за недостатню мілітаризованість, саме десятки мільйонів громадян забезпечують фінансування оборони. Левова частка доходів бюджету – це податки зі споживання. Без українських споживачів, рекордні обсяги витрат на оборону були б неможливі. Однак одним споживанням все не обмежується.

Сьогодні український ВПК лише набирає оберти, проте побудова військової економіки майбутнього потребуватиме радикальних кроків. Один з них – залучення великої кількості людей у військове виробництво. Прикладом цього може слугувати Сполучене Королівство та його структура зайнятості під час Другої світової війни.

Окрім десятикратного збільшення кількості військовослужбовців, зайнятість у ВПК зросла у півтора рази. Лише в одному секторі зайнятість зменшилася, однак в інших вона залишалася майже не змінною. Це було досягнуто шляхом додаткового залучення до роботи трьох мільйонів осіб, або майже 16% від довоєнного обсягу всіх працюючих в країні.

Звісно, з часів Другої світової війни багато чого змінилося, проте незмінним залишається той факт, що стратегічна безпека країни напряму залежить від кількості людей, що проживають на її території. Саме тому від'їзд кожного, незалежно від статі, віку та професії, означає, що протистояти ворогу буде важче, доходи уряду будуть менші, а військова економіка не буде достатньо масштабною, щоб протистояти агресії.

Однак, вплив міграції на економіку виходить далеко за межі мілітаризації, вона також підриває той фундамент, на якому тримається будь-яке економічне зростання.

Економіка

Міграція дуже довго вважалася благом для української економіки. Протягом останніх років було написано безліч статей та коментарів експертів, які розповідали про корисний вплив грошових переказів мігрантів на курс гривні та доходи домогосподарств, які їх отримують. І це правда, але, як і завжди, «диявол криється в деталях».

За своєю економічною суттю міграція є наслідком значного безробіття на ринку праці в країні, звідки походить мігрант. Він їде працювати до іншої країни, забезпечуючи своє домогосподарство (котре залишається вдома) доходом і звільняючи національну економіку від надмірного тиску цього ж безробіття. Проте все це працює лише тоді, коли таких мігрантів не дуже багато відносно кількості усіх працюючих на батьківщині. А також тоді, коли бар'єри, які стримують мігрантів від повального виїзду з країни, достатні. Це – не наш варіант.

На початку ми згадували цифру в 5 мільйонів українців, які вперше отримали посвідку на проживання в Європі. Так от, економічно активного населення в Україні налічувалось 17 мільйонів осіб. Тому цифри міграції для нас, м'яко кажучи, не малі.

За таких обставин ринки праці країни, звідки походить мігрант, та країни його перебування, інтегруються. У випадку України це означає, що наші та європейські роботодавці конкурують між собою. Оскільки головний елемент цієї конкуренції – зарплата, то українські роботодавці програють. Все більше людей обирають для роботи саме європейський ринок і Україна стикається з дефіцитом робочої сили.

Щоб бодай трохи наздогнати європейських колег, український роботодавець змушений піднімати зарплати. І хоча в короткостроковій перспективі це приємно для працівників, врешті-решт від цього програють усі.

Справа в тому, що низька вартість робочої сили – це конкурентна перевага. Вона дозволяє забезпечити інвестиції в економіку, які сприятимуть зростанню її продуктивності. Це робить підприємства більш конкурентоспроможними, і дає можливість піднімати зарплати. Так виглядає стандартна та тривіальна модель економічного зростання, завдяки якій, кінець кінцем, виграють усі: працівники, роботодавці та економіка в цілому.

Коли підвищення зарплат відбувається внаслідок дефіциту працівників – не виграє ніхто. Без росту продуктивності підприємства стають менш конкурентними та закриваються, а національна економіка не залучає інвестицій та не зростає. В свою чергу це призводить до ще більшого відтоку населення з країни. Цикл повторюється.

Це приклад не абстрактний. Невідповідність зростання зарплат порівняно з продуктивністю, а також дефіцит робочої сили останніми роками простежувались в нашій економіці.

Масова трудова міграція – є однією з причин, чому українська економіка не може скористатися конкурентною перевагою у вигляді дешевої робочої сили та залучити більше інвестицій. І у нас немає жодних причин вважати, що після війни ця ситуація відчутно зміниться.

Політика

У статті 1 Конституції України сказано, що Україна – це демократична держава. Проте в дійсності Україні ще далеко до демократії. Від неї нас відділяє не відсутність політичних свобод, а незрілість політичних інститутів. Міністерства, правоохоронні органи та інші частини держави, керуються людьми, які не завжди вчасно приймають не завжди правильні та законні рішення. Через це сама держава керується погано, звідси – корупція, відсутність економічного зростання і так далі.

Якісні інститути з'являються не на пустому місці. Їх неможливо створити протестами, імпортом від сусідів або обранням «правильних» людей. Ефективні політичні інститути є поєднанням трьох речей: конкуренції у політичному середовищі, в самих інститутах та залучення талановитих людей. І навіть після цього потрібні десятиліття для розвитку цих самих інститутів.

Всі ми чули про «відтік мізків»: талановиті та освічені люди – завжди перші кандидати на еміграцію. Зазвичай вони є найбільш вестернізованою частиною суспільства, а тому найкраще проінформовані про стан справ у світі. Вони перші дізнаються про свої можливості за кордоном, і ці можливості будуть більшими порівняно з іншими верствами населення.

Переїжджаючи за кордон, в політиці та державному управлінні ці люди не з'являються. Проте місце там не пустує – його швидко займають менш компетентні спеціалісти. Відповідно інститути теж не покращуються.

Варто взяти до уваги, що політика та державне управління – це ще й ризикові справи. Незалежно від того наскільки компетентна чи чесна людина, природа політичної конкуренції така, що її учасник може опинитися в тюрмі, екзилі, без грошей або мертвим. І чим далі країна від демократичного ідеалу, тим більш ризикованою є політична конкуренція.

За роки незалежності Україна не змогла забезпечити гідну премію за такий ризик, однак змогла забезпечити дуже сприятливі умови для еміграції. Саме тому багато талановитих та компетентних спеціалістів участі у нашій політичній конкуренції не приймають, а наші інститути еволюціонують набагато повільніше, ніж нам необхідно.

Міграція була частиною буття Незалежної України протягом всього часу її існування. Абсолютна більшість населення розглядали міграцію як додатковий або потенційний варіант заробітку, і саме тому негативні сторони цього явища майже ніколи не висвітлювалися.

Реальність полягає в тому, що українська міграція створює виклик для країни та її майбутнього. Це виклик для нашої демографії, адже виїзд населення стосується в першу чергу молодих людей. Міграція – виклик для нашої безпеки, адже вимиває з країни тих, хто може забезпечувати її оборону. Міграція – це виклик для нашої економіки, адже ставить українські підприємства у неконкурентні умови. Насамкінець, міграція – виклик для нашої політики, оскільки надає привабливу альтернативу для тих, хто мав би займатися державними справами або вимагати від влади більшого. Чи можемо ми цьому хоч якось зарадити?

В нашому останньому відео ми розглядаємо українську міграцію, її механізми, вплив та способи подолання. Міграція, – це в першу чергу саме економічне явище і долати її треба *спойлер* дуже неприємними, складними, але цілком реальними рішеннями.

Виклики, які несе з собою міграція, є занадто суттєвими, щоб розглядати її виключно як особистий вибір. Переїзд кожного призводить до все гіршого і гіршого становища в Україні. Саме тому нам необхідно протидіяти масовому відтоку людей, як би важко це не було.

Що почитати (джерела і не тільки)

1. Paul Collier - Exodus: How Migration is Changing Our World. [Лінк]
2. Міжнародна організація з міграції - Дослідження фінансових надходжень, пов’язаних з міграцією, та їхнього впливу на розвиток в Україні [Лінк]
3. Центр економічної стратегії - Скільки українців поїхало за кордон і що державі з цим робити. [Лінк]
4. Центр економічної стратегії - Біженці з України: хто вони, скільки їх та як їх повернути? [Лінк]
5. Simeon Djankov, Oleksiy Blinov - Ukraine’s deepening population challenge [Лінк]
6. The Economics of World War II: Six Great Powers in International Comparison (Studies in Macroeconomic History) [Лінк]