Рух спротиву окупації в Криму

Коли ми говоримо про сучасний Крим, ми говоримо про окупацію. Саме такі асоціації з півостровом зараз в кожного українця. До 2022 року в деяких людей виникало враження, що про півострів забуто, він ніколи не стане українським, а всі спроби його повернути зіткнуться з «жорсткою відповіддю» Російської Федерації. Усе тече, усе змінюється: у 2023 українці вже говорять про деокупацію Криму як про природне та неминуче явище, дискутують про методи реінтеграції території та роздумують над тим, як жити з людьми, що були відірвані від нас на майже десятиріччя.

Однак, є люди, які ні на секунду не сумнівалися в тому, що Україна повернеться на кордони 1991-го, а над Севастополем замайорить жовто-блакитний. Ці люди — кримчани. Наші кримчани. І вони боролися і борються за повернення Криму додому. Ця стаття — висвітлення подій та нагадування, що нас чекають не тільки в Мелітополі, Кремінній та Каховці, а й на територіях, що під окупацією вже більше, ніж 9 років.

Майдан

Чи правдою є те, що усі кримчани були проти Євромайдану? Чому російська пропаганда твердить, що 97% жителів Криму захотіли в Росію після подій кінця 2013 / початку 2014? Чому ці міфи зародилися взагалі? Чи був Євромайдан в Криму?

21 листопада уряд Азарова вирішив «призупинити підготовку» до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. 22 листопада президія Верховної Ради Автономної Республіки Крим (далі — ВР АРК) висловила публічну підтримку діям уряду. Цього ж дня на вулиці Сімферополя вийшли перші протестувальники. Їхнім рішенням стало провести мітинг на підтримку київського Євромайдана 24 листопада 2014 року.

Так і сталося. 24 листопада пройшла велика акція «Я обираю ЄС», а мітингувальники прийняли рішення створити громадський рух «Євромайдан-Крим». Звичайно ж, це не сподобалося ВР АРК, тому 27 листопада вона видала заяву «Про політичну ситуацію», у якій засудила дії опозиції щодо «розхитування ситуації в країні» та висловила рішучу підтримку діям уряду Азарова. Нікого це не зупинило, а наступного дня пройшов ще один мітинг ГР «Євромайдан-Крим».

Взимку протести не стихли. Відбувалася подальша ескалація конфлікту між жителями АРК та ВР АРК. Протести не вщухали, а місцева влада намагалася їх жорстоко подавити.

24 січня на півострові був оголошений надзвичайний стан. 26 січня — початок фізичних нападів на протестувальників. Кількість нападів активно збільшувалася. Сергій Конашевич у своїй колонці пише наступне:

18 лютого в Криму серед прихильників Майдану було оголошено мобілізацію для поїздки на Київ. Наступного дня було оприлюднено заклики до кримчан про матеріальну допомогу активістам, що мали їхати з Криму на Майдан до Києва. У Ялті понад 50 активістів вийшли на акцію солідарності з Євромайданом; учасники акції виконували національний гімн, тримаючи у руках світлини загиблих протестувальників.

Окупація

20 лютого почалася окупація Кримського півострову. У цей день були перекинукті російські війська, а офіс вищезазначеної ГО «Євромайдан-Крим» було підпалено. 21 лютого тодішній голова кримьского уряду Константінов після повернення з Москви заявив, що Крим може «відійти» Росії.

Протести не вщухали. Паралельно почалися повалення памʼятників Леніну. Люди збиралися на полощах вшанувати загиблих на Майдані, осудити сепаратистські дії кримського уряду, підтримати київських активістів та довести, що Крим — Україна.

З 21 лютого РФ почала створювати «проросійські збройні формування», так звану «самооборону Криму», до якої фактично входили російські фахові військові. Крим розділився і жив між двома вогнями. 26 лютого пройшов історичний «останній мітинг татар», учасників якого судять дотепер. На честь нього в Україні зараз відзначається День кримського спротиву російській окупації.

Важливо розуміти, що проти окупації були і етнічні росіяни та російськомовні жителі АР Крим. Наприклад, коли російські війська вже проводили окупаційну операцію на території півострова, кримчани, що говорять російською, запустили петицію з текстом:

«Мы - этнические русские и русскоязычные граждане Украины - не нуждаемся в защите наших интересов другими государствами. Мы благодарим вас за поддержку, однако, хотим донести до вас информацию о том, что нас никто и никогда не ущемлял на территории Украины. Мы всегда жили свободно и счастливо, разговаривая на привычном нам языке».

Петицію підтримали не тільки жителі Криму, а й інших регіонів України. Зараз можна побачити, що підписалося там більше 130 тисяч людей. Мабуть, тоді ще думали, що з РФ і її президентом можна домовитися та про щось просити.

А тим часом мітинги продовжувалися. Кримчани виходили на мітинги й на початку весни. 8-го березня в Криму та по всій країні пройшли акції «Жінки Крим за мир». У Криму на такі мітинги вийшли понад 12 тисяч жінок. Наступного дня — на день народження Шевченка — біля його памʼятника в Сімферополі зібралося понад тисячі людей.

16 березня пройшов т. зв. «референдум», а пізніше президент Росії підписав документ, що надавав Криму статус субʼєкта РФ. Далі пішли викрадення та вбивства проукраїнських активістів у Криму, а місцева прокуратура пізніше навіть складала списки людей, причетних до Євромайдану в Криму.

Упродовж окупації

Безумовно, арешти, вбивства та викрадення людей в Криму вплинули на рух спротиву окупації. Упродовж років він вщухав через побоювання переслідування та речей, зазначених вище. Рух спротиву розгорнувся на території України, що не була під окупацією. Однак, варто згадати найбільш резонансні події:

Енергоблокада Криму. 20 вересня 2015 року почалася мирна акція щодо блокади Криму. Її суть була в зупиненні вантажних автомобілей поблизу Чонгару, адже, на думку протестувальників та відповідно до Женевської конвенції, Росія як держава-агресор, що окупувала Крим, повинна нести відповідальність та соціальне та гуманітарне забезпечення мирного населення, що знаходиться під окупацією. Акція була ініційована кримськотатарськими активістами та мала на меті ізоляцію окупованого Криму від українських товарів та привернення уваги до зупинення угоди про постачання електроенергії від Криму. Українська влада не зупиняла постачання через діячі угоди та гуманітарні питання, однак вже через півроку зупинила рух вантажівок постановою уряду. Акція перейшла в режим «спостереження»

Підпал штабу «Єдиної Росії». У ніч з 17 на 18 квітня 2014 року стався підпал партійного осередку «єдиноросів» у Криму. Площа полумʼя — 5 кв. метрів. Хоча ніхто не постраждав, це було зрозумілою реакцією на відкриття цього штабу та пояснення окупантам, що їм в Криму не раді.

Арешт українських активістів. Варто згадати Генадія Лимешко, якого затримали за, начебто, спробу підпалу ЛЕП; Олега Сєнцова, кінорежисера з Криму, який 5 років провів за ґратами за звинуваченням у тероризмі і підпалі того самого штабу, про якого зазначено вище; арешт Рефата Алімова за справою «Кримських мусульман», Ларису Китайську (екстремізм), Енвера Бекірова («Ялтинська справа»), Еміра-Усеїна Куку («Хізб ут-Тахрір»), та ще багатьох громадян України, які перебувають в неволі у пенеціарних установах РФ. Врешті-решт, інформацію про політвʼязнів у Криму знайти легко, а список доволі великий. Подивитися можна тут.

Кримська платформа

23 серпня 2021 року була започаткована «Кримська платформа», яка зібрала 47 країн та організацій. Важливо, що був і голос із Криму: взяв участь і представники кримськотатарського народу: зокрема, виступили Мустафа Джемілєв та Рефат Чубаров.

Джемілєв тоді сказав, що така платформа є променем надії, адже світ почав забувати, що Крим вже багато років під окупацією. Знаменитим стале його висловлювання: «Царство шакалів триває доти, доки не прокинуться і не піднімуться на ноги леви», натякаючи, що світ повинен діяти активніше для того, щоб люди в самій АР Крим не думали, що про них забули.

Після повномасштабного вторгнення

Навесні 2022, уже після повномасштабного вторгнення, у Криму було створено рух «Жовта стрічка». Рух розгорнутий на всій окупованій частині України. Його мета — показати окупантам, що спротив посилюється, а вони врешті-решт підуть з української землі.

7 липня 2022 року рух оголосив про початок безстрокової акції «Крим — час додому», акцію підтримали відомі українці: Святослав Вакарчук, Джамала, Тіна Кароль, Lida Lee, Павло Зібров; гурти «ДахаБраха», «Антитіла», «Друга ріка»; телеведучі Андрій Бєдняков і Тимур Мірошниченко з дружиною Інною; співак, військовослужбовець та очільник «Культурного десанту» Коля Сєрга; німецький дизайнер Френк Пітер Вайлд та інші.

Рух «Атеш»

26 вересня, після початку відкритої мобілізації в РФ, зʼявився телеграм-канал, у якому проголосився рух «Атеш» (з кримськотатарської мови — вогонь) та було опубліковано клятву воїна «Атеш». Достовірно ми не можемо знати, чи співпрацює цей рух з українськими спецслужбами і чи дійсно виконує ті операції, за які бере на себе відповідальність. У світі існує практика, коли самопроголошені організації беруть на себе відповідальність за те, що роблять профільні спецслужби.

Хоча в українському сегменті цей рух сприймався і часто сприймається як інформаційно-психологічна операція з метою дезорієнтації російського військового командування, рух взяв на себе відповідальність за наступні диверсії:

• Ліквідація 30 російських військових в Криму в листопаді 2022;
• Підпал казарм у смт. Радянське (АР Крим)
• Підриви колаборантів та інші диверсії на території Херсонської області
• Замах на Прілєпіна

Крим чекає. Це не просто слова. Тисячі кримчан були вимушені покинути свої домівки після окупації в 2014 році. Тисячі кримчан вірять, що зможуть туди повернутися. Тисячі людей в Криму чекають на український стяг у своїх містах, а деякі допомагають українським спецслужбам на місцях. Заради них українська армія продовжує свій рух вперед.