Українці та подолання посттравматичного розладу

Війна в Україні підняла рівень стресу та відчуття небезпеки в колективній свідомості, що часто стає  причиною розвитку ПТСР – посттравматичного стресового розладу. Психотерапевти знають, як вилікувати одну людину, але що робити, коли допомоги потребує ціла нація?

Післявоєнні суспільства вразливі до масових психологічних травм, яких треба позбутися для подальшого нормального розвитку. Не ми перші й не ми, на жаль, останні: війни завжди змінювали людей, а подібні травми – одна з ознак народу, що проживає війну.

У цій статті – синтез досвіду інших націй, що відновлювалися у повоєнний час та академічна модель виходу з посттравматичного розладу (так, вона існує). Це розповідь про те, як українці повинні діяти в культурному, науковому та політичному плані для того, щоб цей вихід ознаменувався не набуттям інших соціальних проблем, а здоровим відродженням та подальшим розвитком держави.

Чи всі перехворіють? Коротко – ні. За даними ЮНІСЕФ, найбільш вразливими до ПТСР є люди віком від 22 до 30 років – здебільшого, жінки (22% з тих, що пережили травматичний досвід). Молоде й працездатне населення,  ті, на чиї плечі покладається місія відновлювати країну – це найбільш вразлива група. Основними ознаками ПТСР є нав’язливі спогади про небезпечні ситуації, постійне відчуття страху й емоційне вигорання, надмірна втома і схильність до антисоціальної поведінки (наприклад, алкогольна чи наркотична залежність).

Знайомо? Тоді ось дорожня карта та перелік технік від члена-кореспондента НАПН України, що детально описує етапи відновлення для окремої людини. Авторка пише, що лікування не є пасивною реадаптацією, а вимагає  активної діяльності, щоб повернутися до здорового стану. Що це значить для нас? Що все не так просто: травма, набута суспільством, не зникне сама по собі. Час не лікує, а тому потрібне масове залучення людей до процесу відновлення. Держава може через культуру, науку, економіку і громадські ініціативи витягнути людей з нездорового психологічного стану. Як же діяти в кожній з цих царин?

Як діяти в кожній царині?

Культура. Лікарі й науковці вважають, що негативні травматичні спогади лікуються позитивними. Після війни в розрізі культури ми, як суспільство, маємо наголошувати й на тих речах, що нас об’єднували в цей час: на наших перемогах, на зустрічах солдатів, на згуртуванні нації. На культурних діячів покладається важлива психотерапевтична роль: зробити так, щоб ми не прагнули щось забути, а хотіли щось згадати – і робили це під їхнім крилом. Згадати те, що допоможе нам пережити біль та стрес. Чи можемо ми це зробити? Так, бо робили це вже не один раз. Безумовно, про важкі події теж треба  згадувати й розуміти, якою ціною нам дістанеться майбутня перемога, але це тема іншої статті, і ми неодмінно про це напишемо. Державні програми з розвитку культури мають бути націлені (за наявності коштів) на обидві сторони розуміння та переживання війни.

Політика та громадський рух. На політиків і українську політичну націю покладається завдання відновити, першочергово, військових: на щастя, такі організації та рухи з’явились ще після 2014 року. Те, що комусь може здаватися малозначним, насправді є цілковито необхідним, причому вже тут і зараз. На політичному та громадському рівні мають постійно обговорюватися  нові програми психологічного відновлення українських військових. Цим у нас вже займаються волонтери, але потрібна участь усього суспільства. Ветерани бойових дій мають відчувати, що вони нам потрібні, вони не залишилися зі своїми психологічними проблемами наодинці, ба більше, ми простягаємо руку допомоги й будемо це робити, доки в них є така потреба. До схожих програм можуть долучатися й інші люди, що не брали безпосередню участь у бойових діях, але, до прикладу, були в окупації або постраждали від втрати близьких, сиділи під бомбардуваннями або провели не одну ніч у підвалі. Тобто, програми мають бути доступними практично для кожного.Звичайно, реабілітації потребуватимуть не всі, але наша задача – допомогти одне одному.

Економіка. Трохи парадоксально, але багато українців чекають на миттєве покращення рівня життя після перемоги у війні. На жаль, все не так просто. Для економічного розвитку повинні бути чіткі передумови й прихований потенціал. Саме очікування можуть зіграти злий жарт: далі буде важко, а українці, що чекатимуть на манну небесну, стануть вразливими до загострення ПТСР. Експерти ООН та відомі науковці пишуть, що економіка є вкрай важливою для психологічного відновлення націй. Ті з них, що не змогли впоратися з повоєнними економічними проблемами та провести реформи, мають ризики зародження нових конфліктів, у тому числі – внутрішніх. Для відновлення людині важливо  та знайти своє місце в житті та можливості самореалізації, саме це дає сильна та працююча економіка. Слабка ж економіка навіть не дозволить реалізувати програми відновлення для військових та інших громадян, що це спричиняє соціальну напруженість.

Хоча динамічне зростання економіки має бути довгостроковою метою, в короткій перспективі важливо гарантувати безпеку людей та отримання ними основних засобів для існування – хоча б на рівні прожиткового мінімуму. В іншому випадку, високий рівень безробіття та відсутність можливості підтримувати гідний рівень життя призведе до фатальних наслідків. Наприклад, до соціальної аномії – стану суспільства, де не панують норми права через те, що закони не вписуються в актуальну моральну парадигму. Наш уряд намагається реалізувати такі заходи через «Армію відновлення» і, враховуючи прогнозований рівень безробіття -  близько 30%, це абсолютно правильне рішення.

Ми маємо об’єктивні цифри та прогнози розвитку української економіки: аналіз Світового банку, проєкт Бюджету-2023, кредитні рейтинги від S&P, Fitch та інших. Вони кажуть про зростання реального ВВП на 1.8-2.5%, інфляцію близько 30% й рекордні витрати на оборону. До катастрофічних наслідків це не призведе, хоча реальні доходи населення падатимуть і рівень життя погіршуватиметься.

З іншого боку, у нас є досвід країн Балканського півострову, які мали елементи планової економіки, пережили схожі економічні наслідки після військових дій, взяли курс на євроінтеграцію і досі проводять економічні та політичні реформи. Частково їм вдалося відновити соціальний розвиток та морально пережити наслідки війни, але всі пройшли цей шлях по-різному.

Хорватія та Словенія, що мали сильні економічні зв’язки з країнами ЄС, змогли відносно швидко провести реформи та отримати членство, але інші держави гальмують різні обставини. Чорногорія і вищезазначені країни показали хороші економічні результати й змогли зняти соціальне напруження. Втім, Боснія, Македонія (мала військовий конфлікт в 2001) та Косово (не визнана Україною) з Сербією відстають в сфері економіки, а ситуація в суспільстві кожної країни досі залишається напруженою.

На щастя, у нас війна не призвела до розколу суспільства, а статус кандидата до ЄС та політичні сигнали окремих західних політиків (як-от дискусія про план відновлення для України, передача арештованих активів, гранти від ЄС та США на довготривалій перспективі) вселяють надію. Головне – реформи, політична воля та громадянське суспільство, що не дасть змоги політикам та держслужбовцям забирати або марнувати гроші, які мають йти на психологічне відновлення.

Наука. У багатьох державах (особливо це простежується в балканських країнах) війна дала поштовх до дослідження проблеми соціальних потрясінь та масових психологічних травм. Зрозуміло, що ознаки схожі, вже розроблені стратегії подолання цього періоду, але проблеми відрізняються залежно від контексту. 8 років в окупації – який це досвід? Бути в оточенні разом із своїми захисниками в підвалах промислової зони – як це описати? Наскільки відрізняється симптоматика ПТСР від контексту до контексту? На ці питання буде відповідати наука й сподіваюсь, що в економіці простеживатимуться позитивні зміни для того, щоб фінансувати такі роботи.

Біженці, люди під окупацією, військові та звичайні громадяни, що перебували в зоні бойових дій переживають травматичний досвід. І до того ж, дуже різний. Звичайно, він не зникне сам по собі. Вирішення проблем, що він спричиняє, вимагатиме значних зусиль.

Цікаво було б почитати історії читачів, які пережили та впоралися з подібними психологічними проблемами, а тому можуть поділитися своїм досвідом в коментарях. Впевнений, для всіх це буде корисно.