Who are you, Mr. Bardella?

«Одне з небагатьох міcць у цій країні, де вчитель не ризикував отримати стільцем в голову від учнів.»

Так Жордан Барделла описував напівприватну католицьку школу в окрузі Сен-Дені.

Однак, мотивації до науки Жорданові надовго не стало, – він зовсім трохи повчився перед тим, як покинути бакалаврат географічного факультету задля політичної діяльності. Чи спрацювала ця ставка? Схоже, що так, бо це більше, ніж міг у ті дні уявити молодий француз італійсько-алжирського походження.

Навіщо взагалі знати хто це?

Багаторічна недооцінка європейського правого руху та того середовища, в якому він виник і розвивається – слабка сторона вітчизняної аналітики і політичного прогнозу. І чим дужче ці сили розвиваються, тим більш вразливою стає відповідна частина «аналітичного тіла».

Саме 28-річний Жордан Барделла останні два роки є ключовою фігурою партії Ле Пенів «Національне об'єднання». На початку літа, коли цей блок був одним із головних фаворитів на парламентських виборах, саме Барделла розглядався в якості претендента на прем'єрський пост П'ятої Республіки.

Сьогодні ж він - очільник третьої за розмірами фракції в Європарламенті, заснованих прекрасно відомим українському читачеві Віктором Орбаном "Патріотів Європи".

Юні роки: ідеї в коханні, або кохання в ідеї

Тато покинув сім'ю досить рано. Це був 2000-й рік, коли Жордану було 5. А отже його юні роки припали на час становлення соціальних мереж у тому вигляді, якими ми їх знаємо сьогодні.

Барделла – типовий представник епохи. У нього є власний ютуб-канал по Call of Duty і історія політичного максималізму на другому десятку років. Зокрема, до партії Ле Пен він приєднався 2012-го, у 16 років. За два роки став депутатом місцевого парламенту, і в той же час прославився тим, що вигнав з партії друга, котрий прийняв іслам.

У 19 Барделла вже очолював передвиборний штаб у рідному регіоні. Газета Le Point тоді описувала молодого політика, як «білявого хлопця у синьому піджаку».

2017-го він почав зустрічатися з Келлі Бетеш, донькою скандального бізнесмена та радника Ле Пен Фредеріка Шатійона. Дівчина була пов'язана з ультраправим студентським рухом «Groupe union défense», який з 1970-х був відомим своїми радикальними акціями проти лівих та ультралівих партій в країні.

Однак, ці стосунки тривали недовго і вже 2020-го новою дівчиною Барделли стала Ноллвен Олів'є, донька старшої сестри провідниці на той час вже «Національного об'єднання» (2019-го партію перейменували, і вилучили з назви притаманне часам Жана-Марі слово «фронт»). Так наш герой став ще ближчим до родини улюбленої політичної діячки юності.

Кар'єра. Становлення.

Зазвичай в біографіях політиків, що займали ключові посади, розділ «становлення» може займати і кількадесят років. Сер Гарольд Макміллан у 18 років був консервативним депутатом ще до того, як отримати свою першу міністерську посаду. До його прем'єрства з вирішальним внеском у поширення американської ядерної парасольки лишалось 10 років.

Жордан Барделла 2018-го очолив «Молодіжний народний фронт», 2019-го став прес-секретарем партії, 2021-го – він вже перший заступник самої Марін. 2022-го з результатом у 84% відсотки голосів він став першим «не Ле Пен» – головою партії за її півстолітню історію.

Ідентаризм. «Нові праві»

З української «дзвіниці» може здаватись, що питання гендеру, соціальних ролей і родини повністю заполонили західну політику, звівши колись популярні концепти раси і етнічного походження на абсолютний маргінес. Однак, коли мова заходить про французьке суспільство, ситуація різко змінюється. Станом на 2021 рік близько 8,7 млн осіб з усіх 67,9 млн, котрі проживають на території Французької Республіки, народилися закордоном. Вже цього року Le Monde привертало увагу своїх читачів до шокуючої деталі, – серед новоприбулих нелегальних мігрантів лише 5% жінок, тобто переважна більшість - це чоловіки. Основними країнами їхнього походження були Алжир, Туніс та Марокко.

«Покликання нашої країни не бути готелем світу»

– заявляє Жордан Барделла і цим самим апелює до страху, котрий вирує в серці чи не кожного місцевого. В часи усіх історичних потрясінь французи переймалися власною культурою, звичаями та ідентичністю.

З 1980-х у країні обговорювались та розглядались майже три десятки законопроектів, спрямованих на урегулювання поводження з мігрантами. Як наслідок – питання перетворилось на чи не ключову причину сегментації та поляризації місцевого політичного спектру.

Ліві завжди вважають чинні норми занадто радикальними, праві – занадто ліберальними.

За часів Жана-Марі Ле Пена «Народний фронт» називав себе націонал-консерваторами, не цураючись додавати до власної адженди зачасту расистські та антисемітські норми, сьогодні ж вигладжена та накрохмалена сорочка юного політика ніби м'яко натякає – ми прагнемо лише навести порядок та забезпечити розвиток.

В своїй міграційній політиці праві говорять передусім про питання ідентичності як концепту важливого для виживання цивілізації. Окрім вищезгаданого міграційного питання, червоною ниткою по всій кампанії проходить думка про необхідність «повернення порядку» в освіту. Зокрема, лідер націоналістів обіцяє відновити повагу до вчителя та заборонити мобільні телефони під час навчання.

І все це мед для вух типового виборця лепеністів, – будь-то заможний підприємець, що прагне захистити свій бізнес від різноманітних податків на користь асоціальних елементів, чи бідний працівник, який прагне «Grate France Again».

L`Ukraine

Вищезгаданий бідний працівник недарма прагне "Again". Політична платформа "нових правих" щодо України за незначними виключеннями переважно ідентична.

Бардела, сам того не прагнучи, ще в червні випередив у своїх твердженнях липневу версію Дональда Трампа. Зокрема, 28 червня політик сказав про безумовну повагу до України, ба більше - назвав її союзником.

Що ще дивніше - француз навіть не акцентував уваги на історії російської армії і чомусь не згадував про печенігів з половцями. Просто сказав про страх третьої світової та необхідність уникнути будь-якої конфронтації з москвою.

Така позиція може здатися боягузливою. Проте її коріння, як і будь-який ізоляціонізм і простежується з тих самих, найбільш актуальних проблем французького суспільства. Неконтрольована міграція, економічні кризи - все те, в чому вони звинувачують (зачасту - справедливо) політичний естебілшмент.

І нічого кращого за просто уникати будь-яких проблем "нові" також не придумали. Отака от політична карта Європи: ті, кого назвали б шкідниками проти тих, кого б назвали "терпилами".

Уроки. Побажання. Настанови (для України)

Французька передвиборча кампанія, як і результати голосування німців у Європейському парламенті, відокремила головне, – ультраправі вже давно не сила великого бізнесу чи молодих радикалів.

Так, серед працівників на заводах, «Національне об'єднання» отримало 57% голосів, що на 36 пунктів більше облюбованих раніше «робочим класом» соціалістів. Незаможні прошарки населення не мають вибору, окрім як звинувачувати у всіх своїх бідах тих, хто на їхню ж думку, у них все відбирає і нічого не дає.

Нещодавня стаття «Української Правди» про потенційну поствоєнну міграційну політику, цитуючи академіка Еллу Лібанову, буквально кричить:

«Згодом Україна опиниться перед тими самими викликами, екстрапольованими на непорівнянно складну економічну та соціальну ситуації».

І вага ідентичності, як цінності, зростатиме невпинно.